Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2019 року

Київ

справа №808/2565/15

адміністративне провадження №К/9901/13879/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 808/2565/15

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс»

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,

за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2016 року (у складі судді Лукманова О.М.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс» (далі - відповідач) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року в задоволенні позовних вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Позивач, не погодившись з вищезазначеною постановою суду, подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2016 року у відкритті провадження за апеляційною скаргою позивача відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звернувся з апеляційною скаргою із пропуском строків на апеляційне оскарження та відсутністю поважних підстав для поновлення такого строку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 18 липня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 808/2565/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 23 квітня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 808/2565/15 та призначив її до розгляду ухвалою від 25 квітня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 25 квітня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права. Позивач зазначає, що вважає помилковим твердження суду апеляційної інстанції стосовно того, що відсутність коштів для сплати судового збору, очікування бюджетного асигнування не є підставами для поновлення строку звернення до суду з апеляційною скаргою, оскільки відсутність коштів для сплати судового збору є об'єктивною причиною пропуску строку звернення до суду з апеляційною скаргою.

16 серпня 2016 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2016 року відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У відповідності до частини четвертої статті 189 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Відповідно до частини другої статті 49 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено вище, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року в задоволенні позовних вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції представником відповідача отримано 10 вересня 2015 року (в матеріалах справи наявна заява про отримання копії постанови суду першої інстанції з відміткою про отримання такої копії).

Проте, на зазначену постанову суду Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу тільки 10 травня 2016 року, тобто, з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Також, відповідачем було подано клопотання про поновлення вказаного строку, мотивуючи його тим, що вже звертався до суду з апеляційною скаргою, яка ухвалою суду від 09 листопада 2015 року була повернута, у зв'язку з несплатою судового збору.

У зв'язку з цим, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2016 року апеляційну скаргу було залишено без руху та надано відповідачу строк для подачі до суду апеляційної інстанції заяви про його поновлення, в якій необхідно було вказати інші причини пропуску такого строку, якщо такі є.

24 червня 2016 року до суду надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, де позивач вказав, що ним пропущено строк звернення з апеляційною скаргою через відсутність коштів на рахунках у казначействі для сплати судового збору.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність коштів на сплату судового збору не є поважною причиною для поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2016 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року у зв'язку із тим, що в межах строку, встановленого статтею 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення), на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, відповідачем було не надано до суду апеляційної інстанції докази на підтвердження поважності підстав пропущення строку подання апеляційної скарги, зокрема, чому позивач звернувся з апеляційною скаргою лише 10 травня 2016 року, які причини завадили звернутись до суду раніше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутність коштів на сплату судового збору не є поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 10 липня 2018 року у справі № 568/326/16-а, від 07 серпня 2018 року у справі № 513/758/16-а та від 11 грудня 2018 року у справі №507/841/16-а.

У відповідності до статті 102 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд зазначає, що у цьому випадку причини пропуску строку подання апеляційної скарги обмовлені бездіяльність самого відповідача, ним не було надано жодних доказів того, що він звертався до Кабінету Міністрів України з проханням виділити кошти на судовий збір або вчиняв будь-які інші дії для вирішення зазначеного питання, тому підстав для визнання таких причин поважними немає.

Відповідач в касаційній скарзі не наводить жодних доводів, які б дозволили вважати, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності поважних причин пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.

Крім того, касаційна скарга не містить доводів щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які регулюють порядок прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року.

Згідно з частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України зазначає, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд наголошує, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (Справа "Пономарьов проти України", Заява N 3236/03).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко