Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.07.2020 року у справі №826/4351/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року

м. Київ

справа № 826/4351/16

адміністративне провадження № К/9901/44550/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Коваленко Н. В., судді Чиркіна С. М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКО ЛЮКС" до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Огурцова О. П., Арсірія Р. О., Кузьменка В. А. від 5 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бабенка К. А., Кузьменка В. В., Собківа Я. М. від 23 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕКО ЛЮКС" (далі - ТОВ "ДЕКО ЛЮКС", позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі - Департамент ДАБІ у Київській області, відповідач), в якому просило:

- визнати протиправними дії Департаменту ДАБІ у Київській області щодо скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованої 15 червня 2015 року за № КС 083151660539 та щодо скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації зареєстрованої 3 серпня 2015 року № КС 143152150677: "Будівництво та реконструкція будівель деревообробного підприємства" за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Піонерська, 22а;

- визнати протиправними та скасувати рішення Департаменту ДАБІ у Київській області № 52 від 22 лютого 2016 року про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованої 15 червня 2015 року № КС 083151660539 та рішення Департаменту ДАБІ у Київській області № 53 від 22 лютого 2016 року про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої 3 серпня 2015 року № КС 143152150677.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем реєстрацію декларацій було скасовано за відсутності на те правових підстав. Також позивач посилався на те, що декларації скасовані відповідачем без проведення перевірки у встановленому законодавством порядку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача були відсутні правові підстави для скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт № КС 083151660539 від 15 червня 2015 року та про готовність об'єкта до експлуатації № КС 143152150677 від 3 серпня 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Департамент ДАБІ у Київській області звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що частиною 2 статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" підставою для скасування декларацій про початок виконання будівельних робіт та про введення закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію є виявлення інспекцією наведення у деклараціях недостовірних даних, які дають підстави вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований без документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Зазначає, що оскільки листом голови Бородянської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бородянська РДА) № 7-18-1255 від 2 грудня 2015 року доведено до відома відповідача, що 16 листопада 2015 року скасовано договір оренди земельної ділянки від 28 вересня 2012 року, укладений між Бородянською РДА та позивачем, та скасовано містобудівні умови та обмеження, то Департаментом ДАБІ у Київській області прийнято рішення про скасування відповідних декларацій.

Від ТОВ "ДЕКО ЛЮКС" заперечення або відзиву на касаційну скаргу Департаменту ДАБІ у Київській області не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 13 червня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в адміністративній справі № 826/4351/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/4351/16 за касаційною скаргою Департаменту ДАБІ у Київській області суддею-доповідачем Берназюком Я. О.

Учасники справи не заявляли письмових клопотань до суду касаційної інстанції.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 15 червня 2015 року ТОВ "ДЕКО ЛЮКС" до Департаменту ДАБІ у Київській області подано декларацію про початок виконання будівельних робіт щодо об'єкта "Будівництво та реконструкцію будівель деревообробного підприємства "ДЕКО ЛЮКС" за адресою: Київська обл., Бородянський район, смт.

Клавдієво-Тарасове, вул. Піонерська, 22-А" зареєстровану за № КС 083151660539.

У розділі "Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видані (крім об'єктів, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не видаються)" зазначено наступне: "Київська область, Бородянська РДА, відділ містобудування та архітектури № 166 від 4 грудня 2013 року".

3 серпня 2015 року ТОВ "ДЕКО ЛЮКС" до Департаменту ДАБІ у Київській області подано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації "Будівництво та реконструкцію будівель деревообробного підприємства "ДЕКО ЛЮКС" (1-ша черга, паркетний цех), 1251,8, категорія складеності ІІІ" за адресою: Київська обл., Бородянський район, смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Піонерська, 22-А".

2 грудня 2015 року Бородянською районною державною адміністрацією Київської області видано розпорядження № 319 "Про скасування містобудівних умов і обтяжень забудови земельної ділянки", яким скасовано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 29 серпня 2014 року реєстраційний № 205, видані генеральному директору ТОВ "ДЕКО ЛЮКС" на реконструкцію котельні та будівництва сушильних камер деревообробного підприємства "ДЕКО ЛЮКС", розташованих за адресою: Київська обл., Бородянський район, смт. Клавдієво-Тарасове, вул.

Піонерська, 22-А".

17 грудня 2015 року Департаментом ДАБІ у Київській області отримано від Бородянської районної державної адміністрації Київської області лист № 7-18-1255 від 15 грудня 2015 року, в якому було зазначено про те, що 16 листопада 2015 року було скасовано договір оренди земельної ділянки від 28 вересня 2012 року, укладений між Бородянською райдержадміністрацією та ТОВ "ДЕКО ЛЮКС" про що надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 26 листопада 2015 року, реєстраційний номер 48440857 та прийнято розпорядження № 319 від 2 грудня 2015 року "Про скасування містобудівних умові обмежень забудови земельної ділянки" та було викладено прохання скасувати декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції котельні та будівництва сушильних камер деревообробного підприємства "ДЕКО ЛЮКС", розташованих за адресою: Київська обл., Бородянський район, смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Піонерська, 22-А.

22 лютого 2016 року Департаментом ДАБІ у Київській області за результатами розгляду листа № 7-18-1255 від 15 грудня 2015 року:

- прийнято рішення № 52 та видано на його підставі наказ № 52 "Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт", якими скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт № КС 083151660539 від 15 червня 2015 року, замовник - ТОВ "ДЕКО ЛЮКС";

- прийнято рішення № 52 та видано на його підставі наказ № 52 "Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт", якими скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 15 червня 2015 року № КС 083151660539, замовник - ТОВ "ДЕКО ЛЮКС";

- прийнято рішення № 53 та на його підставі наказ № 53 "Про скасування декларації про готовність об'єкта до експлуатації", якими визнано скасованою реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована 3 серпня 2015 року № КС 143152150677, замовник - ТОВ "ДЕКО Люкс".

