Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.03.2019 року у справі №810/5746/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

26 березня 2019 року

справа №810/5746/15

адміністративне провадження №К/9901/28980/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року у складі судді Василенко Г.Ю.,

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року у складі суддів Мамчура Я.С., Желтобрюх І.Л., Файдюка В.В.,

у справі № 810/5746/15

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій,

У С Т А Н О В И В :

15 грудня 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01 грудня 2014 року №0022661702, №0022671702, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01 грудня 2014 року №Ф-0022691702 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01 грудня 2014 року №0022681702, з мотивів безпідставності їх прийняття.

23 травня 2016 року постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року, відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог.

Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій встановили правомірність висновків відповідача щодо безпідставності формування позивачем витрат в результаті взаємовідносин із ТОВ "Альта-Ком", ТОВ "Каліон", ТОВ "ДММ-Л" та ПП "Хімавто" та заниження чистого доходу, визнали також правомірним донарахування позивачу суми єдиного внеску, та відповідно і прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01 грудня 2014 року №Ф-0022691702 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01 грудня 2014 року №0022681702.

Висновуючись на встановлених обставинах у справі суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що відповідачем правомірно визначено позивачу грошові зобов'язання, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, є такими, що прийняті правомірно та у порядку, встановленому законодавством.

31 жовтня 2016 року позивачем подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій Підприємець, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій суперечать дійсним обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд.

В обґрунтування касаційної скарги позивач наводить обставини справи, якими доводить факт здійснення між ним та його контрагентами господарських операцій, підтверджених укладеними та виконаними договорами та спростовує висновки судів попередніх інстанцій, основані на обставинах, які не мають відношення до спірних правовідносин.

01 листопада 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано справу суду №810/5746/15 з Київського окружного адміністративного суду.

Податковим органом заперечення або відзив на касаційну скаргу Підприємця до Суду не надано, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.

10 листопада 2016 року справа №810/5746/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

26 лютого 2018 року справа №810/5746/15 разом із матеріалами касаційної скарги №К/9901/28980/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, результати якої викладені в акті перевірки від 19 листопада 2014 року №537-1700-1986408493 (далі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлені порушення, які призвели до збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.

Порушення позивачем положень підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, абзацу "а" пункту 176.1 статті 176, статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення витрат по взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю "Каліон" за 2013 рік на загальну суму 104166,67 грн.

Порушення підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, абзацу "а" пункту 176.1 статті 176, статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення витрат по взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю "Альта-Ком" за січень-лютий 2013 року на загальну суму 255750,00 грн, в т.ч. за січень 2013 року - 147250,00 грн та за лютий 2013 року - 108500,00 грн.

Порушення положень пункту 177.4 статті 177, пунктів 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктів 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11, статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення витрат за 2013 рік по придбанню запчастин у сумі 7160,80 грн.

По податку на додану вартість.

Порушення положень пункту 185.1 статті 185, підпункту 186.2.1 пункту 186.2 статті 186, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року на загальну суму 20833,33 грн.

Порушення пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за 2013 рік на загальну суму 1132,16 грн., в т.ч. за грудень 2013 року - 218,32 грн., за серпень 2013 року - 654,16 грн., за вересень 2013 року - 259,68 грн.

По єдиному соціальному внеску.

Порушення пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", за наслідками якого встановлено заниження бази для нарахування єдиного соціального внеску за 2013 рік для фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування, в результаті чого за 2013 рік занижено єдиний внесок з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7 %, в сумі 81193,80 грн.

01 грудня 2014 року керівником податкового органу згідно пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки винесено податкові повідомлення-рішення №0022661702, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 32948,23 грн, з них: за основним платежем - 21965,49 грн, без зазначення правової підстави збільшення грошового зобов'язання та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 10982,74 грн з посиланням на пункт 123.1 статті 123 цього кодексу та №0022671702, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 59650,32 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 14912,58 грн, а також вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0022691702, якою позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 81193,80 грн та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0022681702, згідно з яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 4059,69 грн.

Оцінюючи спірні правовідносини судами попередніх інстанцій здійснений буквальний аналіз положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 162.1 статті 162, пункті 167.1 статті 167, пунктів 177.1-177.4 статті 177, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.11 Податкового кодексу України, який серед іншого зумовив висновок про те, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також судами попередніх інстанцій здійснений аналіз положень статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яка утримує в собі визначення первинного документа, як документа, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, та частини першої та другої статті 9 цього Закону, які визначають первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, як підстави для бухгалтерського обліку господарських операцій та встановлюють вимоги до них.

Аналізуючи положення пунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що з аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами (Товариством з обмеженою відповідальністю «Альта-Ком», Товариством з обмеженою відповідальністю «Каліон», ) було укладено ряд договорів підряду, згідно умов яких підрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується виконати у відповідності до умов даних договорів будівельно-монтажні роботи на будівництві житлового будинку 8А Позняки 2 мікрорайон в м. Києві, на підтвердження цих господарських відносин позивачем надано ряд документів, таких як: акти приймання виконаних підрядних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, податкові накладні та докази оплати.

Аналізуючи зміст договорів підряду, наявних у матеріалах справи, суд першої інстанції зазначив про те, що вони суттєво відрізняються від типового договору підряду та не містять обов'язкових істотних умов, зокрема, щодо порядку забезпечення виконання зобов'язань за договором підряду; умов страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об'єкта будівництва; порядку забезпечення робіт проектною документацією, ресурсами та послугами; порядку залучення субпідрядників; вимог до організації робіт; порядку здійснення замовником контролю за якістю ресурсів. Відтак, зміст договорів підряду не відповідає вимогам законодавства. Доводячи виконання договорів підряду будь-якої проектно-кошторисної документації, яка конкретизує предмет договорів, позивачем суду не надано, як і не надано графіку робіт, передбаченого пунктом 3.1 договорів підряду. Вищевказані договори підряду на останніх аркушах, де вказані підписи сторін, не містять прізвищ та посад осіб, уповноважених на проведення господарської операції і підписання документів, які давали б змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій зазначено про те, що для визначення обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на будівництві за даними журналу обліку виконаних робіт шляхом їх вимірювання та оцінки складається акт приймання виконаних підрядних робіт за типовою формою №КБ-2в і Довідка про вартість виконаних підрядних робіт типової форми №КБ-3, які затверджені наказом Мінрегіонбуду України від 04 грудня 2009 року №554 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин).

Суд апеляційної інстанції оцінюючи надані позивачем акти приймання виконаних підрядних робіт за типовою формою №КБ-2в та Довідки про вартість виконаних підрядних робіт типової форми №КБ-3 встановив, що вони заповнені не у відповідності до типових форм. Зокрема, у актах приймання виконаних підрядних робіт за формою №КБ-2в не заповнені графи щодо замовника будівництва, найменування будівництва та його адреси, реквізитів кошторису, не зазначено прізвище, ім'я та по-батькові осіб, хто підписав ці акти. Окрім того, згідно типової форми Довідки про вартість виконаних підрядних робіт типової форми №КБ-3, вона підписується також замовником будівництва. Надані позивачем довідки не містять такого підпису. Відсутність зазначених даних за висновком судів попередніх інстанцій не дає можливості у повній мірі встановити обсяг та зміст господарських операцій.

Також встановлено, що всі додані до позовної заяви договори, акти приймання виконаних підрядних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, податкові накладні, акти звіряння взаємних розрахунків та договір заліку однорідних вимог, надані позивачем у якості підтвердження товарності розглядуваних господарських операцій, від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта-Ком" підписані громадянином ОСОБА_2, а від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Каліон" підписані громадянином ОСОБА_3

Судом першої інстанції встановлено, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2013 року №761/19615/13-к ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбачених ст. 27 ч. 5, ст. 205 ч. 1 КК України (фіктивне підприємництво), яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором прокуратури Дарницького району м. Києва Іваненко А.О. та ОСОБА_4 про визнання винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 27 ч. 5, ст. 205 ч. 1 КК України, і призначення йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі із застосуванням ст. 76 КК Країни у вигляді іспитового строку 1 рік 6 місяців. Зазначеним вироком встановлено, що ОСОБА_4 08 червня 2012 року на прохання невстановленої особи погодився зареєструвати в органах державної влади на своє ім'я суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу ТОВ "Альта Ком".

Отже, Шевченківським районним судом міста Києва встановлено, що реєстрація ТОВ "Альта Ком" в органах державної влади, отримання необхідних реквізитів: назви, юридичної адреси, особистих даних службових осіб підприємства, індивідуального податкового номеру платника податків, відкриття поточного рахунку та отримання печатки підприємства надало можливість невстановленим слідством особам, прикриваючись зовнішньо законним фактором реєстрації ТОВ "Альта Ком", здійснювати неконтрольовані державою фінансові операції. Так, використовуючи ТОВ "Альта Ком" для прикриття незаконної діяльності, не встановлені слідством особи уникли від контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що ТОВ "Альта Ком" створювалось та діяло з метою прикриття незаконної діяльності, є фіктивним підприємством, а, відтак, спростовуються доводи позивача щодо виконання на користь позивача спірних операцій зазначеним підприємством-контрагентом, за відносинами з яким сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до пояснень засновника ТОВ "Каліон" громадянина ОСОБА_6, останній зазначив, про те, що він не являється засновником вказаного підприємства і хто займався фінансово-господарською діяльністю йому нічого не відомо, статутний фонд підприємства не формував, установчих документів не підписував, виготовлення печаток підприємства не замовляв, довіреностей не надавав, директора чи бухгалтера не призначав, фінансової та податкової звітності та первинних бухгалтерських документів ТОВ "Каліон" не підписував та нікого на це не уповноважував.

З протоколу допиту від 11 вересня 2013 року бухгалтера ТОВ "Каліон" громадянина ОСОБА_3, вбачається що про те, що він є головним бухгалтером ТОВ "Каліон" почув вперше, ніякого підприємства не реєстрував, банківських установ не відвідував, рахунків не відкривав, жодних документів по фінансово-господарській діяльності ТОВ "Каліон" не підписував, печаток, штампів підприємства не отримував і де вони зберігаються йому не відомо.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що податкові накладні та інші документи первинної бухгалтерської звітності підписані не директорами ТОВ "Альта-Ком", ТОВ "Каліон", а невідомими особами, а отже, оформленні з порушенням вимог частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тому, не можуть використовуватись для формування податкового кредиту.

Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій керуючись частиною першою статі 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на час вирішення справи судами попередніх інстанцій (до 15 грудня 2017 року) використали висновок (правову позицію) викладену у постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року № 21-421а11. Висловлено за аналогічних обставин.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність належних підстав у позивача для формування витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з ТОВ "Альта-Ком", ТОВ "Каліон2, з огляду на те, що долучені до матеріалів справи світлокопії первинних документів, за своїми об'єктивними та суб'єктивними критеріями не є належними та об'єктивними доказами, не відповідають вимогам встановленим частині другій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак не можуть бути підставою для формування даних бухгалтерського обліку Підприємця.

Що стосується висновку податкового органу про неправомірність включення позивачем до складу валових витрат витрати на придбання запчастин на загальну суму 7160,80 грн та завищення податкового кредиту на суму 1132,16 грн по господарським операціям із ТОВ "ДММ-Л", ПП "Хімавто", суд апеляційної інстанції зазначив, що за змістом положень Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат, за наявності необхідних підтверджувальних документів первинного бухгалтерського обліку.

Суди попередніх інстанцій посилаючись на те, що Позивачем не надано до суду будь-яких первинних документів по господарських операціях із ТОВ "ДММ-Л", ПП "Хімавто", на підставі яких ним було сформовано витрати та податковий кредит, а також не надано документів, що придбані запчастини використані ним у межах господарської діяльності, дійшли висновку про те, що позивачем сформовано витрати та податковий кредит по цим господарських операціях в порушення вимог Податкового кодексу України. Касаційною скаргою доводи щодо спростування цих висновків не зазначені.

Щодо висновків відповідача про заниження позивачем єдиного соціального внеску за 2013 рік на суму 81193,80 грн, суд апеляційної інстанції висновувався на тому, що згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), згідно пункту 1 статті 7 цього Закону, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. За частиною одинадцятою статті 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відтак, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Актом перевірки встановлено заниження єдиного соціального внеску за 2013 рік на суму 81193,80 грн внаслідок завищення валових витрат на загальну суму 367077,47 грн, сформованих в результаті взаємовідносин із ТОВ "Альта-Ком", ТОВ "Каліон", ТОВ "ДММ-Л" та ПП "Хімавто", що призвело до заниження позивачем чистого доходу.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що правомірність висновків податкового органу щодо безпідставності формування позивачем витрат в результаті взаємовідносин із ТОВ "Альта-Ком", ТОВ "Каліон", ТОВ "ДММ-Л" та ПП "Хімавто", заниження чистого доходу, призводить до висновку про правомірність донарахування позивачу суми єдиного внеску, та відповідно і прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01 грудня 2014 року №Ф-0022691702 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01 грудня 2014 року №0022681702.

Суд визнає неприйнятним посилання позивача на те, що сам факт наявності первинних документів є підставою для формування витрат та податкового кредиту, з огляду на не відповідність наданих позивачем первинних документів вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а виписаних контрагентом податкових накладних приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що обумовлює недоведеність здійснення між позивачем та його контрагентом господарських операцій, результати яких покладені в основу формування витрат та податкового кредиту.

Позивач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із його контрагентами, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року у справі № 810/5746/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер