Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.03.2019 року у справі №810/5425/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

26 березня 2019 року

справа №810/5425/15

адміністративне провадження №К/9901/27510/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2015 року у складі судді Балаклицького А.І.,

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року у складі суддів Мацедонської В.Е., Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

у справі № 810/5425/15

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,

У С Т А Н О В И В :

17 листопада 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2015 року №0002921702/1079, яким застосований штраф у сумі 510 грн, №0002911702/1080, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 14825 грн 40 коп. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 3706 грн 35 коп., рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24 квітня 2015 року №0002941702/1082, яким застосовані штрафні санкції у розмірі 1714 грн 80 коп. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24 квітня 2015 року №Ф-0002931702/1081, якою вимагається сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 34296 грн 09 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття.

29 грудня 2015 року постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, частково задоволений позов Підприємця, визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення податкового органу від 24 квітня 2015 року №0002911702/1080, визнане протиправним та скасоване рішення податкового органу про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24 квітня 2015 року №0002941702/1082, визнана протиправною та скасована вимога податкового органу від 24 квітня 2015 року №Ф-0002931702/1081. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Підприємцем правомірно віднесені витрати на придбання запасних частин та нафтопродуктів до валових витрат, пов'язаних з здійсненням його господарської діяльності та, відповідно, з дотриманням всіх вимог податкового законодавства України зменшено загальний оподатковуваний дохід на суму таких витрат за відповідні періоди.

Твердження податкового органу про завищення позивачем валових витрат за 2013 рік, за висновком судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, а висновки податкового органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб у розмірі 14825,40 грн безпідставними, тому податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2015 року №0002911702/1080 підлягає скасуванню.

Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24 квітня 2015 року №0002941702/1082 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24 квітня 2015 року №Ф-0002931702/1081 прийняті, за твердженням податкового органу, про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2013 рік, а тому висновок відповідача про заниження позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є помилковим, а вказані рішення протиправними та підлягають скасуванню.

10 листопада 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Підприємця відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлення - рішення, вимоги та рішення.

11 листопада 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу із суду №810/5425/15 з Київського окружного адміністративного суду.

Підприємцем заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу до Суду не надавались, що не перешкоджає її розгляду по суті.

24 листопада 2016 року справа №810/5425/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

22 лютого 2018 року справа №810/5425/15 разом із матеріалами касаційної скарги №К/9901/27510/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом у березні - квітні 2015 року проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, результати якої викладені в акті перевірки від 15 квітня 2015 року №744/17-03/НОМЕР_1, висновками якого зафіксовано зокрема порушення позивачем пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого відповідачем донараховано позивачу податок на доходи фізичних осіб за підсумками річного декларування за 2013 рік в загальній сумі 14825,40 грн та статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що привело до заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування само зайнятої особи з доходу отриманого від здійснення господарської діяльності за 2013 рік в загальній сумі 34296,09 грн.

24 квітня 2015 року керівником податкового органу прийняте податкове повідомлення-рішення, вимогу та рішення на підставі акта перевірки.

Податковим повідомленням - рішенням №0002911702/1080 збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 18531,75 грн, в тому числі за основним платежем - 14825,40 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3706,35 грн.

Вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-002931702/1081 зобов'язано позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 34296,09 грн.

Рішення №0002941702/1082 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 1714,80 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки податкового органу щодо завищення витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності, в сумі 98836,00 грн ґрунтуються на тому, що витрати за 2013 рік в сумі 54545,74 грн не підтверджено платіжними дорученнями та прибутковими касовими ордерами, що підтверджують оплату за придбаний товар, придбання автозапчастин відноситься згідно із пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до інших витрат, однак не вважаються витратами операційної діяльності, а відтак, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, не мають права включати до складу валових витрат витрати, які пов'язані з використанням транспортних засобів, що призвело до завищення позивачем витрат в цій частині на суму 44290,26 грн.

Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій здійснили аналіз положень підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), останньою із наведених зазначено про те, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до абзацу «г» підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Абзацом «в» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 цієї статті передбачено, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Застосовуючи вищеозначені та наведені норми до спірних правовідносин судами попередніх інстанцій встановлено, що у власності позивача наявні транспортні засоби, які використовуються Підприємцем для здійснення його основної господарської діяльності, що не заперечується відповідачем.

При перевірці позивача податковим органом встановлено, що позивачем віднесено до валових витрат витрати на придбання запасних частин до автомобілів на загальну суму 44290,26 грн. При цьому, не зазначено за якими господарськими операціями сформовано вказані валові витрати, не зазначено контрагентів позивача та номери податкових накладних, які б дали змогу ідентифікувати сутність та суми господарських операцій.

Дослідивши надані позивачем та долучені до матеріалів справи копії первинних документів, суди дійшли до висновку про те, що підтверджується факт купівлі позивачем автозапчастин на транспортні засоби, які використовуються в господарській діяльності позивача для здійснення вантажних перевезень.

Оскільки ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування законодавством не передбачено, витрати на придбання запасних частин цілком правомірно віднесені до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, оскільки їх придбання пов'язано із здійсненням позивачем вантажних перевезень і вказані витрати належать до загальновиробничих.

Безпідставними визнані твердження податкового органу про завищення позивачем валових витрат за 2013 рік в сумі 54545,74 грн, оскільки в акті перевірки позивача відсутні посилання на конкретні первинні документи із зазначенням їх реквізитів та дат їх складання. Податковим органом не вказано, за який саме товар відсутні платіжні доручення та касові ордери, а також не вказано, яким чином нараховане завищення валових витрат на вказану суму.

Встановивши під час апеляційного розгляду факт того, що позивачем під час перевірки надавались первинні документи, які не дослідженні податковим органом, суд апеляційної інстанції дослідив подані позивачем оформлені належними чином копії фіскальних та товарних чеків, а також копії податкових накладних за період з січня 2013 року по грудень 2013 року, які в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» являються первинними документами та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій і фіксують факт їх здійснення та дійшов висновку щодо правомірності формування Підприємцем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за 2013 рік у розмірі 98836,00 грн.

Суди попередніх інстанцій висновуючись на тому, що відповідачем доказів, які б підтверджували завищення Підприємцем витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності, впродовж усіх судових розглядів не надано, внаслідок чого висновки податкового органу, викладені в акті перевірки стосовно заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб у розмірі 14825,40 грн, які ґрунтуються на не підтвердженні правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за 2013 рік у сумі 98836,00 грн, є безпідставними, не доведені належними та допустимими доказами, дійшли висновку про те, що прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення-рішення №0002911702/1080 є протиправним та підлягає скасуванню.

Суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз положень пункту 2 частини першої статті 1, пунктів 4, 5 частини першої статті 4, пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), який зумовив висновок про те, що єдиний внесок для фізичної особи-підприємця нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Суд визнає, що спростування судовими дослідженнями висновку податкового органу щодо неправомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за 2013 рік у сумі 98836,00 грн та заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб у розмірі 14825,40 грн доводить безпідставність твердження податкового органу стосовно заниження позивачем єдиного внеску за 2013 рік, в основу яких покладено наведені висновки.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування рішення від 24 квітня 2015 року №0002941702/1082 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, внаслідок відсутності об'єкту застосування штрафу, недоведеності складу правопорушення покладеного в основу його застосування та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24 квітня 2015 року №Ф-0002931702/1081 з огляду на відсутність підстав для визначення єдиного соціального внеску і як наслідок недоїмки з цього внеску.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер, встановлено судами попередніх інстанцій, що доводить правомірність формування позивачем витрат по факту придбання товару (продукції) та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення, формування недоїмки з єдиного соціального внеску та застосування штрафу.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року у справі № 810/5425/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер