Історія справи

Постанова КАС ВП від 08.02.2022 року у справі №826/18812/14
Постанова КАС ВП від 26.01.2022 року у справі №826/18812/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 826/18812/14

адміністративне провадження № К/9901/35790/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н.В.,

суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у попередньому судовому засідання як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 826/18812/14

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії управління МВС України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення,

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року, прийняте у складі головуючого судді Амельохіна В.В.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Чаку Є.В., суддів: Єгорової Н.М., Федотова І.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач-1, МВС України), Міністерства юстиції України (далі - відповідач-2), ліквідаційної комісії управління МВС України в Житомирській області (далі - відповідач-3), у якому просив:

1.1. скасувати наказ МВС України від 28 жовтня 2014 року №2253 о/с в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік);

1.3. поновити позивача в органах внутрішніх справ та на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Житомирській області;

1.4. зобов`язати МЮ України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" інформацію щодо ОСОБА_1 .

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що вважає наказ МВС України від 28 жовтня 2014 року №2253 о/с протиправним, оскільки цим наказом порушено закріплені Конституцією України права позивача.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.

3. Позивач з квітня 2010 року до жовтня 2014 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, обіймав різні посади рядового і начальницького складу.

3.1. Зокрема, з квітня 2010 року до липня 2011 року позивач займав посаду першого заступника начальника Управління - начальник УБОЗ УМВС України в Миколаївській області, а з травня 2014 року до 28 жовтня 2014 року - начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Житомирській області.

4. Наказом МВС України від 28 жовтня 2014 року №2253 о/с "По особовому складу" згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_1 .

4.1. Підставою звільнення позивача стало те, що він у період з квітня 2010 року до липня 2011 року обіймав посаду першого заступника начальника Управління - начальника УБОЗ УМВС України в Миколаївській області.

5. До Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» внесено інформацію про застосування до позивача відповідної заборони.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року, позов задоволено.

6.1. Визнано протиправним та скасовано наказ МВС України від 28 жовтня 2014 року №2253 о/с "По особовому складу" в частині звільнення з органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Житомирській області на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VІ та пунктів 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114.

6.2. Поновлено ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Житомирській області з 29 жовтня 2014 року.

6.3. Стягнуто з ліквідаційної комісії управління МВС України в Житомирській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2014 року до 19 лютого 2021 року у розмірі 444 738,40 грн.

6.4. Зобов`язано Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" інформацію щодо ОСОБА_1 .

6.5. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Житомирській області з 29 жовтня 2014 року.

6.6. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з ліквідаційної комісії управління МВС України в Житомирській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 5910,87 грн.

7. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції, що, у свою чергу, свідчить про протиправність прийняття оскаржуваного наказу та, відповідно, наявність підстав для його скасування та поновлення позивача на попередній роботі зі стягненням на його користь з відповідача-3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

8. Вирішуючи позовну вимогу про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" інформацію щодо позивача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у даному випадку, ураховуючи приписи пунктів 4, 5, 9 Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року №1704/5, наявні підстави для зобов`язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" інформацію щодо позивача.

ІV. Касаційне оскарження

9. 29 вересня 2021 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу МЮ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" інформацію щодо ОСОБА_1 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

11. На обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції, ухвалюючи судові рішення у оскаржуваній частині, неправильно застосували норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 816/4476/15.

11.1. Так, скаржник зазначає, що наведеній постанові Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Державної інспекції сільського господарства України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Тому скаржник уважає, що позовна вимога позивача про вилучення стосовно нього відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», є передчасною та необґрунтованою.

12. Касаційна скарга містить клопотання про розгляд справи за участі представника МЮ України.

13. Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е., відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України. Витребувано із Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи № 826/18812/14.

14. 11 жовтня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника позивача адвоката Друченка А.Ю. на касаційну скаргу, у якому представник позивача, спростовуючи доводи касаційної скарги, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

15. Відзив на касаційну скаргу містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника позивача.

16. Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу Міністерства юстиції України не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

17. 02 грудня 2021 року справа № 826/18812/14 надійшла до Верховного Суду.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

18. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

21. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

22. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).

23. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).

24. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

25. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.

26. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

27. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

28. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

29. Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

30. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

31. Частиною першою статті 3 КАС України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

32. За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

33. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

34. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).

35. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону № 1682-VII).

36. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).

37. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону № 1682-VII).

38. За приписами частини першої статті 5 Закону № 1682-VII органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

39. Згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України: 1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією; 2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом; 3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.

40. Частиною дванадцятою статті 5 Закону № 1682-VII передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

41. Відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України (частина перша статті 7 Закону № 1682-VII).

42. Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1682-VII інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається:

на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;

під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв`язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі;

у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.

43. Згідно з частиною третьої статті 7 Закону № 1682-VII Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону: 1) прізвище, ім`я, по батькові; 2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону; 3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону; 4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.

Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.

44. Пунктом 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині треті статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

45. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).

46. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:

1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;

2) прецедентного права національних конституційних судів;

3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи: "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" № 1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006)); "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить "Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права" (далі - Керівні принципи ПАРЄ).

47. Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року № 1704/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057, затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.

48. Згідно з пунктами 2, 4 розділу І Положення №1704/5 Реєстр - це електронна база даних, яка містить відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

48.1. Держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

49. Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням (пункт 9 розділу І Положення №1704/5).

50. Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є звернення про вилучення від органу, який проводив перевірку, або від особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, з наданням одного з таких документів: копії обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, що свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку, в паперовій формі за підписом уповноваженої особи органу, завіреним печаткою; копії відповідного судового рішення в паперовій формі, засвідченої в установленому порядку, з належним чином оформленим підтвердженням про набрання законної сили; копії документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, в паперовій формі та засвідчені належним чином.

VІ. Позиція Верховного Суду

51. Частиною першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

52. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

53. Верховний Суд зауважує, що Міністерство юстиції України не оскаржує в касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу МВС України від 28 жовтня 2014 року №2253 о/с "По особовому складу" в частині звільнення з органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1 , начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Житомирській області на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VІ та пунктів 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114; поновлення ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України в Житомирській області з 29 жовтня 2014 року; стягнення з ліквідаційної комісії управління МВС України в Житомирській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2014 року до 19 лютого 2021 року у розмірі 444 738,40 грн, а тому відповідно до положень частини четвертої статті 341 КАС України Верховний Суд не перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цих частинах.

54. В аспекті надання оцінки доводам касаційної скарги щодо невідповідності висновків суду апеляційної інстанції у частині зобов`язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" інформацію щодо ОСОБА_1 висновкам Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.

55. Умовою для перегляду Верховним Судом судових рішень в адміністративних справах з вказаної нормативної підстави є їх невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

56. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

57. Касаційна скарга, головним чином, побудована на доводах про не правильне застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 9 розділу І та пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5. Колегія суддів нагадує, що в цьому зв`язку скаржник зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 816/4476/15, у якій за подібних підстав та предмету позову Верховний Суд дійшов висновку «про наявність підстав для зобов`язання Державної інспекції сільського господарства України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону № 1682-VII».

58. Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що виокремлений текст постанови Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 816/4476/15, який заявник касаційної скарги зазначив на підтвердження неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, безпосередньо не містить тлумачення пункту 9 розділу І та пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5.

59. Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає помилковими аргументи Міністерства юстиції України стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

60. Водночас у світлі аргументів касаційної скарги, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що питання наявності підстав для зобов`язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомості про застосування до осіб заборони, передбаченої Законом № 1682-VII, досліджувалося Верховним Судом також у низці постанов, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2020 року у справі №826/17794/14, від 19 листопада 2020 року у справі № 826/6973/15, від 14 грудня 2020 року у справі № 826/17787/14, від 13 жовтня 2021 року у справі № 826/4249/15.

61. У цих постановах Верховний Суд звертав увагу, що у рішенні ЄСПЛ від 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону № 1682-VII, ЄСПЛ розглядав внесення відомостей про осіб заявників до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VII як одного із трьох аспектів, які вплинули на приватне життя заявників у контексті статті 8 Конвенції. Суд вважав, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них.

62. ЄСПЛ констатував, що відомості про застосування до заявників заходів, передбачених Законом № 1682-VII, було одразу оприлюднено ще до того, як було розглянуто їхні позови. Закон № 1682-VII не вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в «очищенні» державної служби від осіб, які асоціювалися з «узурпацією влади», підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини. За таких обставин застосування заходів, передбачених Законом № 1682-VII, ймовірно було тісно пов`язано із соціальною та професійною стигматизацією, як стверджували заявники. Не стверджувалося, що на практиці Закон не мав такого ефекту (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 210).

63. Крім того, у наведених справах Верховний Суд звертав увагу, що у пунктах 98-100 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що проблематичними є положення статті 7 Закону № 1682-VII, відповідно до якого відомості про осіб, які підлягають люстрації, вносяться до Єдиного реєстру осіб, які підпадають під дію цього Закону, що створюється і ведеться Міністерством юстиції України, із публікацією на веб-сайті вказаного міністерства особистих даних і результатів перевірки особи і наданням її для вільного користування.

64. Венеціанська комісія нагадала, що вже раніше у своєму консультативному висновку стосовно «Колишньої Югославської Республіки Македонія» заявляла, що «публікація до ухвалення рішення суду є проблематичною у зв`язку зі статтею 8 ЄКПЛ. Негативний вплив такої публікації на репутацію особи навряд чи може бути усунений пізніше вилученням її імені з реєстру, а потерпілий не має засобів, щоб захистити себе від такого негативного впливу. Останнє може бути адекватним заходом, необхідним у демократичному суспільстві, коли співпраця встановлюється остаточно, а не раніше. Тому публікація повинна відбуватися тільки після ухвалення рішення суду» (пункт 99 Проміжного висновку № 788/2014).

65. Оскільки у Законі № 1682-VII не гарантується, що публікація дозволяється тільки після остаточного рішення суду, то, за висновком Венеціанської комісії, як така ця норма піднімає очевидні проблеми сумісності зі статтею 8 Конвенції (пункт 100 Проміжного висновку № 788/2014).

66. З огляду на викладене, у наведених справах Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зобов`язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VII відомості про застосування до позивачів у наведених справах заборони, передбаченої Законом № 1682-VII, оскільки наслідкові дії Міністерства юстиції України щодо внесення прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII, призводять до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.

67. У цій справі Верховний Суд також ураховує, що статтею 2 КАС України метою адміністративного судочинства визначено ефективний захист прав. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.

68. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

69. Стаття 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

70. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

71. Верховний Суд також звертає увагу, що за приписами пункту 9 розділу І та пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 Реєстратори уповноважені вилучати із Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, зокрема, на підставі звернення особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, із доданою до нього копією відповідного судового рішення в паперовій формі, засвідченою в установленому порядку, з належним чином оформленим підтвердженням про набрання законної сили.

72. Отже, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та правового регулювання спірних відносин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зобов`язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом № 1682-VII.

73. Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

74. Ураховуючи викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

75. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІІ. Судові витрати

76. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року у справі №826/18812/14 залишити без змін.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіН.В. Шевцова Н.А. Данилевич В.Е. Мацедонська