Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.07.2018 року у справі №815/6722/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2019 року

Київ

справа №815/6722/17

адміністративне провадження №К/9901/56232/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №815/6722/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю третіх осіб - начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Шевченка Є. О., Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області - про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, прийняте в складі головуючого судді Гусева О. Г., та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року, постановлену в складі головуючого судді Шляхтицького О. І., суддів Потапчука В. О., Семенюка Г. В.,

УСТАНОВИЛ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - ГТУЮ в Одеській області, відповідач), за участю третіх осіб - начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області Шевченка Є. О., Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області - з вимогами:

1.1. визнати протиправним і скасувати наказ ГТУЮ в Одеській області від 24 листопада 2017 року №1759-к;

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді начальника другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса ГТУЮ в Одеській області;

1.3. зобов'язати ГТУЮ в Одеській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Позов обґрунтований тим, що звільнення ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу" (за угодою сторін) відбулося без його згоди.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Наказом ГТУЮ в Одеській області від 07 серпня 2017 року №1034 позивача було призначено на посаду начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області.

4.24 листопада 2017 року позивачем до ГТУЮ в Одеській області було подано власноручно складену заяву, в якій він просив звільнити його із займаної посади відповідно до частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу" за власним бажанням у день подання цієї заяви.

5. Наказом начальника ГТУЮ в Одеській області Станіщука М. В. від 24 листопада 2017 року №1759-к позивача звільнено з посади начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служить міста Одеси ГТУЮ в Одеській області відповідно до частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу".

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

6. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

7. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що обов'язковими умовами для звільнення державного службовця з підстав, передбачених частиною 2 статті 86 Закону України "Про державну службу", є досягнення між державним службовцем та суб'єктом призначення домовленості про припинення державної служби та дати звільнення.

8. Як зазначили суди попередніх інстанцій, позивач самостійно написав заяву про звільнення за угодою сторін із зазначенням у ній дати звільнення в день її подання. Установивши, що таку заяву було погоджено з ГТУЮ в Одеській області, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що в спірних правовідносинах були умови для звільнення позивача з підстав, передбачених статтею 86 Закону України "Про державну службу".

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

9. У касаційній скарзі позивач, стверджуючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення й прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

10. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли безпідставних висновків про досягнення між ним і ГТУЮ в Одеській області згоди про звільнення.

11. Позивач наполягає на тому, що заяву про звільнення від 24 листопада 2017 року не складав, а в день її реєстрації ГТУЮ в Одеській області перебував у відпустці, що, на його думку, спростовує висновок судів попередніх інстанцій про намір припинення державної служби.

12. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановили обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

13. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Желтобрюх І. Л., суддям Білоусу О. В., Бевзенку В. М.

14. Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

15. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 07 червня 2019 року, в зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача у цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

16. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу - Радишевській О. Р., суддям - Кашпур О. В., Уханенку С. А.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

17. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

18. Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

19. Умови і порядок прийняття громадян на державну службу, її проходження, звільнення з державної служби визначені в Законі України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII.

20. Відповідно до ~law14~ державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

21. ~law15~ передбачено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (~law16~); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (~law17~); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (~law18~); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (~law19~); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (~law20~); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (~law21~); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

22. ~law23~ передбачено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

23. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

VI. Позиція Верховного Суду

24. Державна служба відповідно до ~law24~ припиняється за бажанням державного службовця в термін, щодо якого суб'єкт призначення та державний службовець досягнули взаємної згоди.

25. Отже, істотними умовами припинення державної служби за ~law25~, щодо яких сторони повинні дійти згоди, є підстава припинення служби та термін, з якого державна служба припиняється.

26. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню державного службовця щодо звільнення з підстав, передбачених ~law26~.

27. У випадку домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за ~law27~ державний службовець звільняється в термін, визначений сторонами.

28. Відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру державного службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб'єкта призначення задовольнити заяву державного службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення державної служби саме з підстав, передбачених ~law28~.

29. У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що 24 листопада 2017 року ГТУЮ в Одеській області було прийнято і зареєстровану заяву позивача, в якій він просив звільнити його із займаної посади відповідно до ~law29~ за власним бажанням у день подання заяви.

30. Суд зазначає, що спосіб, в який позивачем було викладено заяву про звільнення, не давав судам попередніх інстанцій підстав для висновку про те, що між позивачем і суб'єктом призначення було досягнуто домовленості щодо істотних умов для звільнення відповідно до ~law30~.

31. Так, заява про звільнення, зареєстрована ГТУЮ в Одеській області 24 листопада 2017 року, не містить волевиявлення позивача, погодженого суб'єктом призначення, щодо терміну припинення державної служби.

32. Сама лише пропозиція позивача у вказаній заяві звільнити його за власним бажанням у день її подання в поєднанні з тим, що заява про звільнення написана позивачем без зазначення дати її складання, не свідчить про існування між позивачем та суб'єктом призначення домовленості про конкретний день припинення служби.

33. Беручи до уваги, що в спірних правовідносинах між позивачем і відповідачем не було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов для звільнення відповідно до ~law31~, Суд дійшов висновку про те, що наказ ГТУЮ в Одеській області від 24 листопада 2017 року №1759-к є протиправним і має бути скасованим, а позивач - поновлений на посаді, з якої його було звільнено.

34. Відповідно до ч. 1, 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

35. Таким чином, ураховуючи викладене, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним і скасування наказу про звільнення позивача та поновлення на його на посаді.

36. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Суд зазначає таке.

37. Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

38. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

39. Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

40. Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

41. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

42. Отже, відповідно до Порядку № 100 середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу визначається шляхом множенням середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів із дня звільнення по день прийняття рішення про поновлення на роботі.

43. Суд зазначає, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права під час вирішення спору, суди попередніх інстанцій не досліджували наявну в матеріалах справи довідку про заробітну плату позивача та не визначали розмір його середньоденної заробітної плати.

44. Водночас відповідно до частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

45. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

46. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

47. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

48. Отже, беручи до уваги процесуальні обмеження суду касаційної інстанції у збиранні чи прийнятті до розгляду нових доказів, у частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

VII. Судові витрати

49. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

50. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

51. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

52. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року скасувати.

53. Ухвалити нове рішення в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 24 листопада 2017 року №1759-к та поновлення ОСОБА_1 на посаді.

54. Визнати протиправним і скасувати наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 24 листопада 2017 року №1759-к.

55. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області з 25 листопада 2017 року.

56. В іншій частині справу направити на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

57. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська

Судді: О. В. Кашпур

С. А. Уханенко