Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.10.2019 року у справі №360/1870/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2020 року

Київ

справа №360/1870/19

адміністративне провадження №К/9901/27997/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

УСТАНОВИВ:

Обставини справи

02 травня 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області, у якому з урахуванням уточненого позову, просив: визнати протиправним та скасувати наказ № 15-о від 06 квітня 2015 року, поновити на посаді з 05 квітня 2015 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с. 41-42).

Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду із даним позовом, указав, що, на підставі наказу Головного управління ДФС у Луганській області від 21 травня 2013 року № 7-о, його переведено з 21 травня 2013 року на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Луганській області (а.с. 12).

Наказом Головного управління ДФС у Луганській області № 15-о від 06 квітня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі заяви, поданої позивачем 06 квітня 2015 року відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України. Указаний факт підтверджується записом № 28, внесеним до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.12), та не заперечується учасниками справи.

Відповідачем, Головним управлінням ДФС у Луганській області, було повідомлено про неможливість надання особової справи позивача з усіма наявними у ній документами, у зв`язку із захопленням державної споруди територіальних підрозділів Міністерства доходів і зборів України в Луганській області (за адресою: вул.Коцюбинського, буд.2А, м. Луганськ) та усієї наявної у ній службової документації (архівів) у червні 2014 року незаконними воєнізованими формуваннями самопроголошеної «Луганської народної республіки», про що порушено кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 30 грудня 2014 року за №12014130370004375 (а.с.77).

Обґрунтовуючи поважність підстав пропуску строку звернення до суду із позовом ОСОБА_1 указав таке.

Відповідно до Указу Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року позивача 08 квітня 2014 року призвано на службу до Військової частини №9938, у зв`язку із чим позивач був увільнений від роботи в Головному управлінні ДФС у Луганській області. Указане підтверджується копією військового квитка позивача серії НОМЕР_2 , виданого 05 січня 2015 року (а.с. 9).

Згідно з довідкою, виданою Донецько-Луганським регіональним управлінням Державної прикордонної служби України від 22 квітня 2019 року № 30/174, за час проходження служби у Луганському прикордонному загоні в період часу: з 08 квітня 2014 року по 31 травня 2016 року ОСОБА_1 надавалась щорічна основна відпустка за 2014 рік терміном 20 діб: з 20 вересня по 09 жовтня 2014 року (до підписання оспорюваного наказу про звільнення), за 2015-2016 роки відпустки не надавались. За час проходження позивачем служби у Східному регіональному управлінні в період часу: з 31 травня 2016 року по 13 червня 2018 року надавалась щорічна основна відпустка за 2015 рік строком 30 діб з 19 червня по 20 липня 2017 року, за 2016-2018 роки відпустки не надавались (а.с. 32).

На підтвердження неможливості звернення до суду в період знаходження позивача у щорічній відпустці з 19 червня 2017 року по 20 липня 2017 року, указано, що він до 01 липня 2017 року знаходився на санаторно-курортному лікуванні, що підтверджується випискою епікризу клінічного санаторію «Аркадія» ОСОБА_1 , згідно якого позивач знаходився на лікуванні у період: з 20 червня по 01 липня 2017 року (а.с. 31).

Окрім того, у підготовчому засіданні в суді першої інстанції згідно пояснень позивача встановлено, що останній прибув до м. Старобільська Луганської області 02 липня 2017 року. Відповідно до довідки від 21 травня 2019 року № 50 (а.с.64) у період часу: з 03 липня по 31 липня 2017 року був закритий дитячий садочок, який відвідує його син, ОСОБА_2 , а дружина позивача ОСОБА_3 відповідно до відпускного квитка від 16 червня 2017 року № 30/918 (а.с.65) була зобов`язана прибути 05 липня 2017 року до Військової частини № 9938. З огляду на викладене, позивач до 20 липня 2017 року доглядав за своєю дитиною ОСОБА_2 , 2014 року народження, у зв`язку з чим був позбавлений можливості своєчасно звернутися до суду з даною позовною заявою.

Позивач звернувся до суду із первинним позовом до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу від 06 квітня 2015 року № 15-о, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу 17 грудня 2018 року. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року указаний позов повернуто позивачу, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з позовною заявою (а.с. 90-93).

Повторно із позовною заявою про визнання протиправним та скасування наказу від 06 квітня 2015 року № 15-о, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач звернувся 02 травня 2019 року (а.с.3-4).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про визнання судом поважними причин пропуску строку звернення до суду з позовом, адміністративний позов залишено без розгляду (а.с. 116-119).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін (а.с.178-180).

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями позивачем подано касаційну скаргу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , наголошуючи на поважності причин пропуску строку звернення до суду із позовною заявою, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року та ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року, поновити строк звернення до суду із позовною заявою та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Позиція інших учасників справи

30 жовтня 2019 року до касаційного суду надійшов відзив Головного управління ДФС у Луганській області. Так, відповідач заперечує проти доводів касаційної скарги, уважає, що судові рішення ухвалені відповідно до норм матеріального та при дотриманні норм процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року.

Ухвалою від 24 лютого 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги колегія суддів зазначає таке.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За змістом статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Згідно з частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.

За змістом частин 3, 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду.

Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо неповажності причин пропуску строку звернення до суду із позовом, оскільки, перебування на санаторно-курортному лікуванні та догляд за малолітньою дитиною не обмежують право позивача на пересування та допускають наявність вільного часу для звернення за правовою допомогою і до суду як самостійно, так і за допомогою засобів пошти, у зв`язку з чим такі обставини не можна вважати поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки вони не є непереборними обставинами, які перешкоджають своєчасно позивачу звернутись до суду.

Окрім того, скаржником не наведено доказів наявності непереборних обставин, що унеможливили звернення до суду із позовною заявою у період з 02 липня 2017 року по 05 липня 2017 року.

Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до довідки, виданої Донецько-Луганським регіональним управлінням Державної прикордонної служби України від 22 квітня 2019 року № 30/174, ОСОБА_1 не надавалась відпустка за 2016-2018 роки. Однак, дана обставина не завадила позивачу 17 грудня 2018 року звернутись до Луганського окружного адміністративного суду із даним позовом уперше.

Суд критично оцінює доводи скаржника щодо його незгоди із фактом ознайомлення із оскаржуваним наказом про звільнення, оскільки у тексті уточненого адміністративного позову (а.с.41) ОСОБА_1 зазначає, що 06 квітня 2015 року прибув до Головного управління ДФС у Луганській області з довідкою про те, що він підписав контракт, а його наказом від 06 квітня 2015 року №15-о за власною заявою звільнили відповідно до пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Надаючи правову оцінку обставинам пропуску строку звернення до суду, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначали, що поважними причинами для поновлення строку на подання адміністративного позову визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

У справі, що розглядається, позивач як під час звернення до суду, так і в апеляційній та касаційній скаргах не наводить будь-яких інших обставин і не надає відповідних доказів, які би свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з позовом.

Таким чином, позов подано з пропуском місячного строку на звернення до суду у спорах щодо проходження публічної служби.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

За такого правового регулювання, предмета і підстави позову в даному адміністративному спорі, Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованих та законних висновків про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 122, 123, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Н.М. Мартинюк