Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2020 року

м. Київ

справа №320/7013/18

адміністративне провадження №К/9901/3719/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Мазур А. С.) від 09 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Бабенко К. А., судді: Бараненко І. І., Глущенко Я. Б.) від 26 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування реєстрації декларацій,

УСТАНОВИВ:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві (далі - Департамент ДАБІ у місті Києві), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у якому просив:

- скасувати реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 30 жовтня 2015 року № КВ082153030826 за адресою м. Київ, пров. Луначарського, буд. 3;

- скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до І-ІІІ категорії складності, від 18 грудня 2015 року № КВ142153520968, розташованого за адресою: м. Київ, пров. Луначарського, буд. 3.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі, і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними).

Приймаючи вказані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду та не надано належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду, не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись в суд в межах строку, визначеного ст. 122 КАС України.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що залишаючи позовну заяву без розгляду, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано, що про наявність у ОСОБА_2 декларацій про початок виконання будівельних робіт від 30 жовтня 2015 року № КВ082153030826 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року № КВ142153520968 ОСОБА_1 дізнався з постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2016 року, яка набрала законної сили 12 квітня 2016 року, у справі № 826/15966/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державного реєстратора Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Соколянського Д. В., третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та скасування рішення. Також скаржник зазначив, що в листопаді 2016 року він звернувся до Голови КМДА Кличка В. В. з проханням скасувати вищевказані декларації, і лише 22 червня 2018 року Департамент ДАБІ у місті Києві листом № 073-073/Б-601-1423 відмовив позивачу у скасуванні оскаржуваних реєстрацій декларацій. Оскільки вказаний лист позивач отримав 27 червня 2018 року, строк звернення до суду розпочав свій перебіг з наступного дня цієї дати (з 28 червня 2018 року), а тому строк звернення до суду не є пропущеним.

11 лютого 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 25 березня 2020 року призначив її до розгляду.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. (абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі, і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов`язується з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Як убачається з матеріалів справи, позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Колишньою дружиною позивача ОСОБА_4 , самочинно побудовано на його земельній ділянці житловий будинок та гараж, право власності на які визнано рішенням Дніпровського районного суду від 25 травня 2007 року у справі № 2-1493/1.

Вказані будинок та гараж введені в експлуатацію на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до І-ІІІ категорії складності, від 18 грудня 2015 року № КВ142153520968, зареєстрованої департаментом ДАБІ у місті Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 12 квітня 2016 року, у справі №826/15966/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державного реєстратора Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Соколянського Д. В., третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та скасування рішення, позовні вимоги задоволено.

12 квітня 2016 року позивач при ознайомленні зі змістом зазначеного судового рішення дізнався про наявність у ОСОБА_2 оскаржуваних у цій справі декларацій.

Позивач неодноразово звертався до голови Київської міської державної адміністрації Кличка В. В . та Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації та декларації про початок виконання будівельних робіт.

22 червня 2018 року Департамент з питань державного архітектурно - будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) листом № 073-073/Б-601-1423 повідомив позивача, що оскільки інформація, наведена замовником будівництва у декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, відповідала дійсності, станом на час надання відповіді у департаменту підстави для визнання наведених замовником будівництва у зазначених деклараціях даних недостовірними і, як наслідок скасування цих декларацій, відсутні.

28 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, що підтверджується зазначеною на штемпелі вхідної кореспонденції суду першої інстанції датою.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачу було відомо про те, що його права та інтереси порушені наявністю оскаржуваних декларацій ще 12 квітня 2016 року, а до суду за захистом своїх прав, останній звернувся лише 28 грудня 2018 року, тобто з пропуском строку, встановленого абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України. При цьому, поважних причин пропуску такого строку позивачем не наведено та судами попередніх інстанцій не встановлено.

Поряд з цим, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача, як поважність пропуску процесуального строку на те, що він неодноразово звертався із заявами про скасування декларацій до Департаменту ДАБІ у місті Києві, оскільки в даному випадку звернення з позовом до суду є самостійним способом захисту порушеного права позивача.

Посилання скаржника, як на таку же підставу, що про порушення своїх прав він дізнався з листа Департаменту ДАБІ міста Києва від 22 червня 2018 року № 073-073/Б-601-1423, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивачем не оскаржується протиправність дій Департаменту ДАБІ міста Києва щодо ненадання відповіді на його звернення чи про визнання бездіяльності протиправною щодо нескасування декларацій, натомість предметом даного позову є вимоги про скасування декларацій, виданих ОСОБА_2 щодо початку виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, про які, як зазначив сам ОСОБА_6 в адміністративному позові, йому стало відомо 12 квітня 2016 року.

Верховний Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, і ціс обставини підтверджені належними доказами.

Колегія суддів вважає необхідним зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 826/8986/16, від 31 жовтня 2019 року справі № 823/1915/18 та від 05 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.002838.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку. Обставини, на які посилається ОСОБА_1 , не свідчать про існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30 серпня 2006 року (справа «Каменівська проти України»): «…право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...».

Отже, законодавцем встановленими строками обмежено звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, і вони покликані забезпечити юридичну визначеність у публічно-правових відносинах.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, постановили судові рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: А. А. Єзеров

С. М. Чиркін