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що 23 вересня 2015 року позивачем зареєстровано право власності нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі і споруди, розташовані за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Клавдієво-Тарасове, вулиця Піонерська, 22а, загальною площею 3451 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23 вересня 2015 року, індексний номер: 44373351 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 23 вересня 2015 року за № 44374131.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження органів державного архітектурно-будівельного контролю у спірних правовідносинах регламентуються, зокрема, законами України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про основні засади державного нагляду (контрою) у сфері господарської діяльності", Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок № 553).

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Згідно з частиною 1 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Частина 2 статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає, що у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.

Таким чином, реєстрація декларації може бути скасована у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту наведення у ній недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 22 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (далі - Порядок № 466) у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно-будівельного контролю.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, виключною підставою для скасування декларації про початок будівництва є встановлений факт здійснення самочинного будівництва, зокрема, якщо: 1) будівництво здійснюється на земельній ділянці, що невідведена для цієї мети; 2) будівництво здійснюється за відсутності документа, який дає право виконувати будівельні роботи; 3) будівництво здійснюється за відсутності затвердженого проекту або будівельного паспорту; 4) скасовано містобудівні умови та обмеження.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами.

Пунктом 2 Порядку № 553 встановлено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням: вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції; порядку здійснення авторського і технічного нагляду, ведення загального та (або) спеціальних журналів обліку виконання робіт (далі - загальні та (або) спеціальні журнали), виконавчої документації, складення актів на виконані будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи; інших вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, правилами та проектною документацією, щодо створення об'єкта будівництва.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Згідно з пунктами 6,7 Порядку № 553 плановою перевіркою вважається перевірка, що передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю, який затверджується керівником відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, окрім іншого, вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.

Пунктом 16 зазначеного Порядку № 553 встановлено, що за результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою інспекції складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 553 у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб'єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об'єкт будівництва.

Виходячи із системного аналізу наведених правових положень, можна дійти до висновку про те, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у формі планових і позапланових перевірок, за його результатами посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю складається акт перевірки, а у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Вказаний порядок здійснення державного архітектурно-будівельний контролю має бути дотриманий також у випадку застосування заходів, визначених частиною 2 статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (скасування декларації про початок будівництва та декларації про готовність завершеного об'єктом будівництва до експлуатації).

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 826/20445/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 695/3442/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 826/4151/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 826/15443/17.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що оскаржувані рішення видані не за результатами здійснення архітектурно-будівельного контролю, а за результатами розгляду листа Бородянської РДА Київської області № 7-18-1255 від 15 грудня 2015 року.

Разом з тим, інформація, отримана від Бородянської РДА Київської області лист № 7-18-1255 від 15 грудня 2015 року, по своїй суті не є формою державного архітектурно-будівельного контролю, а тому не може бути підставою для прийняття рішення про скасування реєстрації декларацій.

Аналогічна правова позиція висловлена в подібних правовідносинах Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 814/1914/16, від 17 жовтня 2019 року у справі № 826/4151/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 826/15443/17.

Колегія суддів також враховує, що на підставі зареєстрованої декларації про готовність завершеного будівництвом об'єкта до експлуатації 23 вересня 2015 року позивачем зареєстровано право власності на нерухоме майно за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Клавдієво- Тарасове, вулиця Піонерська, 22 а, загальною площею 3451 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23 вересня 2015 року, індексний номер: 44373351 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 23 вересня 2015 року за № 44374131.

З огляду на це колегія суддів доходить до висновку, що декларації про початок виконання будівельних робіт та про введення закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію вичерпали свою дію фактом реєстрації права власності.

У рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що у Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Суд також виходить з того, що суб'єкти владних повноважень не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між суб'єктом владних повноважень і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.

Ненормативні правові акти суб'єкта владних повноважень, враховуючи також і наявність делегованих повноважень, є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені таким суб'єктом після їх виконання.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів доходить до висновку про те, що оскаржувані рішення про скасування декларацій про початок виконання будівельних робіт від 15 червня 2015 року № КС 143152150677 та про готовність об'єкта до експлуатації № КС 143152150677 від 3 серпня 2015 року суперечать принципу правової визначеності, оскільки рішення суб'єкта владних повноважень про самостійне скасування власного рішення може відповідати ознакам "свавільного" рішення, яке ставить особу (суб'єкта приватного права) в нерівне становище та створює ситуацію незахищеності.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 826/12543/16, а також постановах Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі № 815/3172/18, від 1 жовтня 2019 року у справі № 826/9967/18.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що дії та рішення відповідача стосовно скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт від 15 червня 2015 року № КС 143152150677 та про готовність об'єкта до експлуатації № КС 143152150677 від 3 серпня 2015 року щодо об'єкта "Будівництво та реконструкція будівель деревообробного підприємства за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Клавдієво-Тарасове, вул. Піонерська, 22а" є протиправними, відповідно, оскаржувані накази підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо такі рішення ухвалені без порушень норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2,6,48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.

Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини ("Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).

Відповідно до статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року (Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно з Указом від 14 квітня 1986 року № 2077-XI) договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору; для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, преамбулу й додатки; поряд з контекстом враховуються, зокрема, наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).

Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85,102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.

Частиною 2 статті 6 та частиною 1 статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.

У пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v.

Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v.

Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat. com S.r. l. проти Молдови" (Megadat. com S.r. l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само).

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

Згідно з ~law29~ від 16 вересня 2014 року) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v.

France", заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі "Артіко проти Італії" (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі "Ван де Хурк проти Нідерландів" (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов'язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3,341,345,349,350,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: Н. В. Коваленко

С. М. Чиркін