Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.10.2018 року у справі №814/152/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2019 року

Київ

справа №814/152/16

адміністративне провадження №К/9901/63184/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 (колегія суддів: головуючий суддя - Вербицька Н.В., судді - Джабурія О.В., Кравченко К.В.)

у справі №814/152/16

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - ДПІ) від 28.10.2015.

Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ДПІ дійшла помилкового висновку, що господарські операції позивача з його контрагентом не мали реального характеру, тому відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення щодо збільшення ОСОБА_2 суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 (головуючий суддя - Біоносенко В.В.) в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ від 28.10.2015 № 0019881702.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ДПІ звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.04.2016. При цьому скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову. Також вказав, що матеріалами справи не підтверджено реальність виконання укладених позивачем та його контрагентом угоди, а надані позивачем документи бухгалтерського обліку складені з порушенням вимог чинного законодавства.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина судового рішення повинна містити посилання на докази, відхилені судом, мотиви їх відхилення та мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає в зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками призначеної на підставі постанови слідчого позапланової виїзної перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Зеленецьке» за період з 01.05.2014 по 30.06.2014 складено акт від 13.10.2015.

В акті викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем:

- п. 198.1, 198.3, п. 198.4. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 158 552 грн.:

На цій підставі відповідачем 28.10.2015 прийнято податкове повідомлення-рішення №0019881702 про визначення підприємцю ОСОБА_2 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 237 828 гривень, з яких 158 552 гривень основного зобов'язання та 79 276 гривень штрафу.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ДПІ мотивує тим, що позивачем не надано належних доказів реального виконання укладеної між ОСОБА_2 та ТОВ «Зеленецьке» угоди.

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового Кодексу України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

З огляду на приписи статей 14, 44, 185, 198 Податкового Кодексу України господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, водночас суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Під час проведення перевірки ДПІ та під час судового розгляду позивачем надано копію договору поставки від 05.03.2014, укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) та ТОВ «Зеленецьке» (Продавець), відповідно до умов якого останнє зобов'язалось передати у власність позивача товар (сою), а ОСОБА_2 - прийняти та оплатити товар.

У якості доказів виконання умов договору позивачем надано податкові та видаткові накладні, видані ТОВ «Зеленецьке», товарно-транспортні накладні про перевезення вказаного товару від постачальника до покупця, та докази здійснення розрахунків за товар.

Здійснивши системний аналіз матеріалів справи, надавши належну оцінку доводам та запереченням наданим сторонами під час розгляду справи в суді та правильно застосувавши норми матеріального права, що регламентують спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що залучені до справи докази не підтверджують реальності виконання укладеного між позивачем та його контрагентом договору поставки, не спростовують висновків ДПІ викладених в акті перевірки про те, що контрагент-постачальник позивача не мав можливості виконати умови укладеного між ним та ОСОБА_2 договору та фактично не виконував цієї угоди.

При цьому судом першої інстанції вірно враховано, що під час розслідування кримінальної справи встановлено, що ТОВ «Зеленецьке» здійснювало фіктивну господарську діяльність з метою формування незаконного податкового кредиту та переведення безготівкових коштів у готівку. Особа, яка у наданих позивачем документах бухгалтерського обліку значиться як керівник ТОВ «Зеленецьке» договір з ОСОБА_2, податкові та видаткові накладні не підписувала.

З огляду на це, судом першої інстанції зроблено правильний висновок щодо неможливості розцінювання наданих позивачем документів бухгалтерської звітності такими, що відповідно до приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують реальність виконання господарської угоди та правильність визначення позивачем податкових зобов'язань.

Жодних інших доказів фактичного виконання укладеного договору поставки від 05.03.2014 матеріали справи не містять.

Натомість, суд апеляційної інстанції пославшись на наявність у позивача договору поставки товару, товарно-транспортних та видаткових накладних, виданих постачальником, дійшов помилкового висновку про те, що документи бухгалтерського обліку позивача відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а реальність виконання укладених господарських угод належним чином підтверджено цими документами.

При цьому судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що надані позивачем документи бухгалтерської звітності, дійсність яких заперечується особою, яка фігурує у цих документах, як керівник ТОВ «Зеленецьке», самі по собі, не підтверджують реальності виконання укладеної угоди та не спростовують доводів контролюючого органу щодо відсутності будь-яких доказів реального виконання вказаних договорів, фактичного отримання позивачем товару від його контрагенту.

В порушення приписів статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не навів у своєму рішення які саме залучені до справи та досліджені під час її розгляду докази підтверджують реальне та фактичне виконання укладеного 05.03.2014 року договору поставки та спростовують висновки з цього приводу контролюючого органу.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що судом апеляційної інстанції, внаслідок невірної оцінки матеріалів справи, скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 352 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 345, 349 ,352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області - задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 скасувати, залишивши в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.04.2016.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер