ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2020 року

Київ

справа №812/364/16

адміністративне провадження №К/9901/12276/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Губської О.А., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2016 року (суддя Шембелян В.С.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року (судді Блохін А.А., Гаврищук Т.Г., Сухарьок М.Г.) у справі № 812/364/16 за позовом Арбітражного керуючого ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Луганській області, головного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Луганській області Тіткової Світлани Володимирівни, головного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Луганській області Ржевської Ірини Олександрівни, провідного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Луганській області Суліменко Любові Володимирівни, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, про оскарження дій посадових осіб та припису,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2016 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Луганській області (далі - ГТУЮ у Луганській області; відповідач-1), головного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Луганській області Тіткової Світлани Володимирівни (далі - відповідач-2), головного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Луганській області Ржевської Ірини Олександрівни (далі - відповідач-3), провідного спеціаліста відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Луганській області Суліменко Любові Володимирівни (далі - відповідач-4), третя особа - Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі -УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області), в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідачів щодо констатування порушення частини третьої статті 16 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стосовно нескликання арбітражним керуючим зборів комітету кредиторів на вимогу члену комітету кредиторів - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, сума вимог якого складає більш ніж третина всіх вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, під час проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого.

- зобов`язати відповідачів 2, 3, 4 скасувати в довідці про результати позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого від 04 лютого 2016 року № 3 та акті позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого від 15 лютого 2016 року № 3 положення щодо порушення частини третьої статті 16 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стосовно нескликання арбітражним керуючим зборів комітету кредиторів на вимогу члену комітету кредиторів - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, сума вимог якого складає більше ніж третину всіх вимог кредиторів.

- скасувати припис від 15 лютого 2016 року № 3 про недопущення повторних порушень за результатами позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 під час виконання повноважень ліквідатора у справі № 20/33б про банкрутство Сєвєродонецького комунального підприємства житлового господарства (далі - СКПЖГ) за скаргою УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 22 грудня 2015 року № 16658/09-19 посадові особи ГТУЮ у Луганській області дійшли висновку про порушення позивачем частини третьої статті 16 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стосовно нескликання арбітражним керуючим зборів комітету кредиторів на вимогу члену комітету кредиторів - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області. На підставі акта позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 було внесено припис від 15 лютого 2016 року № 3 про недопущення повторних порушень. Позивач вважає протиправними дії відповідачів щодо надання зазначених висновків за результатами перевірки, оскільки ними було неправильно трактовано положення частини третьої статті 16 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зокрема щодо обов`язку арбітражного керуючого скликати збори і комітет кредиторів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано прийнятий за результатами позапланової невиїзної перевірки припис ГТУЮ у Луганській області від 15 лютого 2016 року № 3 щодо недопущення арбітражним керуючим ОСОБА_1 . у подальшій діяльності аналогічних порушень, що передбачені частиною третьою статті 16 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», стосовно нескликання арбітражним керуючим зборів комітету кредиторів на вимогу члену комітету кредиторів - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, сума вимог якого складає більш ніж третина всіх вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що скликання комітету кредиторів до обов`язків арбітражного керуючого не віднесено. Стаття 26 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», на яку посилається УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області в листі від 16 листопада 2015 року № 15146/09-18/2, у редакції, що діяла на момент порушення справи про банкрутство боржника, носить назву «Ліквідаційна маса» та не регулює питання скликання комітету кредиторів. Крім того, в указаному листі УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області ініціює скликання засідання комітету кредиторів для вирішення питань щодо подальших строків процедури банкрутства боржника та продовження повноважень ліквідатора. На цей лист арбітражний керуючи ОСОБА_1 надав відповідь, у якій повідомив, що ліквідаційну процедуру СКПЖГ та повноваження ліквідатора ОСОБА_1 продовжено до 07 березня 2016 року. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, відповідаючи на звернення УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 16 листопада 2015 року № 15146/09-18/2, діяв у межах наданих повноважень, у порядку та спосіб, визначені законом.

Поряд із цим, відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог суд указав на їх необґрунтованість, оскільки вважає, що висновки, викладені в акті та довідці, не породжують для позивача певних юридичних наслідків та не змінюють його становище, а отже, не порушують права та законні інтереси. Такі юридичні наслідки має оскаржуваний припис, винесений на підставі вищезазначених довідки й акту. Відповідачі не позбавлені права викладати в акті перевірки власні суб`єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення дисциплінарного стягнення, що приймаються на підставі такого акта, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених порушень арбітражним керуючим, а оцінка акта перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб ГТУЮ у Луганській області щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Донецький апеляційний адміністративний суд погодився з висновками суду першої інстанції в указаній частині.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року надійшла касаційна скарга ГТУЮ у Луганській області, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, відповідач просить скасувати судові рішення у частині позовних вимог, які були задоволені, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову арбітражного керуючого ОСОБА_1 в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано посилаються на те, що скликання комітету кредиторів не віднесено до обов`язків арбітражного керуючого. Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не встановлено чіткі вимоги щодо проведення засідання комітету кредиторів боржника, але аналіз статті 16 цього Закону дає підстави вважати, що процедура скликання і проведення засідання комітету кредиторів є аналогічною процедурі проведення зборів кредиторів. Таким чином, за наявності клопотання кредитора або кредиторів, сума вимог яких становить не менше ніж третину всіх вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, арбітражний керуючий забезпечує скликання та проведення зборів кредиторів.

Скаржник стверджує, що факт невиконання арбітражним керуючим ОСОБА_1. обов`язків, покладених на нього законом, підтверджений ухвалами Господарського суду Луганської області у справі про банкрутство боржника. При цьому, судами попередніх інстанцій не взято до уваги те, що господарський суд за ухвалами, які набрали законної сили, витребував від арбітражного керуючого ОСОБА_1 докази дотримання статті 16 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо порядку організації та проведення засідання комітету кредиторів з розгляду поточного звіту ліквідатора за результатами проведених заходів з ліквідації банкрута

Також судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено належним чином ту обставину, що посилаючись у листі від 16 листопада 2015 року № 15146/09-18/2 на положення стаття 26 Закону № 2343-ХІІ, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області мало на увазі статтю 26 «Збори кредиторів та комітет кредиторів» цього Закону в редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а не «Ліквідаційна маса».

За наведених вище мотивів скаржник вважає, що неповне з`ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та неправильне дослідження доказів призвело до неправильного вирішення даного спору.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У своїх поясненнях по справі УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області просило скасувати оскаржувані судові рішення у частині позовних вимог, які були задоволені, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову арбітражного керуючого ОСОБА_1 в повному обсязі. Управління зазначило, що підтримує позицію щодо бездіяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 та правомірності припису від 15 лютого 2016 року № 3 про недопущення повторних порушень за результатами позапланової невиїзної перевірки. Управління вважає, що докази та обставини по справі, викладені в запереченнях та апеляційній скарзі ГТУЮ у Луганській області не досліджені судами попередніх інстанцій.

Інші учасники справи заперечень (відзивів) на касаційну скаргу відповідача не надіслали.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

На підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII зазначену касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Бевзенко В.М. (суддя-доповідач), Шарапа В.М., Данилевич Н.А.

23 квітня 2020 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 23 квітня 2020 року № 648/0/78-20, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 16 квітня 2020 року № 5), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Губська О.А., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 25 червня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

У період з 02 до 04 лютого 2016 року посадовими особами ГТУЮ у Луганській області на підставі доручення Міністерства юстиції України від 13 січня 2016 року № 51/91-0-32-16/9.5 щодо розгляду скарги УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 22 грудня 2015 року № 16658/09-19 на дії арбітражного керуючого ОСОБА_1 під час виконання повноважень ліквідатора у справі № 20/33б про банкрутство СКПЖГ, повідомлення від 26 січня 2016 року № 2 та посвідчення від 26 січня 2016 року № 3 проведено позапланову невиїзну перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 та складено довідку про результати перевірки діяльності арбітражного керуючого від 04 лютого 2016 року № 3.

Предметом перевірки визначено: додержання арбітражним керуючим вимог Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час виконання ним повноважень ліквідатора у справі № 20/33б про банкрутство СКПЖГ, зокрема щодо проведення зборів комітету кредиторів за вимогою кредитора - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області.

За результатами позапланової невиїзної перевірки складено акт перевірки від 15 лютого 2016 року № 3 та вирішено винести припис від 15 лютого 2016 року № 3 про недопущення арбітражним керуючим ОСОБА_1. у подальшій діяльності повторних порушень, зокрема частини третьої статті 16 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стосовно нескликання арбітражним керуючим зборів комітету кредиторів на вимогу члена комітету кредиторів - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, сума вимог якого складає більше ніж третину всіх вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів.

Не погодившись із приписом відповідача, арбітражний керуючий ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог касаційної скарги ГТУЮ у Луганській області, Верховний Суд відзначає, що в касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року лише в частині позовних вимог, які були задоволені. При цьому, судові рішення у частині, якою у задоволенні позовних вимог було відмовлено, скаржником не оскаржується.

З огляду на це Верховний Суд, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, переглядає оскаржувані судові рішення лише в частині вирішення позовних вимог про скасування припису ГТУЮ у Луганській області від 15 лютого 2016 року № 3 про недопущення повторних порушень арбітражним керуючим ОСОБА_1.

Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Суд виходить з наступного.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року №228 затверджено Положення про Міністерство юстиції України (далі - Мін`юст; Положення № 228), відповідно до пункту 1 якого Мін`юст є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності; забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань.

Мін`юст є державним органом з питань банкрутства.

Відповідно до пункту 10 Положення № 228 Мін`юст здійснює державну політику з питань банкрутства у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Підпунктом 50 пункту 4 Положення № 228 установлено, що Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

За змістом статті 3 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХII у редакції на час виникнення спірних правовідносин), державний орган з питань банкрутства сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, у тому числі процедур банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п`ятдесят відсотків; організовує систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів); установлює вимоги для отримання свідоцтва на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора); здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

З метою деталізації та уточнення порядку реалізації державним органом з питань банкрутства наведених положень Закону № 2343-ХII Мін`юстом прийнято наказ від 27 червня 2013 року № 1284/5 (зареєстрований у Мін`юсті 03 липня 2013 року за № 1113/23645), яким затверджено Порядок контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) (далі - Порядок № 1284/5). Цей Порядок поширюється на всіх фізичних осіб, які отримали в установленому порядку свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

Згідно з пунктом 1.3 Порядку № 1284/5, контроль за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) (далі арбітражний керуючий) здійснюють Мін`юст як державний орган з питань банкрутства та за його дорученням головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі як територіальні органи з питань банкрутства. Мін`юст та його територіальні органи з питань банкрутства є органами контролю.

Пунктом 1.4 Порядку №1284/5 визначено, що цей Порядок установлює: процедуру організації та проведення перевірок діяльності арбітражних керуючих; повноваження осіб, які здійснюють перевірки; права й обов`язки арбітражних керуючих; порядок оформлення результатів перевірки; порядок підготовки за результатами перевірки подання на Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) (далі - Дисциплінарна комісія) про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення.

Відповідно до пунктів 2.1-2.2 цього Порядку, контроль за діяльністю арбітражних керуючих здійснюється шляхом проведення планових і позапланових перевірок. Контроль за діяльністю арбітражних керуючих здійснюється на предмет дотримання ними вимог Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, Закону, іншого законодавства з питань банкрутства та законодавства про оплату праці.

У пункті 2.6 Порядку № 1284/5 визначено, що однією із підстав для проведення позапланової перевірки є звернення (скарги) фізичних та юридичних осіб щодо дій арбітражного керуючого з викладенням обставин невиконання або неналежного виконання ним покладених на нього повноважень, з яких вбачається необхідність проведення контролю.

За змістом пунктів 2.6.2-2.6.3 Порядку № 1284/5, у разі надходження на адресу територіального органу з питань банкрутства звернення від фізичної чи юридичної особи про невиконання або неналежне виконання арбітражним керуючим покладених на нього повноважень територіальний орган з питань банкрутства надсилає відповідне звернення до Мін`юсту для вирішення питання щодо проведення позапланової перевірки. Мін`юст аналізує звернення, які надійшли на його адресу, та, у разі якщо з таких звернень вбачається необхідність проведення додаткового контролю з боку державного органу з питань банкрутства, здійснює позапланову перевірку або зобов`язує територіальний орган з питань банкрутства провести позапланову перевірку.

Предметом позапланової перевірки є додержання арбітражним керуючим вимог Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, Закону та іншого законодавства з питань банкрутства з питань, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цієї перевірки (пункт 2.11 Порядку).

Орган контролю проводить перевірки за умови письмового повідомлення арбітражного керуючого про проведення перевірки не пізніше ніж за десять календарних днів до дня початку планової перевірки та не пізніше ніж за п`ять днів до дня початку позапланової перевірки з урахуванням особливостей, визначених у цьому Порядку (пункт 2.7 Порядку).

Для проведення перевірки орган контролю надає доручення на проведення перевірки (пункт 2.8).

Згідно з пунктами 2.13, 2.15.1 Порядку № 1284/5, на підставі доручення на проведення перевірки оформлюються посвідчення на проведення перевірки (додаток 2) та повідомлення про проведення перевірки (додаток 3), які підписуються керівником структурного підрозділу Мін`юсту або структурного підрозділу територіального органу з питань банкрутства, відповідального за забезпечення реалізації повноважень державного органу з питань банкрутства.

У повідомленні про проведення позапланової перевірки визначаються питання, які будуть перевірені в межах предмета перевірки, перелік документів, які арбітражний керуючий зобов`язаний надати комісії для перевірки, строк, до якого арбітражний керуючий зобов`язаний надати комісії пояснення та копії визначених у повідомленні документів, та спосіб їх надання.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, підставою для проведення позапланової перевірки позивача слугувала скарга УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 22 грудня 2015 року № 16658/09-19 на дії арбітражного керуючого ОСОБА_1 під час виконання повноважень ліквідатора у справі № 20/33б про банкрутство СКПЖГ, у якій Управління є кредитором. Перевірка позивача була проведена на підставі доручення Міністерства юстиції України від 13 січня 2016 року № 51/91-0-32-16/9.5, повідомлення від 26 січня 2016 року № 2 та посвідчення від 26 січня 2016 року № 3.

Таким чином, позапланова невиїзна перевірка діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 була проведена посадовими особами ГТУЮ у Луганській області на підставі, в межах повноважень та з дотриманням законодавчо визначеного порядку.

Відповідно до пункту 6.9 Порядку № 1284/5 у разі виявлення під час перевірки порушень у діяльності арбітражного керуючого орган контролю на підставі акта перевірки за наявності відповідних підстав виносить припис про недопущення повторних порушень (додаток 7) (далі - припис) та (або) розпорядження про усунення виявлених порушень (додаток 8) (далі - розпорядження).

Пунктом 6.9.1 Порядку №1284/5 передбачено, що орган контролю виносить розпорядження щодо порушень, які можуть бути усунені арбітражним керуючим, а щодо інших порушень - припис.

Згідно з пунктом 6.12 Порядку № 1284/5 у приписі міститься інформація про виявлені під час перевірки порушення, які усунути неможливо, та зобов`язання арбітражного керуючого не допускати аналогічних порушень. У разі якщо арбітражним керуючим протягом року не вчинено аналогічних вказаним у приписі порушень, припис вважається виконаним.

З наведеного слідує, що припис про недопущення повторних порушень приймається уповноваженим органом у разі виявлення під час перевірки порушень у діяльності арбітражного керуючого вимог чинного законодавства, які усунути неможливо, та зобов`язує останнього не допускати аналогічних порушень.

З установлених судами обставин слідує, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 08 квітня 2010 року порушено провадження у справі № 20/33б про банкрутство СКПЖГ, а 16 вересня 2010 року позивача призначено розпорядником майна у вказаній справі.

Листом від 16 листопада 2015 року № 15145/09-18/2 УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, як кредитор СКПЖГ у справі № 20/33б, звернулося до арбітражного керуючого ОСОБА_1 про ініціювання скликання засідання комітету кредиторів для вирішення питань щодо подальших строків процедури банкрутства боржника та продовження повноважень ліквідатора.

На вказаний лист арбітражний керуючий ОСОБА_1 повідомив про те, що згідно ухвали по справі № 20/33б від 03 листопада 2015 року ліквідаційну процедуру СКПЖГ та повноваження ліквідатора ОСОБА_1 продовжено до 07 березня 2016 року.

Не погодившись з такими діями позивача, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області звернулось до ГТУЮ у Луганській області зі скаргою на дії арбітражного керуючого ОСОБА_1

У частині другій статті 98 Закону № 2343-ХІІ визначено, що арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися вимог законодавства; 2) здійснювати заходи щодо захисту майна боржника; 3) аналізувати фінансову, господарську, інвестиційну та іншу діяльність боржника, його становище на ринках та надавати результати таких аналізів господарському суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію; 4) подавати відомості, документи та інформацію щодо діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у порядку, встановленому законодавством; 5) створювати умови для проведення перевірки додержання арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) вимог законодавства; 6) здійснювати заходи щодо забезпечення охорони державної таємниці відповідно до встановлених законодавством вимог; 7) у порядку, встановленому законодавством, надавати державному органу з питань банкрутства інформацію, необхідну для ведення Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство; 7 1) вживати заходів до недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів та невідкладно повідомляти суду про наявність такого конфлікту; 8) надсилати органам внутрішніх справ чи органам прокуратури повідомлення про факти порушення законності, виявлені в діяльності працівників підприємств та організацій, що містять ознаки дії (бездіяльності), переслідуваної у кримінальному чи адміністративному порядку; 9) виконувати інші повноваження, передбачені законодавством про банкрутство.

Частиною третьою цієї статті обумовлено, що під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено), обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство.

Судами встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного припису від 15 лютого 2016 року № 3 було встановлення відповідачем факту порушення арбітражним керуючим ОСОБА_1. вимог частини третьої статті 16 Закону № 2343-ХІІ стосовно нескликання арбітражним керуючим зборів комітету кредиторів на вимогу члена комітету кредиторів - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, сума вимог якого складає більше ніж третину всіх вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів.

Так, за змістом частини четвертої статті 3-1 Закону № 2343-ХІІ арбітражний керуючий має право, серед іншого, скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу.

Положеннями статті 16 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, що діяла на момент порушення справи про банкрутство боржника та підлягає застосуванню) передбачено, що збори кредиторів скликаються арбітражним керуючим за його ініціативою або ініціативою комітету кредиторів чи інших кредиторів, сума вимог яких складає не менше однієї третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів.

Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання.

Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: вибори членів комітету кредиторів; визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; інші питання, передбачені цим Законом.

На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб.

Вибори комітету кредиторів проводяться за списком відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті.

Рішення про створення та склад комітету кредиторів направляється до господарського суду.

До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про: вибори голови комітету; скликання зборів кредиторів; підготовку та укладення мирової угоди; внесення пропозицій господарському суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника; звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість; інші питання, передбачені цим Законом.

У роботі комітету має право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю та при необхідності представник органу уповноваженого управляти майном боржника, представник органу місцевого самоврядування.

Рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим більшістю голосів кредиторів, якщо за нього проголосували присутні на зборах (комітеті) кредитори, кількість голосів яких визначається відповідно до частини четвертої цієї статті.

Як видно з конструкції зазначеної статті, норми Закону про банкрутство не встановлюють окремий порядок скликання засідання комітету кредиторів у справі про банкрутство, у зв`язку з чим при їх скликанні слід керуватися приписами частини третьої статті 16 цього Закону, що регулюють порядок скликання зборів кредиторів.

Таким чином, повноваженнями скликати комітет кредиторів наділений виключно арбітражний керуючий, а комітет кредиторів чи окремі кредитори, сума вимог яких складає не менше третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, або які володіють не менше третини кількості голосів кредиторів, можуть лише ініціювати скликання зборів кредиторів.

Відтак, не ґрунтується на нормах законодавства висновок судів попередніх інстанцій про те, що до обов`язків арбітражного керуючого не віднесено скликання комітету кредиторів.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що ініціювання кредитором - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, сума вимог якого складає не менше третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, скликання засідання комітету кредиторів у справі № 20/33б про банкрутство СКПЖГ узгоджується з положеннями статті 16 Закону № 2343-ХІІ.

Крім того, на спростування установлених перевіркою порушень арбітражний керуючий ОСОБА_1 надав заперечення, у яких зазначав про те, що у своєму листі від 16 листопада 2015 року № 15145/09-18-2 скаржник - УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області посилається на статтю 26 Закону № 2343-ХІІ, яка має назву «Ліквідаційна маса», тобто не має відношення до спірного питання про збори комітетів кредиторів.

З такими твердженнями позивача погодився і суд першої інстанції. Однак суд не врахував, що стаття 26 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній на час звернення Управління до арбітражного керуючого ОСОБА_1, мала назву «Збори кредиторів та комітет кредиторів», а не «Ліквідаційна маса».

Зважаючи на правове регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності порушень у діях арбітражного керуючого ОСОБА_1 під час виконання повноважень ліквідатора у справі № 20/33б про банкрутство СКПЖГ, а саме вимог частини третьої статті 16 Закону № 2343-ХІІ стосовно нескликання зборів комітету кредиторів на вимогу УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області.

Покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи ГТУЮ у Луганській області в частині неправильного застосування норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

За правилами статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у частині, яка є предметом касаційного перегляду, Верховний Суд відповідно до повноважень наданих статтею 349 КАС України вважає необхідним скасувати судові рішення та відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Висновки щодо розподілу судових витрат

Ураховуючи, що суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь сторони, яка є суб`єктом владних повноважень, у силу частини другої статті 139 КАС України з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зважаючи на відсутність документального підтвердження понесених суб`єктом владних повноважень зазначених витрат, підстави для їх стягнення з позивача відсутні.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Луганській області задовольнити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року у справі № 812/364/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування припису Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 15 лютого 2016 року № 3 про недопущення повторних порушень.

3. Ухвалити у справі № 812/364/16 у наведеній частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування припису Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 15 лютого 2016 року № 3 про недопущення повторних порушень.

4. В іншій частині Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року у справі № 812/364/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

О.А. Губська

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду