Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 липня 2019 року

Київ

справа №819/1430/16

адміністративне провадження №К/9901/23897/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув в порядку письмового провадження засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року у справі № 876/1484/17 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області про зобов?язання вчинити дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області (надалі - відповідач), в якому просив:

- зобов?язати відповідача нарахувати ОСОБА_1 , судді у відставці, вихідну допомогу в розмірі 30 місячних заробітків за останньою посадою без сплати податку 739 500 грн та повернути йому безпідставно вирахувані податки з виплаченої вихідної допомоги в розмірі 14 420 грн 25 коп.;

- стягнути з відповідача кошти на відшкодування шкоди завданої неправомірною дією при невиплаті в повній мірі вихідної допомоги, стягнувши з відповідача на його користь 739 500 грн та 14420 грн 25 коп. безпідставно вирахуваних податків з частково виплаченої вихідної допомоги, а всього 753 920 грн 25 коп.

2. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

2.1 Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено:

3.1. Рішенням першої сесії двадцять першого скликання Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 09 квітня 1990 року ОСОБА_1 обраний суддею Кременецького районного суду Тернопільської області. На підставі вказаного рішення начальником управління юстиції Тернопільського облвиконкому виданий наказ №15-к від 10 квітня 1990 року про зарахування судді на посаду.

3.2. Відповідно до рішення дванадцятої сесії двадцять першого скликання Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 12 лютого 1993 року позивач був обраний головою вказаного суду. На підставі зазначеного рішення начальником управління юстиції Тернопільської обласної державної адміністрації був виданий наказ № 10-к від 15 лютого 1993 року про зарахування позивача на посаду голови. На цій посаді ОСОБА_1 працював до квітня 2015 року, призначаючись в подальшому Указами Президента України та обираючись зборами суддів.

3.3. Постановою Верховної Ради України № 1016-ІV від 19.06.2003 позивача обрано суддею безстроково.

3.4. Починаючи з квітня 2015 року до 22 вересня 2016 року позивач працював суддею Кременецького районного суду Тернопільської області.

3.5. 05 серпня 2016 року позивач подав до Вищої ради юстиції заяву про вихід у відставку.

3.6. 22 вересня 2016 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 1600-VIII «Про звільнення позивача з посади судді Кременецького районного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» у відповідності до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України.

3.7. Судами встановлено, що позивач з 27 квітня 1980 року по 07 травня 1982 року проходив службу в армії, тривалістю 2 роки 10 днів, з 01 вересня 1983 року по 01 липня 1987 року - навчався в Харківському юридичному інституті, що давало йому до стажу роботи судді 1 рік 11 місяців та з 01 серпня 1987 року по 12 квітня 1990 року - працював на посаді слідчого Бучацького РВ УМВС Тернопільської області, що додавало йому до стажу роботи судді 2 роки 8 місяців 11 днів.

3.8. Тому стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у позивача становить 33 роки 01 місяць 15 днів.

3.9. На підставі Постанови Верховної Ради України №1600-VIII від 22 вересня 2016 року, 03 жовтня 2016 року головою Кременецького районного суду Тернопільської області був винесений наказ № 55-к «Про звільнення судді ОСОБА_1 » та пунктом 3 було наказано виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

3.10. 11 жовтня 2016 року ТУ ДСА в Тернопільській області здійснило перерахунок розрахункових коштів.

3.11. Згідно з роздруківкою по рахунку ОСОБА_1 , йому було виплачено грошові кошти, а саме: заробітної плати за 1 день в розмірі 725 грн, надбавки за вислугу років за цей же час в розмірі 507 грн 50 коп., виплату додаткового посадового окладу 73 950 грн та компенсацію за 64 дні невикористаної відпустки 78 880 грн. З вказаних сум утримано прибуткового податку 27 731 грн 25 коп. та військового збору 2 310 грн. 94 коп, а всього вирахувано податків 30 042 грн 19 коп. Виплата становила 124 020 грн 31 коп.

3.12. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що у зв?язку з поданням заяви про відставку, маючи стаж роботи на посаді судді 33 роки 1 місяць 15 днів, він має право на отримання вихідної допомоги відповідно до Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ у розмірі 33 неоподаткованих місячних заробітних плат за останньою посадою, однак відповідачем усупереч вимог цього закону вихідна допомога була виплачена не у повному обсязі.

4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що на момент виходу позивача у відставку діяла редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка взагалі не передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Позивач звернувся до суду із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

5.1. Доводи касаційної скарги полягають у незгоді позивача із висновками судів стосовно відсутності, на момент виходу ОСОБА_1 у відставку, правових підстав для виплати йому вихідної допомоги у розмірі 33 місячних заробітних плат за останньою посадою.

6. Відзиву на касаційну скаргу відповідачем подано не було.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

7. Відповідно до частин 1, 3 статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 № 2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов?язків за власним бажанням або у звязку з закінченням строку повноважень. Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

8. Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів» від 24 лютого 1994 року № 4015-ХІІ, частину третю статті 43 Закону України «Про статус суддів» було викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

9. У подальшому, Верховною Радою України прийнято Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, з набранням чинності яким, Закон України «Про статус суддів» втратив чинність.

10. Статтею 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 № 2453-VІ було визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподаткована допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

11. Водночас, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 № 1166-VII виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ.

12. Разом з тим, Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII Закон України «Про судоустрій і статус суддів» було викладено у новій редакції, відповідно до якої, положення розділу Х не передбачають виплату суддям, які вийшли у відставку вихідної допомоги.

13. У частинах 2, 3 статті 122 Закону № 2453-VІ закріплено, що питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

14. Окрім того, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

15. Тому, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення скаржника з посади судді.

16. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що станом на момент звільнення позивача чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не містила будь-яких правових норм, які б регламентували виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку та розмір такої допомоги.

17. Таким чином, колегія суддів визнає правильним рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення вихідної допомоги.

18. Поряд із цим, колегія суддів зазначає, що за відсутності підстав для задоволення вимог позивача по стягнення вихідної допомоги, суди попередніх інстанцій обгрунтовано відмовили у задоволенні і інших вимог про стягнення безпідставно вирахуваних податків з частково сплаченої вихідної допомоги, оскільки ці вимоги є похідним від вищевказаних.

19. При цьому, суд ураховує і положення пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013 «У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів"». Так, Конституційним Судом України зазначено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю.

20. Водночас, Верховний Cуд не може погодитися з висновком судів про те, що у даному випадку підлягають застосуванню положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402, який набрав чинності 30 вересня 2016 року і діяв на час прийняття головою Кременецького районного суду Тернопільської області наказу № 55-к «Про звільнення судді Зембри Є.Й.» від 03 жовтня 2016 року.

21. Такий висновок судів є передчасним, виходячи з того, що при вирішенні питання про виплату позивачу, який вийшов у відставку, вихідної допомоги, вирішальне правове значення має саме день прийняття Верховного Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді, а не день прийняття наказу про його звільнення, як помилково вважали суди.

22. Крім того, Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 № 2862-ХІІ, на який посилається позивач як на підставу своїх вимог, так і Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 № 2453-VІ, у редакції, чинній на час звільнення позивача, пов?язує виникнення права на вихідну допомогу саме з моментом реалізації права на відставку, а не з моментом виникнення у судді такого права.

23. Викладені висновки спростовують доводи ОСОБА_1 про те, що у даному випадку застосовується Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 № 2862-ХІІ, який був чинний на момент набуття позивачем права на відставку.

25. Статтею 351 КАС України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

26. За таких умов, колегія суддів доходить висновку, що суди першої та апеляційної інстанції прийняли правильні по суті рішення, але помилково застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402.

27. З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення судів - зміні в частині мотивів відмови в позові.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

28. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

29. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року у справі № 876/1484/17 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області про зобов?язання вчинити дії змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

31. В іншій частині постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року - залишити без змін.

32. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко