Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 грудня 2018 року

Київ

справа №815/6384/16

адміністративне провадження №К/9901/1903/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 (головуючий суддя: Бжассо Н.В.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 (головуючий суддя: Вербицька Н.В., судді: Джабурія О.В., Крусян А.В.)

у справі № 815/6384/16

за позовом Приватного підприємства-Фірма «Асоль»

до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство-Фірма «Асоль» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.08.2016 № 0006511403 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 453834,00 грн. за основним платежем та на 226917,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення- рішення від 19.08.2016 № 0006511403.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм: пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, ст. 198, пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК), ст.ст. 70, 71,159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги дублюють висновки, наведені в акті перевірки від 29.07.2016 № 000078/15-32-14-03/20937967, які стали підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

У поданому до суду відзиві, позивач заперечує проти касаційної скарги та просить залишити судові рішення без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій, згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті планової виїзної перевірки від 29.07.2016 № 000078/15-32-14-03/20937967. Згідно з цим актом позивач порушив норми підпункту 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14, пункту 44.1 ст. 44, пункту 185.1 ст. 185, пункту 198.3 ст. 198, пункту 201.6 ст. 201 ПК України, а саме: завищено податковий кредит за липень, серпень 2015 року на 453833,30 грн. за наслідками господарських операцій із поставки підрядних послуг від ТОВ «Калєт», які не мали реального характеру, у результаті чого занижено ПДВ за липень, серпень 2015 року на 453833,30 грн. Висновок про відсутність реального характеру поставки обґрунтовано посиланням на інформацію, встановлену у процесі податкового контролю щодо відсутності у цього постачальника основних фондів та трудових ресурсів.

За наслідками висновків акту перевірки відповідачем відносно позивача прийняте податкове повідомлення- рішення від 19.08.2016 № 0006511403 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 453834,00 грн. за основним платежем та на 226917,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу підрядних послуг від ТОВ «Калєт» за договором підряду від 01.07.2015 № 01/07, від імені цього постачальника на адресу позивача виписані податкові накладні, сторони склали акти приймання виконаних будівельних робіт (№ КБ2в), а позивач на їх підставі задекларував суми податкового кредиту у податковому обліку з ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум податкового кредиту, відповідач посилається на відсутність реального характеру поставки позивачу підрядних послуг від ТОВ «Калєт». Вказаний висновок обґрунтовано посиланням на інформацію, отриману у процесі проведення заходів податкового контролю, як-то: відсутність у нього основних фондів та трудових ресурсів у достатній кількості, необхідних для здійснення поставки підрядних послуг; аналіз діяльності основних контрагентів цього постачальника - ТОВ «Давінці» та ТОВ «Азімут агро» свідчить про відсутність поставки від них підрядних послуг.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доданих у судовому процесі доказів, а саме: копій актів приймання виконаних будівельних робіт (№ КБ2в), договірної ціни, підсумкової відомості ресурсів, податкових накладних, реєстру платіжних документів як доказу оплати за послуги; балансової довідки позивача щодо наявності у нього на балансі будівельних машин та механізмів; доказів поставки позивачу від інших постачальників будівельних матеріалів (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні); доказів залучення ТОВ «Калєт» у якості субпідрядника ФОП ОСОБА_1. - за відсутності з боку відповідача інших доводів та доказів, які б беззаперечно спростовували відсутність реального характеру поставки позивачу підрядних послуг від ТОВ «Калєт», - зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ОДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції), правомірності зменшення у податковому обліку позивача сум податкового кредиту. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України. Вказані висновки судами були зроблені також із врахуванням встановлення на підставі аналізу умов договору підряду від 01.07.2015 № 01/07, обставин того, що обов'язок поставки будівельних матеріалів та надання будівельної техніки покладено на позивача.

Доводи наведені відповідачем у касаційній скарзі не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили

неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.05.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко