Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 440/9690/24

адміністративне провадження № К/990/1031/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року (суддя: Чеснокова А.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року (судді: Мельнікова Л.В., Бегунц А.О., Русанова В.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи і рішень судів попередніх інстанцій

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян на 01 січня 2018 року для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 у період з 01 липня 2022 року до 19 травня 2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , яка є розпорядником державних коштів здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також всі інші додаткові види грошового забезпечення (грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань тощо) виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 з 01 липня 2022 року до 19 травня 2023 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що під час проходження військової служби з 01 липня 2022 року по 19 травня 2023 року відповідач нараховував йому грошове забезпечення у заниженому розмірі, а саме виплачував посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачеві усунути її недоліки протягом п`яти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог, що охоплюють період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, із доказами, які свідчать про поважність причин його пропуску.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Суд першої інстанції зазначив, що з позовом про виплату грошового забезпечення за період з 01 липня 2022 року по 19 травня 2023 року позивач звернувся до суду 13 серпня 2024 року. З огляду на наведене, суд виснував, що позовні вимоги, що стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, позивач заявив з пропуском тримісячного строку звернення до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що охоплюють період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, залишено без розгляду.

Залишаючи без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог, що охоплюють період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, суд першої інстанції зазначив, що копію ухвали суду від 14 жовтня 2024 року позивач отримав о 00:29 17 жовтня 2024 року, а отже він мав усунути недоліки позовної заяви у строк до 22 жовтня 2024 року. Проте виявлені недоліки позовної заяви позивач у строк, встановлений судом, не усунув - заяви про поновлення строку звернення до суду разом із доказами на підтвердження поважності причин пропуску такого строку за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року суду не надав. З огляду на це суд першої інстанції констатував відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог, що охоплюють період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.

Позивач оскаржив це судове рішення до суду апеляційної інстанції.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції правильно застосував статтю 233 КЗпП України: після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі щодо стягнення заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що грошове забезпечення є щомісячною виплатою, розмір якої особі відомий щомісяця. Отримуючи її у неналежному розмірі, працівник має можливість виявити порушення своїх прав і вжити заходів для з`ясування складових виплати, способу її розрахунку та нормативного підґрунтя. Відтак позивач мав дізнатися про порушення своїх прав з моменту отримання відповідної виплати.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скаржник зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України у редакції від 19 липня 2022 року, згідно з якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, становить три місяці з дня отримання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми.

ОСОБА_1 звертає увагу, що був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 06 червня 2024 року №176 (по стройовій частині). При цьому про розмір прожиткового мінімуму, на підставі якого нараховувалося грошове забезпечення, позивач дізнався з листа військової частини НОМЕР_2 від 13 липня 2024 року.

Оскільки до суду з позовною заявою він звернувся 13 серпня 2024 року, тобто у межах тримісячного строку з моменту ознайомлення зі складовими нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, переконує, що не порушив строк звернення до суду.

Позиція інших учасників справи

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г, Білак М.В., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 24 вересня 2025 року справу призначено до розгляду.

Джерела права та акти їхнього застосування

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.

Частинами першою та другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Частинами тринадцятою та п`ятнадцятою статті 171 КАС України передбачено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до абзацу першого статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, зазначає таке.

У розглядуваному випадку питання, яке підлягає вирішенню Верховним Судом, стосується правильного застосування норм права щодо строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.

Суд першої інстанції, залишаючи позовні вимоги без розгляду, виходив з того, що позивач пропустив строк звернення з ними до суду, тривалість якого, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці й обчислюється з дня, коли він дізнався про порушення свого права.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що грошове забезпечення є щомісячною виплатою, розмір якої особі відомий щомісяця. Отримуючи її у неналежному розмірі, працівник має можливість виявити порушення своїх прав і вжити заходів для з`ясування складових виплати, способу її розрахунку та нормативного підґрунтя. Тому позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів з дня отримання відповідної виплати.

У касаційній скарзі позивач наполягає, що висновки судів є помилковими. Він стверджує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, згідно з якою строк звернення до суду становить три місяці й обраховується з моменту ознайомлення з нарахованими та виплаченими сумами при звільненні. Позивач зазначає, що його було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 06 червня 2024 року №176 (по стройовій частині). При цьому вказує, що про розмір прожиткового мінімуму, який використовувався для нарахування грошового забезпечення, він дізнався з листа військової частини НОМЕР_2 від 13 липня 2024 року. До суду звернувся у межах тримісячного строку з моменту ознайомлення зі складовими нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, тож строк звернення до суду ним не порушено.

Перевіряючи правильність застосування судами норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX були внесені зміни до частини першої та другої статті 233 КЗпП України.

Зокрема, частинами першою та другою цієї статті в новій редакції визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Для правильного вирішення цього спору необхідно з`ясувати, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум, за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.

Суд звертає увагу, що позивач вимагає здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано вже після звільнення позивача з військової служби.

У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу (у редакції, чинній до 19 листопада 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».

З огляду на викладене Суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

На переконання Суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

З огляду на обставини цієї справи, Суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до серпня 2024 року (до моменту звернення до суду із цим позовом) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року) та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.

Беручи до уваги викладене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення без розгляду позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення та інших належних сум за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року є передчасними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на положення статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року скасувати, а справу №440/9690/24 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак В.М. Соколов