Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.05.2019 року у справі №813/5500/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2019 року

Київ

справа №813/5500/14

адміністративне провадження №К/9901/15302/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В. М.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

за участю: секретаря судового засідання Корецького І. О.,

позивача: не з'явився,

відповідача1: представник Дудник А. О.,

відповідача2: представник не з'явився,

відповідача3: представник не з'явився,

третя особа ОСОБА_6: не з'явився,

третя особа ОСОБА_1: не з'явився,

третя особа ОСОБА_2: не з'явилась,

третя особа ОСОБА_3: не з'явилась,

третя особа ОСОБА_4: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 у складі колегії суддів: Сидор Н. Т. (головуючий), Потабенка В. А., Гулика А. Г. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 у складі колегії суддів: Кузьмича С. М. (головуючий), Бруновської Н. В., Затолочного В. С. у справі №813/5500/14 за позовом ОСОБА_5 до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, Головного територіального управління юстиції у Львівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання дій неправомірними, скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1.30.03.2007 ОСОБА_5 (далі ОСОБА_5) звернувся до суду з позовом до Головного управління юстиції у Львівської області (далі ГУЮ) про відновлення трудових прав.

2. Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 27.07.2010, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

3. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.07.2012 постанову Залізничного районного суду м. Львова від 27.07.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

4. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2013, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від
08.08.2013, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.06.2014 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.04.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

6. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.09.2014 позовну заяву ОСОБА_5 залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України, в редакції, що була чинною на час постановлення ухвали суду), у зв'язку із повторним неприбуттям позивача у судове засідання без поважних причин.

7. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22.09.2014 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від
10.11.2015, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.07.2016, з урахуванням виправлень, внесених ухвалою Вищого адміністративного суду України від
05.04.2017, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від
10.11.2015 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставою для направлення справи на новий судовий розгляд вказано відсутність в ухвалі суду апеляційної інстанції мотивів щодо спростування доводів позивача стосовно допущених при його звільненні порушень, що наведені в апеляційній скарзі та необхідність суду апеляційної інстанції перевірити такі доводи у повному обсязі, а також навести мотиви їх відхилення.

10. З урахуванням неодноразово поданих позивачем заяв про зміну позовних вимог, позов ОСОБА_5 був заявлений до Міністерства юстиції України (далі Мін'юст), Державної виконавчої служби України (далі ДВС), Головного територіального управління юстиції у Львівської області (далі ГТУЮ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та стосувався:

10.1. визнання неправомірними дій Департаменту державної виконавчої служби, Державної виконавчої служби Львівської області щодо звільнення ОСОБА_5 з посади першого заступника начальника Державної виконавчої служби Львівської області під час тимчасової непрацездатності;

10.2. скасування наказів Департаменту державної виконавчої служби "Про звільнення ОСОБА_5" від 29.05.2007 №808, Державної виконавчої служби Львівської області "Про звільнення ОСОБА_5" від 30.05.2007 №441/К;

10.3. визнання неправомірними дій ГУЮ щодо неприйняття ОСОБА_5 на посаду заступника начальника відділу Державної виконавчої служби ГУЮ;

10.4. скасування наказів ГУЮ "Про призначення ОСОБА_7" від 20.03.2007 №112-К, "Про призначення ОСОБА_2";

10.5. зобов'язання ДВС, ГУЮ прийняти ОСОБА_5 на посаду заступника начальника відділу (управління) державної виконавчої служби ГУЮ з 15.03.2007 шляхом переведення, про що видати наказ;

10.6. стягнути з ГУЮ на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 103967,00 грн. ;

10.7. стягнути з ДВС, ГУЮ на користь ОСОБА_5 як відшкодування шкоди заподіяної протиправними рішеннями і діями моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.

11. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 залишено без змін.

12. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що:

12.1. Наказом Департаменту державної виконавчої служби від 27.09.2005 №37/к ОСОБА_5 призначено з 27.09.2005 на посаду першого заступника начальника державної виконавчої служби Львівської області.

12.2. Повідомленням від 20.01.2007, згідно з Законом України "Про внесення змін до Законів України "Про ~organization37~ щодо реформування органів державної виконавчої служби", на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2006 №1622 "Про ліквідацію Департаменту Державної виконавчої служби", ОСОБА_5 попереджено відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

12.3.15.03.2007 ОСОБА_5 звернувся до начальника ГУЮ із заявою про прийняття його на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби ГУЮ шляхом переведення з посади першого заступника начальника державної виконавчої служби Львівської області.

12.4. Начальником ГУЮ ОСОБА_3. надіслано позивачу телеграму з проханням з'явитися 23.03.2007 о 12.00 год. до ГУЮ для вирішення питання про його переведення. Проте, дана телеграма позивачу вручена не була, оскільки його помешкання зачинене, як слідує з телеграми, орган зв'язку повідомив адресата про наявність телеграми, але останній за нею не з'явився.

12.5.23.03.2007 комісією ГУЮ складено акт, відповідно до якого, на запрошення для вирішення питання про переведення у ГУЮ ОСОБА_5 не прибув.

12.6. Наказом голови комісії з ліквідації Департаменту державної виконавчої служби Семерги Є. І. від 29.05.2007 №808 та наказом голови комісії з ліквідації державної виконавчої служби Львівської області Ганіткевича В. І. від 30.05.2007 №441/к ОСОБА_5 звільнено з посади першого заступника начальника державної виконавчої служби Львівської області через ліквідацію Державної виконавчої служби за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з 29.05.2007.

12.7. Як вбачається з листка непрацездатності ОСОБА_5 перебував на лікарняному (режим амбулаторний) з 29.05.2007 по 01.06.2007.

12.8.30.05.2007 до трудової книжки ОСОБА_5 внесено запис про звільнення його із займаної посади.

13. Приймаючи вказані судові рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що Державну виконавчу службу Львівської області, яка входила до складу Департаменту державної виконавчої служби, ліквідовано з передачею функцій ГУЮ як правонаступнику. У зв'язку з цим, існували підстави для вивільнення працівників за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Суди дійшли висновку, що ГУЮ було вжито належних заходів щодо подальшого працевлаштування позивача, але останній не з'явився на розгляд цього питання. В ході судового розгляду справи досліджено, що новим штатним розписом не передбачено посади першого заступника начальника державної виконавчої служби на рівні області, яку займав до звільнення позивач, а на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби прийнято іншу особу. При цьому, судами попередніх інстанцій вказано, що у процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, правила статті 42 Кодексу законів про працю України не діють, а також зазначено про необґрунтованість посилань позивача на неможливість його звільнення у період тимчасової непрацездатності, оскільки норми частини 4 статті 40 Кодексу законів про працю України не поширюються на випадки ліквідації установи, що мало місце у спірних правовідносинах. Накази ГУЮ "Про призначення ОСОБА_7" і "Про призначення ОСОБА_2", на думку судів першої та апеляційної інстанцій, не порушують прав і свобод позивача.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

14. Позивачем подано касаційну скаргу на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позовним вимог у повному обсязі.

14.1. Аргументи скаржника полягають у тому, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень неправильно застосовані норми матеріального права і порушені норми процесуального права, а також не в повній мірі з'ясовані обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору та не надано належної оцінки доказам у справі. Зокрема, позивач наголошує, що відбулась саме реорганізація, а не ліквідація органів державної виконавчої служби, що встановлено, у тому числі, в ухвалі Вищого адміністративного суду від
10.07.2012, яка набрала законної сили. На думку скаржника, ГУЮ не виконано обов'язку, покладеного на нього частиною 3 статті 36, частиною 2 статті 40 та статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, щодо переведення позивача на іншу роботу в новоствореному органі. При цьому, суди попередніх інстанцій неправильно встановили фактичні обставини справи щодо наявності у ГУЮ можливості виконання цього обов'язку та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

15. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.07.2017 відкрито провадження у справі за даною касаційною скаргою. На підставі пункту 4 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційну скаргу 05.02.2018 передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду: Шарапи В. М. (судді-доповідача), суддів Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.

16. Відповідачі 1,2 та треті особи на стороні відповідача відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не подали.

17. Відповідачем 3 - ГТУЮ, подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

17.1. На обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що 05.07.2007 проведено державну реєстрацію припинення Державної виконавчої служби Львівської області як юридичної особи, тому вважає, що звільнення позивача у зв'язку з ліквідацією даного органу відбулось з дотриманням законодавства. Крім того, у штатному розписі новоствореного ГУЮ взагалі не передбачено посади першого заступника начальника, яку позивач займав до звільнення. Наголошує, що позивач уникав розгляду питання щодо його переведення до ГУЮ. Відповідач вказує, що оскаржувані судові рішення постановлені на основі правильного застосування норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення суду про задоволення позовних вимог відсутні.

18. У судовому засіданні, призначеному на 22.05.2019 о 16:00 год., представник відповідача 1 - Мін'юсту проти касаційної скарги заперечив.

18.1. На обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані судове рішення постановлені на основі правильного застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

19. Решта учасників справи у судове засідання, призначене на 22.05.2019 о 16:00 год., не прибули, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином. Позивачем подано заяву про розгляд справи за його відсутності.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

20. Конституція України:

"Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"Стаття 43. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення".

21. Кодекс законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - КЗпП України):

Стаття 3. Регулювання трудових відносин

"Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами".

Стаття 36. Підстави припинення трудового договору

"Підставами припинення трудового договору є:..4) розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40)".

Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або

уповноваженого ним органу

"Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників..Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації".

Стаття 42. Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці

"При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України".

Стаття 49-2. Порядок вивільнення працівників

"Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно".

Стаття 235. Поновлення на роботі, зміна формулювання причин звільнення, оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи

(в редакції чинній станом на даний час)

"У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу".

Стаття 237-1. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом

моральної шкоди (в редакції чинній станом на даний час)

"Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством".

22. Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - ~law45~):

Стаття 30. Підстави припинення державної служби

"Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі..Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби".

23. Положення про Департамент державної виконавчої служби, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2005 №711 (чинне на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Положення):

"1. Департамент державної виконавчої служби (далі - Департамент) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мін'юсту та підпорядковується йому..3. До складу Департаменту входить державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва і Севастополя, державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах (далі - органи державної виконавчої служби)".

24. Постанова Кабінету Міністрів України "Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби" від 16.11.2006 №1622 (надалі - Постанова №1622):

"Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Ліквідувати Департамент державної виконавчої служби, що діє у складі Міністерства юстиції як урядовий орган державного управління.

2. Міністерству юстиції здійснити в установленому порядку заходи з ліквідації Департаменту державної виконавчої служби.

3. Установити, що Міністерство юстиції є правонаступником Департаменту державної виконавчої служби".

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

25. Враховуючи норми статті 3 КЗпП України та ~law46~, на час існування спірних правовідносин, підстави та порядок припинення державної служби, визначались, у тому числі, загальними положеннями трудового законодавства, тобто, КЗпП України.

26. При цьому, з огляду на приписи, закріплені у частині 3 статті 36 КЗпП України, реорганізація, яка передбачає злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення підприємства, установи, організації, не припиняє дію трудового договору працівника, припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в такому випадку можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).

27. Судами попередніх інстанцій досліджено, що підставою звільнення позивача стала ліквідація Департаменту, а відтак і Державної виконавчої служби Львівської області, яка входила до його складу (пункт 1 Положення), на виконання Постанови №1622, пунктом 3 якої установлено, що правонаступником Департаменту став Мін'юст.

28. Слід наголосити, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, під час судового розгляду справи дійшли висновків про те, що мала місце ліквідація ГУЮ, а не реорганізація, про що зазначено безпосередньо в оскаржуваних судових рішеннях. Крім того, оскаржувані накази про звільнення позивача із займаної ним посади теж містять формулювання його причин - через ліквідацію Державної виконавчої служби за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

29. Відповідно до частини 2 статті 161, частини 1 статті 244-2 КАС України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень, надалі), висновки викладені у постановах Верховного Суду України, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених частини 2 статті 161, частини 1 статті 244-2 КАС України, були обов'язковими для врахування судами при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

30. Верховний Суд України у постановах від 04.03.2014 у справі №21-8а14, від
27.05.2014 у справі №21-108а14, від 28.10.2014 у справі №21-484а14 дійшов висновку, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

31. У постанові Верховного Суду України від 16.10.2012 у справі №21-267а12, прийнятій за наслідками перегляду рішень судів попередніх інстанцій щодо звільнення особи з органів державної виконавчої служби внаслідок їх ліквідації на підставі Постанови №1622, зазначено, що мала місце саме реорганізація цих органів. Верховним Судом України вказано на відсутність юридичного факту (змін в організації виробництва і праці), який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП і наголошено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, що буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

32. Верховний Суд не вбачає правових підстав відступати від наведених висновків Верховного Суду України.

33. Як слідує зі встановлених судами фактичних обставин справи, з метою виконання Постанови №1622, Мін'юстом прийнято наказ "Про реформування органів юстиції" від 25.01.2007 №21/5, яким вирішено, серед іншого, утворити на базі обласного управління юстиції - ГУЮ (пункт 3) та установлено, що головні управління юстиції є правонаступниками обласних управлінь юстиції (пункт 4) і зобов'язано Департамент кадрової політики та державної служби персонально попередити начальників та заступників начальників обласних управлінь юстиції про наступне вивільнення у зв'язку з ліквідацією управлінь юстиції, забезпечивши дотримання їх соціально-правових гарантій, передбачених КЗпП України (підпункт
5.1 пункту 5).

34. Отже, припинення виконання органами державної виконавчої служби своїх функцій на підставі Постанови не відбулось, оскільки такі функції були передані іншому органу - Мін'юсту, який виступив правонаступником Департаменту. Відтак, на ГУЮ було покладено обов'язок щодо працевлаштування позивача.

35. З'ясування судами тієї обставини, чи виконано роботодавцем обов'язок щодо подальшого працевлаштування працівника до його звільнення має визначальне значення для правильного вирішення справи.

36. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України, якщо він запропонував працівнику наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

37. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

38. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від
18.10.2017 по справі №6-1723цс17 і Верховний Суд не вбачає правових підстав відступати від даного висновку.

39. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи досліджено, що позивачу, фактично, не було запропоновано жодних вакантних посад, які існували у ГУЮ в період з дати повідомлення останнього про наступне вивільнення по дату його звільнення.

40. Так, одночасно з попередженням про наступне звільнення позивачу не були запропоновані посади у ГУЮ. В подальшому позивач був запрошений з'явитися у ГУЮ
23.03.2007 о 12.00 год. для вирішення питання про його переведення, проте, у зв'язку з неприбуттям відповідне питання взагалі не розглядалось, що свідчить про те, що будь-які посади у ГУЮ позивачу не пропонувались. У свою чергу, неприбуття позивача для вирішення питання про його переведення не може вважатись відмовою від переведення у розумінні частини 3 статті 49-2 КЗпП України, оскільки цьому не передувало надання пропозицій іншої роботи.

41. Окрім того, звільнення позивача в період його тимчасової непрацездатності за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суперечить частині 4 статті 40 КЗпП України.

Винятки з правила, передбаченого наведеною нормою, допускаються лише в разі повної ліквідації підприємства, установи, організації, проте, як було зазначено вище, у спірних правовідносинах відбулась реорганізація Державної виконавчої служби.

42. Відтак, звільнення позивача з займаної посади відбулось з порушенням вимог частин 2, 4 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України і було незаконним.

43. Враховуючи приписи частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

44. Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

45. Частинами 2, 3 статті 36 КЗпП України передбачено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації (керівників або складу державних органів) не припиняє дії трудового договору і в разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника повинна бути продовжена.

46. Тобто, при реорганізації до правонаступника переходять права та обов'язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівником.

47. Водночас, заявлений позивачем позов розглядався у судовому порядку починаючи з 2007 року. За цей час відбулось неодноразове реформування системи органів державної виконавчої служби. Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на час судового розгляду справи, 05.07.2007 Державну виконавчу службу Львівської області, як юридичну особу, було припинено.

48. У свою чергу, відповідно до статті 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від
02.06.2016 №1403-VIII, систему органів примусового виконання рішень становлять:

Міністерство юстиції України та органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

49. Згідно з пунктом 3 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, що затверджене наказом Міністерства юстиції України від
23.06.2011 №1707/5, зареєстроване у Міністерстві юстиції України від 23.06.2011 за №759/19497, до основних завдань Головного територіального управління юстиції, серед іншого, віднесено забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

50. Наказом Міністерства юстиції України 16.02.2018 №386/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.02.2018 за №193/31645 затверджено Типову структуру головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, якою передбачено наявність у головному територіальному управлінні юстиції в області такого підрозділу, як Управління державної виконавчої служби та посади у ньому заступника начальника Управління - начальника відділу.

51. Тому, обов'язок поновлення позивача на роботі у даному випадку покладено на правонаступника державної виконавчої служби Львівської області, яким виступає Головне територіальне управління юстиції у Львівській області. Відсутність посади, яку займав до звільнення позивач, не може слугувати підставою для відмови у його поновленні судом на роботі, адже скасування наказу про звільнення повинно відновити те становище, яке існувало до його прийняття, тобто, забезпечити позивачу ті ж самі умови праці, які останній мав до незаконного звільнення.

52. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про необхідність поновлення позивача з 30.05.2007 в Управлінні державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на посаді першого заступника начальника, з якої його було звільнено.

53. За змістом частини 1 статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

54. Таким чином, суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про: визнання неправомірними дій Департаменту державної виконавчої служби, Державної виконавчої служби Львівської області щодо звільнення ОСОБА_5 з посади першого заступника начальника Державної виконавчої служби Львівської області під час тимчасової непрацездатності; скасування наказів Департаменту державної виконавчої служби "Про звільнення ОСОБА_5" від 29.05.2007 №808, Державної виконавчої служби Львівської області "Про звільнення ОСОБА_5" від 30.05.2007 №441/К; визнання неправомірними дій ГУЮ щодо неприйняття ОСОБА_5 на посаду заступника начальника відділу Державної виконавчої служби ГУЮ неправильно застосували норми матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідній частині та ухвалення нового рішення про задоволення цих позовних вимог.

55. Що стосується вимог позивача про зобов'язання ДВС, ГУЮ прийняти ОСОБА_5 на посаду заступника начальника відділу (управління) державної виконавчої служби ГУЮ з 15.03.2007 шляхом переведення, про що видати наказ, то дані вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними.

56. Як вже зазначалось вище, питання про можливість переведення позивача до ГУЮ під час реорганізації державної виконавчої служби Львівської області не вирішувалось, при цьому вирішення даного питання належить до виключної компетенції роботодавця в силу положень частини 3 статті 40, статті 49-2 КЗпП України і виходить за межі правового регулювання частини 1 статті 235 КЗпП України.

57. Крім того, колегія суддів відхиляє доводи позивача стосовно необхідності здійснення його переведення до ГУЮ з 15.03.2007, що є датою подання ним заяви, оскільки фактично трудові правовідносини з позивачем припинились саме
30.05.2007.

58. Що стосується вимог позивача про скасування наказів ГУЮ "Про призначення ОСОБА_7" від 20.03.2007 №112-К, "Про призначення ОСОБА_2", то колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для їх задоволення, оскільки накази безпосередньо не впливають на права, свободи та інтересів позивача і стосуються третіх осіб.

59. Частиною 1 статті 350 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

60. Тому, оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні вказаних позовних вимог підлягають залишенню без змін.

61. Частиною 2 статті 235 КЗпП України встановлено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначивши при цьому його розмір.

62. Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (підпункт "з" пункт 1) на підставі довідки про середню заробітну плату працівника, наданої роботодавцем, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню (абзац 3 пункту 2).

63. Матеріали справи не містять довідки про середню заробітну плату позивача, яка б відповідала цим вимогам. Надані відповідачем довідки про середню заробітну плату позивача не включають виплат за останні 2 місяці, що передували звільненню, тобто за березень-травень 2007 року. Надані позивачем довідки про доходи включають заробітну плату отриману ним за іншим місцем роботи.

64. Також статтею 237-1 КЗпП України встановлено необхідність відшкодуванні власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

65. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, при вирішенні спору щодо відшкодування моральної шкоди слід дослідити чим підтверджується факт заподіяння особі моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі особа оцінює заподіяну їй шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

66. Відтак, суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин по справі щодо розміру середньої заробітної плати позивача, а також наявності заподіяних йому або членам його сім'ї моральних страждань, що настали у результаті порушення його законних прав.

67. Згідно з частиною 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

68. Тому, колегія суддів Верховного Суду позбавлена можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання ними норм процесуального права інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи чи самостійно їх встановлювати.

69. Пунктами 1, 2 частини 2 статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

70. Отже, мають місце підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

71. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає до задоволення частково.

72. Враховуючи приписи частини 6 статті 139 КАС України, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають, оскільки справа направляється на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 344, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

73. Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

74. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 у справі №813/5500/14 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій, скасування наказів про звільнення, зобов'язання вчинити дії скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

75. Визнати неправомірними дії Департаменту державної виконавчої служби, Державної виконавчої служби Львівської області щодо звільнення ОСОБА_5 з посади першого заступника начальника Державної виконавчої служби Львівської області в період його тимчасової непрацездатності.

76. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту державної виконавчої служби "Про звільнення ОСОБА_5" від 29.05.2007 №808.

77. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної виконавчої служби Львівської області "Про звільнення ОСОБА_5" від 30.05.2007 №441/К.

78. Визнати неправомірними дії Головного управління юстиції у Львівській області щодо неприйняття ОСОБА_5 на посаду заступника начальника відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області.

79. Поновити ОСОБА_5 з 30.05.2007 в Управлінні державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на посаді першого заступника начальника.

80. Допустити постанову суду в частині поновлення ОСОБА_5 з 30.05.2007 в Управлінні державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на посаді першого заступника начальника до негайного виконання.

81. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 у справі №813/5500/14 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасувати і направити справу в цій частині позовних вимог на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

82. В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від
27.04.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від
25.07.2017 у справі №813/5500/14 залишити без змін.

83. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Головуючий суддяВ. М. ШарапаСуддіВ. М. Бевзенко Н. А. Данилевич