Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №523/5348/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2018 року

Київ

справа №523/5348/17

адміністративне провадження №К/9901/247/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі на постанову Суворовського районного суду міста Одеси від 8 серпня 2017 року (головуючий суддя - Кисельов В.А.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (головуючий суддя - Домусчі С.Д., судді - Коваль М.П., Кравець О.О.),

у адміністративній справі №523/5348/17 за позовом ОСОБА_2 до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі (далі - Управління ПФУ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не перерахунку та не поновлення виплати пенсії,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Управління ПФУ щодо не перерахунку та не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 та зобов'язати здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії з 7 жовтня 2009 року з застосуванням всіх підвищень, індексації, надбавок та доплат, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни на визначений банківський рахунок.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача послався на те, що до грудня 1999 року ОСОБА_2 проживала в місті Южному та отримувала пенсію за віком. Виплату пенсії було припинено у зв'язку з її виїздом за кордон. Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) визнано неконституційними положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, 24 лютого 2017 року представник позивача звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_2, на що отримав відмову.

Постановою Суворовського районного суду міста Одеси від 8 серпня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління ПФУ щодо не перерахунку та не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 та зобов'язано здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії з 7 жовтня 2009 року з застосуванням всіх підвищень, індексації, надбавок та доплат, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни на визначений банківський рахунок.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року постанову суду першої інстанції змінено в частині дати поновлення виплати пенсії з « 7 жовтня 2009 року» на « 12 листопада 2016 року». В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про їх скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги посилаючись на положення частини третьої статті 35 та статтею 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначив, що підстав для поновлення виплати пенсії позивачу не було.

Крім того, законодавством не передбачено прийняття заяви про поновлення виплати пенсії від особи, яка діє по довіреністю або за дорученням та представляє інтереси іншої особи-пенсіонера. Також вказав на порушення статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позивач звернувся до суду з пропуском встановленого строку звернення до суду та питання про його поновлення не ставив.

Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності бездіяльності Управління ПФУ щодо не перерахунку та не поновлення виплати раніше призначеної пенсії позивачу, оскільки заява про поновлення виплати пенсії подана повноважним представником на підставі нотаріально посвідченої копії довіреності. При цьому, дійшов висновку, що позивач має право на вільний вибір свого місця проживання, із збереженням усіх конституційних прав, зокрема, права на отримання призначеної пенсії незалежно від місця проживання. Підстави для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії, яка була зупинена виникли саме з дня набрання чинності рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто з 7 жовтня 2009 року.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо протиправності бездіяльності Управління ПФУ щодо не перерахунку та не поновлення виплати раніше призначеної пенсії позивачу. Однак, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в межах передбаченого статтями 99, 100 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, тобто з 12 листопада 2016 року, оскільки позов подано до суду 12 квітня 2017 року.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що до грудня 1999 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала ІНФОРМАЦІЯ_2, та отримувала пенсію за віком. В подальшому виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим виплату пенсії їй було припинено.

24 лютого 2017 року ОСОБА_1 за дорученням ОСОБА_2, звернувся до Управління ПФУ із заявою та оригіналами усіх необхідних документів про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного законодавства.

Управління ПФУ листом від 16 березня 2017 року №3103/10 повідомило, що для поновлення пенсії ОСОБА_2 необхідно з'явитися особисто з оригіналом паспорту громадянина України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення Закону, на підставі яких позивачу було припинено виплату пенсії, у неї виникло право на відновлення виплати пенсії за віком.

В той же час, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що виходячи з приписів статей 99, 100 КАС України, права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15 відповідно), а також від 8 червня 2016 року (справи № 21-174а16).

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано поклали на Управління ПФУ обов'язок поновити позивачу виплату пенсії, а суд апеляційної інстанції правомірно застосував положення статей 99, 100 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі залишити без задоволення, а постанову Суворовського районного суду міста Одеси від 8 серпня 2017 року, в незміненій частині, та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду