Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.11.2019 року у справі №712/3842/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2019 року

Київ

справа №712/3842/17

адміністративне провадження №К/9901/45400/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Саприкіної І. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 712/3842/17

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Черкаської міської ради

про визнання протиправними дій, скасування акта та рішення,

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 червня 2017 року (у складі судді Марцішевської О. М. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року (у складі колегії суддів Горяйнова А. М., Коротких А. Ю., Файдюка В. В. ),

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси із позовом до Виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі також - відповідач, Виконком), у якому просив визнати протиправними дії Комісії для визначення збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва м. Черкаси стосовно визначення збитків власнику землі та скасувати акт про визначення збитків власнику землі від 15 грудня 2016 року № 16-2016, а також визнати протиправними дії Виконавчого комітету Черкаської міської ради стосовно затвердження вказаного акта і скасувати рішення від 31 січня 2017 року № 119.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що акт про визначення збитків власнику землі від 15 грудня 2016 року № 16-2016 є недостовірним, а розрахунок збитків - необґрунтованим. Також позивач вважає, що Комісія не вірно визначила особу, яка має право на відшкодування їй збитків.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при вчиненні дій та прийнятті рішень, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 червня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 25 вересня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 712/3842/17, витребувано матеріали справи.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Саприкіну І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року прийнято до свого провадження справу № 712/3842/17 та рекомендовано надати сторонам додаткові письмові пояснення у межах доводів касаційної скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у серпні 2012 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Черкаської міської ради із заявою про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду, про що було прийнято рішення Черкаської міської ради від 09 лютого 2012 року № 3-632 "Про надання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1. Даним рішенням ФОП ОСОБА_1 надавалась земельна ділянка в оренду на 49 років площею 2,2107 га по АДРЕСА_1 під нежитлові приміщення за рахунок земель ВАТ "Продтовари".

За основним цільовим призначенням земельну ділянку віднесено до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики оборони та іншого призначення. За функціональним використанням земельну ділянку віднесено до земель комерційного використання.

На зазначеній земельній ділянці розміщені нежитлові приміщення комплексу, а саме: частина складу літ. А-ІІ, а саме - приміщення першого поверху за № І, №1-30,39-66 загальною площею 3019,3 кв. м., № 31-38 загальною площею 539,5 кв. м., приміщення другого поверху за №1-30 загальною площею 514,7 кв. м., №31-34 загальною площею 148,3 кв. м., приміщення підвалу за №І, №1-10, загальною площею 165,7 кв. м., прохідна літ. З-І, вагова літ. Ж, Ж-1, трансформаторна літ. Е, склад обладнання літ. И-І, загальною площею 12,1 кв. м., огорожа № 1,2, частина огорожі № 3, огорожа № 7, частина замощення І.

Пункт 3.1 рішення Черкаської міської ради від 09 лютого 2012 року № 3-632 зобов'язував ФОП ОСОБА_1 укласти договір оренди землі з Черкаською міською радою, здійснивши його державну реєстрацію та надати один примірник Черкаській міській раді протягом двох місяців з дати рішення.

Відповідно до п. 8 вказаного рішення припинено ВАТ "Продтовари" право користування земельною ділянкою площею 22107 кв. м. по АДРЕСА_2.

Згідно листів департаменту фінансової політики Черкаської міської ради від 29 липня 2015 року № 1210/18-08, від 09 лютого 2016 року № 151/18-08 орендна плата за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 2,2107 га не сплачувалась.

08 жовтня 2014 року ФОП ОСОБА_1 вказані нежитлові приміщення комплексу відчужив на користь ПАТ по виробництву пива і безалкогольних напоїв "Черкаське пиво" на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень.

Ознайомившись із вищевказаними матеріалами, Комісія для визначення збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва в м. Черкаси дійшла висновку, що використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 без оформлення відповідного документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації, спричинило неодержання міською радою доходу у формі орендної плати, що є підставою для стягнення в установленому чинним законодавством порядку збитків з позивача, про що складено Акт про визначення збитків власнику землі від 15 грудня 2016 року № 16-2016.

Відповідно до вищевказаного Акта Комісією визначено збитки у вигляді неодержаного Черкаською міською радою доходу за час фактичного користування ФОП ОСОБА_1 земельною ділянкою по АДРЕСА_1 за період з 16 листопада 2013 року по 27 жовтня 2014 року (у межах строку позовної давності і до дати продажу нерухомого майна - 28 жовтня 2014 року) в розмірі 293994,72 грн.

31 січня 2017 року Виконавчий комітет ЧМР прийняв рішення № 119 "Про затвердження акта про визначення збитків власнику землі від 15 грудня 2016 року № 16-2016", яким затверджено акт про визначення збитків власнику землі від 15 грудня 2016 року № 16-2016, складений комісією для визначення збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва в м. Черкаси. Підставою для визначення і відшкодування збитків є неодержання територіальною громадою доходів за час фактичного користування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 земельною ділянкою, на якій розташоване майно за адресою: АДРЕСА_1, без документів, що посвідчують право на землю.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції не застосували норми статей 116, 122 Земельного кодексу України, відповідно до яких компетенція стосовно розпорядження земельної ділянки та отримання відшкодування належить Черкаській обласній державній адміністрації, як власнику землі за межами населеного пункту. Крім того, судами не встановлено статус виконавчого комітету Черкаської міської ради, його повноваження та статус самої земельної ділянки на час спричинення збитків, оскільки тоді земельна ділянка перебувала в державній, а не комунальній власності.

11 грудня 2019 року від відповідача надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, з яких вбачається, що вказаний позов взагалі не підлягає розгляду в судовому порядку, відтак касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 червня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).

Предметом спору у цій справі є питання щодо правомірності дій відповідача при ухваленні рішення щодо затвердження акта про визначення збитків власнику землі, завданих позивачем як землекористувачем.

У частині 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) до власних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів. До делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Згідно зі статтями 12, 152, 157 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед інших, і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, у тому числі шляхом відшкодування заподіяних збитків, що здійснюється органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадянами та юридичними особами, які використовують земельні ділянки, а також діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, у тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

За змістом пункту 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що Виконавчий комітет Черкаської міської ради, вважаючи, що позивачем завдано територіальній громаді збитків у вигляді неодержаних доходів за час фактичного користування ФОП ОСОБА_1 земельною ділянкою, мав право та повноваження скласти акт про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також затвердити його відповідним рішенням.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Разом з цим обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.

Оспорюваним рішенням Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 31 січня 2017 року № 119, зокрема, було затверджено акт про визначення збитків власнику землі від 15 грудня 2016 року № 16-2016, а також запропоновано ФОП ОСОБА_1 протягом одного місяця відшкодувати збитки. Крім того, у разі несплати коштів у встановлений строк передбачено проведення претензійно-позовної роботи з боржником.

Ураховуючи наведене, повноваження відповідача у цьому випадку обмежуються лише обчисленням розміру збитків у встановленому порядку, що стосується відшкодування виявлених збитків, які не можуть бути примусово відшкодовані на підставі рішення Виконкому. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Таким чином, оскаржуване рішення Виконкому безпосередньо не створює жодних правових наслідків для позивача, тому не може порушувати його права чи інтереси.

Рішення Виконавчого комітету Черкаської міської ради про затвердження акта щодо визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також розміру таких збитків, завданих внаслідок користування земельною ділянкою, не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС, напряму не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для ФОП ОСОБА_1, тому воно не може бути предметом спору.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

При цьому, такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.

Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправними дії Комісії для визначення збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва м. Черкаси стосовно визначення збитків власнику землі та скасування акта про визначення збитків власнику землі від 15 грудня 2016 року № 16-2016, а також визнання протиправними дії Виконавчого комітету Черкаської міської ради, стосовно затвердження вказаного акта і скасувати рішення від 31 січня 2017 року № 119, сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.

Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду при ухваленні постанов від 23 січня 2019 року у справі № 822/3345/17, від 03 липня 2019 року у справі № 823/2491/18 та Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах від 31 січня 2019 року справі №524/4970/17, від 21 лютого 2019 року справі №208/8698/15-а (2-а/208/28/16), від 24 квітня 2019 року у справі №521/19088/14-а, від 24 вересня 2019 року у справі №522/13132/15-а, від 20 листопада 2019 року у справі № 703/1224/17, від 28 листопада 2019 року у справі №2/5648/14 (208/5648/14,2а/208/164/14).

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтями 238, 240 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відтак, рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати у силу вимог частини 1 статті 354 КАС України та справу закрити.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria") № 36760/06, п. 230).

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі - закрити.

Керуючись статтями 3,341,345,349,351,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року скасувати.

Провадження у справі № 712/3842/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Черкаської міської ради про визнання протиправними дій, скасування акта та рішення закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

І. В. Саприкіна