Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.02.2019 року у справі №823/1124/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2019 року

Київ

справа №823/1124/14

касаційне провадження №К/9901/4146/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - Інспекція) на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2014 (суддя - Гаврилюк В.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014 (головуючтй суддя - Троян Н.М., судді - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіт» (далі - Товариство) до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2014 Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.11.2013 №0000402210 та №0000412210.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: висновок Інспекції про формування Товариством податкового кредиту без підтверджуючих документів за вересень 2012 року на суму 11480,00 грн. є помилковим, оскільки Товариство самостійно виправило завищення податкового кредиту у вказаній сумі, що підтверджується уточнюючим розрахунком по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року, з урахуванням того, що помилка в індивідуальному номері ДП «Агрофірма «Іскра» не призвела до завищення податкового кредиту в зазначеному податковому періоді; Товариство правомірно включило до складу податкового кредиту квітня 2011 року податок на додану вартість у сумі 243921,00 грн. на підставі податкової накладної № 51 від 31.03.2011, виписаної ТОВ «ОТП Лізинг», оскільки допущена у цій податковій накладній помилка у даті договору фінансового лізингу була виправлена у цьому ж податковому періоді шляхом заміни податкової накладної, про що перевіряючі були повідомлені під час проведення перевірки; реальність господарських операцій між Товариством та ТОВ «Зернопром «Дніпро» (щодо придбання шроту) і ТОВ «Парма ЛТД» (щодо дизельного палива) підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а придбані у зазначених суб'єктів господарювання товарно-матеріальні цінності були використані Товариством у власній господарській діяльності; Товариством не були порушені вимоги пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, оскільки в січні 2012 року на спеціальний рахунок було перераховано на 540709,03 грн. більше, ніж фактично мало бути перераховано, всі кошти використано за цільовим призначенням; Товариство самостійно виправило помилку в скороченій декларації шляхом подання відповідного уточнюючого розрахунку з нарахуванням суми штрафних санкцій в передбаченому Податковим кодексом України порядку, з огляду на що висновок Інспекції про ненарахування штрафних санкцій не відповідає дійсності.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 17.06.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 14.11.2013 №0000402210 та №0000412210.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: господарські операції між позивачем та ТОВ «Зернопром «Дніпро» і ТОВ «Парма ЛТД» були реально (фактично) здійснені, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, операції пов'язані з господарською діяльністю Товариства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб'єктністю, а висновок Інспекції про нереальність зазначених господарських операцій є таким, що не відповідає дійсності, не ґрунтується на нормах законодавства України та не підтверджений будь-якими доказами; Товариство самостійно виправило допущену у квітні 2012 року помилку в частині завищення податкового кредиту на суму податку а додану вартість 11480,00 грн. шляхом подання у жовтні 2012 року уточнюючого розрахунку; допущена у податкової накладної № 51 від 31.03.2011, виписаній ТОВ «ОТП Лізинг», помилка у даті договору фінансового лізингу була виправлена у цьому ж податковому періоді шляхом заміни податкової накладної, з урахуванням того, що на запит Інспекції ТОВ «ОТП Лізинг» надало відповідь, у якій підтвердило правомірність формування Товариством податкового кредиту за вказаною податковою накладною; матеріалами справи підтверджено факт подання Товариством 05.06.2012 уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2012 року, у рядку 26 якого зазначена сума штрафних санкцій в розмірі 38362,00 грн., а факт сплати зазначеної суми штрафних санкцій підтверджується актом звірки розрахунків платника податків з бюджетом від 31.12.2012; у січні та лютому 2012 року Товариство перерахувало податок на додану вартість на спеціальний рахунок в більшому розмірі, ніж фактично повинно було бути перераховано згідно поданих декларацій, а всі кошти, які були задекларовані в деклараціях, були використані виключно за цільовим призначенням, а різниця була використана для оплати орендної плати за земельні ділянки та для оплати придбаної кукурудзи з подальшою її видачею пайовикам в рахунок орендної плати.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 29.08.2014 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: у податковій накладній № 51 від 31.03.2011, виписаній ТОВ «ОТП Лізинг», було зазначено, що поставка сівалки здійснена на виконання договору фінансового лізингу від 18.01.2011, проте вказаний договір до перевірки не надано, а надано інший - від 08.02.2011; результатами проведених зустрічних звірок не підтверджено реальність здійснення господарських операцій між Товариством та ТОВ «Зернопром «Дніпро» і ТОВ «Парма ЛТД», з урахуванням того, що надані Товариством документи на підтвердження транспортування придбаних у вказаних товариств товарно-матеріальних цінностей, складені з недоліками; згідно додатку 2 до уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за жовтень 2012 року сума податкового кредиту була дійсно зменшена Товариством, проте по іншому контрагенту, а не по ДП «Агрофірма «Іскра»; в силу положень пункту 50.1 статті Податкового кодексу України нарахування та сплата штрафу є невід'ємною умовою, при виконанні якої платник податків здійснює виправлення помилок у своїй звітності, інших можливостей чи правил виправлення помилок законодавством не передбачено.

У запереченні на касаційну скарги Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.02.2019 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив справу до попереднього розгляду на 26.02.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2013, результати якої оформлені актом від 30.10.2013 № 446/23-05-22/34334004, за висновками якого Товариством були порушені вимоги: пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.3, 196.6 статті 198 Податкового кодексу України, пунктів 2.4, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижений податок на додану вартість за квітень 2011 року на суму 234921,00 грн., за листопад 2012 рік на суму 308429,00 грн., за грудень 2012 року на суму 12248,00 грн., за січень 2013 року на суму 950,00 грн. та завищене від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом за вересень 2010 року на суму 1800,00 грн., за лютий 2013 року на суму 17230,00 грн., за березень 2013 року на 14031,00 грн.; пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011, № 11 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що мало вираз у нецільовому використанні коштів зі спеціального рахунку №26042301517701 на суму 279491,00 грн.; пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, яке полягало у тому, що при поданні уточнюючих розрахунків від 07.06.2011 №9003797326 на суму збільшення податкового зобов'язання у розмірі 413122,00 грн., від 02.03.2012 №9009488110 на суму 32500,00 грн., від 24.05.2012 №9029268133 на суму 92430,00 грн., від 08.05.2012 №9024975965 на суму 170666,00 грн., декларації (загальної) за грудень 2012 року на суму 176268,00 грн. Товариство не нарахувало штрафні санкції у розмірі 3%.

А акт перевірки Товариство подало заперечення, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки були залишені без змін.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення від 14.11.2013: № 0000402210, яким збільшила Товариству суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 1030569,00 грн., у тому числі: 556548,00 грн. - за основним платежем, 474021,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000412210, яким зменшила Товариству розмір від'ємного значення податку на додану вартість на 31261,00 грн., у тому числі: за люти 2013 року - на 17230,00 грн., за березень 2013 року - на 14031,00 грн.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), податковий кредит може вважатися не підтвердженим.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання умов договору від 22.11.2012 за № 2211-2 ТОВ «Зернопром «Дніпро» поставило, а Товариство прийняло у власність відповідний товар - шрот соняшника, що підтверджується оформленими належним чином податковими та видатковими накладними, інформацією із книги обліку виписаних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також товарно-транспортними накладними. Розрахунок за отриманий товар здійснений в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника. На виконання умов договору від 20.09.2012 за № 200912-01 ТОВ «Парма ЛТД» поставило, а Товариство прийняло у власність товар - дизельне паливо, що підтверджується оформленими належним чином податковими та видатковими накладними інформацією із книги обліку виписаних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними. Розрахунок за отриманий товар здійснений в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника. Отримані Товариством шрот соняшника та дизельне паливо були використані ним у власній господарській діяльності, що підтверджується звітами по складу матеріально-відповідальної особи про видачу товарно-матеріальних цінностей.

Також, судами було встановлено, що на дату укладення договорів та виконання господарських операцій ТОВ «Зернопром «Дніпро» та ТОВ «Парма ЛТД» були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість.

З огляду на викладене, сули попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність формування Товариством податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Зернопром «Дніпро» та ТОВ «Парма ЛТД», з урахуванням того, що викладені у акті від 31.07.2013 № 186/223/38113725 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Зернопром «Дніпро» та довідці від 25.04.2013 № 123/23/37298925 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Парма ЛТД» обставини не є підставою вважати правочини між позивачем та зазначеними суб'єктами господарювання такими, що не відбулися, і не спростовують реальності виконання господарських операцій між останніми, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Щодо порушення Товариством вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в частині включення до податкового кредиту суми 11480,00 грн. без підтверджуючих документів судами було встановлено, що Товариство включило до складу податкового кредиту податок на додану вартість по господарських операціях з ДП «Агрофірма «Іскра», а саме: у податковій декларації за вересень 2012 року - у розмірі 12191, 67 грн., у декларації за жовтень 2012 року - у розмірі 22960 грн., а всього податок на додану вартість по вказаному постачальнику склав 35151,57 грн. Перевіркою було встановлено, що ДП «Агрофірма «Іскра» виписало Товариству податкові накладні № 22/2 від 30.09.2012 та № 47/2 від 30.09.2012 на загальну суму податку на додану вартість 23671,67 коп., з огляду на що податковий кредит на суму 11480,00 грн. залишився підтвердженим податковими накладними чи іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому, судами було встановлено, що Товариство у відповідності до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України самостійно виправило завищення податкового кредиту вересня 2012 року на суму 11480,00 грн. та подало уточнюючий розрахунок до декларації з податку а додану вартість за жовтень 2012 року.

З огляду на викладене, суди попередні інстанцій дійшли правомірного висновку, що Товариством не був завищений податковий кредит на суму 11480,00 грн. При цьому, посилання податкового органу на допущену Товариством помилку в індивідуальному податковому номері контрагента не спростовує факту коригування Товариством податкового кредиту на суму завищення.

Щодо порушення Товариством вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в частині включення до податкового кредиту квітня 2011 року податку на додану вартість на підставі податкової накладної, оформленої з порушенням вимог Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій встановили, що під час перевірки правильності включення податкової накладної № 51 від 31.03.2011 (згідно договору фінансового лізингу № 66-L від 08.02.2011 на постачання сівалки Great Plains 24 рядкова механічна МОД. YP 2425-2470-16), виписаної ТОВ «ОТП Лізинг», до реєстру отриманих та виданих податкових накладних перевіряючими не було виявлено порушень.

Також, судами було встановлено, на запит Інспекції від 08.10.2013 № 2752/22-021 Товариством було помилково надано копію податкової накладної від 31.03.2011 за № 51, яка виписна ТОВ «ОТП Лізінг» на постачання сівалки Great Plains 24 рядкова механічна МОД. YP 2425-2470-16 Сер. №GP-A1070Q на суму 1409523,25 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 234920,54 грн.), у якій невірно вказана дата складання договору. При цьому, зазначена податкова накладна на вимогу Товариства була замінена на оформлену належним чином у тому ж звітному періоді, яка включена до реєстру податкових накладних.

Крім того, під час проведення перевірки Інспекцією був надісланий запит до ТОВ «ОТП Лізинг», яке підтвердило факт отримання Товариством сівалки Great Plains 24 рядкова механічна МОД. YP 2425-2470-16 згідно договору фінансового лізингу № 66-L від 08.02.2011 та правильність складання податкової накладної № 51 від 31.03.2011.

З огляду на викладене, суди попередні інстанцій дійшли правомірного висновку, що Товариство правомірно сформувало податковий кредит по господарських операціях з ТОВ «ОТП Лізинг», а допущена в податковій накладній помилка щодо дати договору лізингу не призвела до завищення податкового кредиту.

Щодо висновку податкового органу про обов'язок Товариства щодо нарахування та сплати штрафних санкцій у зв'язку з поданням уточнюючого розрахунку декларації з податку на додану вартість, суди встановили наступне.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Товариство 05.06.2012 подало уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, в рядку 26 якого відобразило суму штрафу, нараховану платником самостійно у зв'язку з виправленням помилки, у розмірі 38362,00 грн. Факт сплати штрафних санкцій підтверджується актом звірки розрахунків платника податків з бюджетом від 31.12.2012.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про помилковість доводів Інспекції щодо ненарахування та несплати Товариством штрафних санкцій у зв'язку з поданням уточнюючого розрахунку.

Щодо висновку податкового органу про нецільове використання Товариством коштів спеціального рахунку сільськогосподарського підприємства на суму 279491,00 грн., суди встановили наступне.

Відповідно до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Підпункт 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що для цілей цієї статті застосовуються такі терміни: виробничі фактори, за рахунок яких сформовано податковий кредит: а) товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції. У разі якщо товари/послуги, основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів/послуг, то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарів/послуг, основних фондів в операціях сільськогосподарського виробництва та відповідно в інших операціях; б) послуги, супутні постачанню сільськогосподарського товару, який вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку: сіяння та саджання рослин, збирання врожаю, його брикетування чи складування, проведення інших польових робіт, включаючи внесення добрив та засобів захисту рослин; пакування та підготовка до продажу, у тому числі сушіння, очищення, розмелювання, дезінфекція та силосування сільськогосподарської продукції (01.41.0 КВЕД); зберігання сільськогосподарської продукції; вирощування, розведення, відгодівля та забій свійських сільськогосподарських тварин, застосування засобів захисту тварин, проведення протиепізоотичних заходів; отримання послуг з використання сільськогосподарської техніки, крім отримання її у фінансову оренду (лізинг); отримання послуг, супутніх веденню сільськогосподарської діяльності, а саме з питань оподаткування, бухгалтерської звітності та обліку, організації внутрішнього виробничого управління (74.14.0 КВЕД); знищення бур'яну та шкідливих комах, оброблення посівів і сільськогосподарських площ засобами захисту рослин, а також використання засобів захисту тварин; експлуатація меліоративних зрошувальних та осушувальних систем для посівних площ і сільськогосподарських угідь; розділ м'яса для товарної кондиції.

Відповідно до підпункту 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) діяльність у сфері сільського господарства: а) виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; б) виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація; в) надання послуг іншим сільгосптоваровиробникам (юридичним особам) та/або фізичним особам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).

Пунктом 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011, № 11 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 р. перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства. У разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що за січень і лютий 2012 року Товариством фактично було перераховано на спеціальний рахунок суми податку на додану вартість в більшому розмірі, ніж фактично мало бути перераховано згідно поданих декларацій. Всі кошти, які були задекларовані в деклараціях, були використані Товариством виключно за цільовим призначенням, а різниця була використана для оплати орендної плати за земельні ділянки та для оплати придбаної кукурудзи з подальшою її видачею пайовикам в рахунок орендної плати.

З огляду на викладене, суди дійшли правомірного висновку про Товариством не було допущено нецільового використання сум податку на додану вартість.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухваленого у даній справі рішення судів попередніх інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2014 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014 - без змін.

Керуючись ч.1 ст. 52, п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна