Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.05.2019 року у справі №815/662/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2019 року

Київ

справа №815/662/16

адміністративне провадження №К/9901/27722/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В. В.,

суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросіндікат" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 (суддя Іванов Е. А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 (головуючий суддя Димерлій О. О., судді: Домусчі С. Д., Єщенко О. В. ) у справі №815/662/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросіндікат" до Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросіндікат" звернулося до адміністративного суду з позовом до Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.02.2016 №0000142201.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що позивачем не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Енокс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Улюс" з огляду на відсутність належного документального підтвердження реальності укладених правочинів та дійного виконання договірних відносин. Суди дійшли висновку, що відносини між позивачем та його контрагентами спрямовані на надання незаконної податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросіндікат" звернулося з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 у справі №815/662/16, прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від
14.10.1997, частини 4 та 5 статті 11, частини 1 статті 69, частини 4 статті 70, частини 2 статті 71, статей 133, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросіндікат" зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено докази та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стало причиною безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог. Зокрема, позивач посилається на правомірність включення до складу витрат за 2014 рік суми витрат за товар (пшениця, ріпак) придбаний у Товариства з обмеженою відповідальністю "Енокс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Улюс" на підставі видаткових накладних.

Позивач вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про безтоварність проведених операцій є необґрунтованим та безпідставним, оскільки належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально вчинених господарських операцій з реалізації позивачу його контрагентом товару (пшениця, ріпак), в повній мірі підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Також позивач вказує, що відсутність довідки сільгоспвиробника та товарно-транспортних накладних, не може бути доказом відсутності фактичного виконання договірних відносин, оскільки чинним законодавством України не встановлено обов'язку щодо необхідності надання суб'єктом господарювання відповідних довідок на підтвердження правомірності формування витрат. Позивач стверджує про наявність всіх доказів по ланцюгу походження товару, етапи його зберігання та перевезення від виробника до відвантаження зазначеного товару на експорт. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросіндікат" вказує, що відповідачем не доведено наявність складу порушення вимог податкового законодавства, не наведено жодних обґрунтованих доводів, які б свідчили про правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Товариство вважає, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються виключно на суб'єктивних припущеннях без врахування доводів та доказів наданих позивачем, рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановленні за результатом розгляду даної справи підлягають скасуванню.

Іллічівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області не скористалася своїм правом та не надала заперечення на касаційну скаргу позивача, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросіндікат" у справі №815/662/16.

З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від
02.06.2016 №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №815/662/16 (К/9901/27722/18) за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В. В.

Верховний Суд ухвалою від 17.05.2019 матеріали адміністративної справи №815/662/16 прийняв до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду та призначив попередній розгляд даної справи на 21.05.2019.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 10.12.2015 по 16.12.2015 посадовими особами Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросіндікат" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахувань та сплати до бюджету держави усіх передбачених діючим законодавством податків та зборів по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Улюс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Енокс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Пріма-2014", Товариством з обмеженою відповідальністю "Аскаль ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтеррайс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Велюкс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарум-2014" за період з 31.01.2014 по 31.03.2015, та по здійснених фінансово-господарських операціях з Приватним підприємством "Ан-Транс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 2013 рік.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на прибуток в сумі 4244461,00грн. (у тому числі за 2014 рік в сумі 4244461,00грн. )

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 23.12.2015 №2136/15-03-22-01-0302/36769908 та прийнято податкове повідомлення-рішення від
04.02.2016 №0000142201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 5305576,00грн. (в тому числі: 4244461,00грн. за основним платежем, 1061115,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Фактичною підставою для визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Агросіндікат" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток став висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем валових витрат за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю "Енокс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Улюс" з огляду на безтоварний характер поведених взаємовідносин та відсутність належного документального підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між сторонами. Обґрунтовуючи свою позицію відповідач посилається на ненадання позивачем до перевірки довідок сільгоспвиробників на фірмовому бланку підприємств, завірених мокрими печатками, що є свідченням порушення умов укладених між сторонами договорів купівлі продажу сільськогосподарської продукції; ненадання сертифікатів якості товару; ненадання довідок торгівельно-промислової палати або органу місцевого самоврядування про статус постачальників та копій свідоцтв про реєстрацію постачальників платниками податку на додану вартість зі спеціальним режимом; ненадання інформації про комплектність поставленої продукції, що, за висновками перевіряючих, унеможливлює встановити виробника товару та дослідити весь ланцюг постачання.

Також відповідач вказує, що позивачем до перевірки було надано не в повному обсязі затребувані відповідачем товарно-транспортні накладні, а деякі з наданих товарно-транспортних накладних оформлені з порушенням положень податкового законодавства, що ставить під сумнів фактичне здійснення транспортування придбаного позивачем товару. На думку суб'єкта владних повноважень, у позивача відсутні об'єкти оподаткування при проведенні взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Енокс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Улюс".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Так, відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4,138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5,138.10.6 пункту 138.10, пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України; крім витрат, визначених у пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

В процесі розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи (договори купівлі-продажу, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення та товарно-транспортні накладні), складені за наслідками здійснення операцій з реалізації позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю "Енокс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Улюс" сільськогосподарської продукції (пшениця, ріпак), дійшли висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності. Зокрема, судами прийнято рішення з огляду на невідповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; ненадання документального підтвердження способу узгодження поставки придбаного у контрагентів товару (пшениця, ріпак) на склад позивача; недоведеність транспортування придбаного у контрагентів товару у обсягах визначених договорами; недоведеність оприбуткування придбаного товару саме у Товариства з обмеженою відповідальністю "Енокс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Улюс"; неможливість встановлення підстав визначення вартості реалізованого позивачу товару; ненадання відомостей про узгодження позивачем графіків поставок товару та доказів його фактичного отримання у постачальника відповідальними особами позивача; неможливість встановлення фактичного проведення вантажно-розвантажувальних операцій; неможливість встановлення походження придбаного позивачем у контрагентів сільськогосподарської продукції; ненадання сертифікатів якості товару, а також доказів на підтвердження якісних характеристик придбаних культур (вологість, сміттєва домішка, зернова домішка) та їх відповідність вимогам ДСТУ, в тому числі аналіз на вмістимість такої групи, як ГМО; ненадання довідок торгівельно-промислової палати або органу місцевого самоврядування про статус постачальників, копій свідоцтв про реєстрацію постачальників платниками податку на додану вартість зі спеціальним режимом, даних про комплектність поставленої продукції, а також довідок сільгоспвиробників на фірмовому бланку підприємств, завірених мокрими печатками, як то передбачено договорами; неможливість встановлення реальності проведених операцій з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками по всьому ланцюгу товарообігу; ненадання документів на підтвердження факту придбання товару з метою та в цілях господарської діяльності, зокрема, отримання прибутку; недоведеність економічної доцільності проведених операцій.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з огляду на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької та економічної діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів, контрагенти позивача не мали умов для ведення господарської діяльності такого роду, що в свою чергу унеможливлює реалізацію спірного товару у відповідності до наданих позивачем бухгалтерських розрахунків.

При цьому Верховний Суд наголошує, що наявність у платника податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Відтак, первинні документи, зокрема, податкові накладні не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах, як постачальник та покупець. Так, відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Енокс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Улюс" матеріально-технічних та трудових ресурсів, як власних, так і залучених, без яких підприємницька діяльність не може здійснюватися, об'єктивно ставлять під сумнів можливість поставки ним товарів, обсяг яких (виходячи з документів, якими оформлені ці поставки) вимагав залучення до їх виконання певної кількості працівників та матеріально-технічних засобів.

До того ж, як встановлено судами, згідно податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма1-ДФ), у штаті Товариства з обмеженою відповідальністю "Енокс" у 2014 році працювала 1 (одна) особа, залучення осіб за цивільно-правовими договорами не відбувалося, в той час як обсяг здійснених задекларованих операцій з продажу/постачанню товарів за період охоплений податковою інформацією склав: операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою 7702353,00грн. ; операції які звільненні від оподаткування 1406792277,00грн. ; доходи що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (відповідно до податкової декларації на прибуток за 2014 рік) становлять 1303001088,00грн.

В свою чергу, суд касаційної інстанції погоджується з доводами позивача, що норми Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не ставлять у залежність право платника податків на можливість формування витрат від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода є безпідставною.

Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством, не підтверджують фактичне виконання такого роду операцій, а також не підтверджують обумовлені спірними правочинами реалізовані позивачу сільськогосподарські товари саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Енокс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Улюс".

Таким чином Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що в даному випадку мають місце не окремі недоліки в оформленні первинних документів складних за результатом господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Енокс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Улюс", а відображення у них відомостей про господарські операції, які фактично не відбувалися. Відсутність належних документів, які б підтверджували товарність спірних операції, їх суперечливість, оформлення з порушенням правил ведення бухгалтерського обліку, вказує на неправомірність формування за наслідками безтоварної операції показників податкового обліку.

Зважаючи на викладене та за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Враховуючи те, що за правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросіндікат" без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросіндікат" залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 у справі №815/662/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

Т. М. Шипуліна

Судді Верховного Суду