Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2019 року

Київ

справа №813/2145/17

адміністративне провадження №К/9901/4523/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2017 (головуючий суддя: Сакалоша В.М.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017 (головуючий суддя: Яворський І.О., судді: Кухтей Р.В., Нос С.П.)

у справі № 813/2145/17

за позовом Приватного підприємства «Західний Буг»

до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, Управління Державної казначейської служби України у Радехівському районі Львівської області

про стягнення пені,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Західний Буг» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (далі - відповідач 1), Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач 2, ОДПІ), Управління Державної казначейської служби України у Радехівському районі Львівської області (далі - відповідач 3), в якому просило стягнути з Державного бюджету України на свою користь пеню, нараховану на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ за серпень 2016 року у сумі 121080,69 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017, позов задоволено: стягнуто з Державного бюджету України в користь позивача пеню за несвоєчасне здійснення бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 121080,69 грн.

У касаційній скарзі відповідач 1 просить скасувати прийняті у справі судові рішення у частині стягнення з нього за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого судового збору у розмірі 605,40 грн, а також стягнення аналогічної суми судових витрат із Управління ДКС України у Радехівському районі Львівської області та прийняти у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому відповідач 1 посилаючись на порушення судами норм частини 1 ст. 87, частини 1 ст. 94, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), у касаційній скарзі вказує, що судами не було встановлено обставин неправомірності дій саме відповідача 1 та відповідача 3, отже стягнення з них судового збору є неправомірним.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У судовому процесі встановлено, що 20.09.2016 позивачем було подано в електронній формі ОДПІ податкову декларацію з ПДВ за серпень 2016 року разом із заявою про повернення сум бюджетного відшкодування.

За наслідками вказаної декларації ОДПІ провела камеральну перевірку для визначення достовірності розрахунку задекларованого бюджетного відшкодування з ПДВ, за результатами якої складено довідку у формі висновку від 22.11.2016 № 757-14 та реєстр висновків про суми відшкодування ПДВ від 24.11.2016 № 19. Цей висновок разом із реєстром був направлений відповідачу 1 згідно супровідного листа від 24.11.2016 № 2412/09/13-26/249.

Відповідно до супровідного листа від 23.12.2016 № 12-10/387-21288 на електронну адресу відповідача 3 була скерована узагальнена інформація № 36 Державної казначейської служби України щодо обсягів сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, сформовану за зверненнями головних управлінь ДФС.

Сума бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 4963438,00 грн. за серпень 2016 року була повернута позивачу 27.12.2016 за платіжним дорученням № 14.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, за встановлення у судовому процесі обставин визнання права позивача на отримання бюджетного відшкодування ПДВ, підтвердження достовірності розрахунку заявленої до відшкодування суми, та невідшкодування належних йому до повернення сум ПДВ, зробили юридично правильний висновок про обґрунтованість вимог позивача.

При цьому апеляційний суд, відхиляючи довід відповідача 1 щодо недотримання ОДПІ порядку направлення документів, необхідних для повернення бюджетного відшкодування, вказав, що право позивача на своєчасне отримання таких сум не має залежати від недотримання суб'єктами владних повноважень підзаконних нормативно-правових актів, якими встановлюється порядок їх взаємодії при реалізації функцій щодо повернення платнику податків належних йому сум бюджетного відшкодування.

За встановлення у судовому процесі обставин протиправності дій відповідачів у справі при поверненні позивачу належних йому сум бюджетного відшкодування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано здійснили розподіл судових витрат, понесених позивачем пропорційно між кожним із відповідачів.

Відповідно до частини 1 ст. 94 КАС України (у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вказаною нормою КАС встановлена процедура розподілу судових витрат у випадку задоволення позовних вимог сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень. Ця норма не містить застережень щодо їх розподілу між декількома суб'єктами владних повноважень-відповідачами у справі пропорційно мірі вини кожного із таких суб'єктів при порушення прав та інтересів позивача. Встановлення такої міри вини не входить до предмету доказування у справі.

Доводи, наведені відповідачем 1 у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко