Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.11.2019 року у справі №826/487/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2019 року

Київ

справа №826/487/16

адміністративне провадження №К/9901/19818/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КНВП Комета" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 (головуючий суддя Мельничук В. П., судді:

Лічевецький І. О., Костюк Л. О.) у справі №826/487/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КНВП Комета" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "КНВП Комета" звернулося до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2016 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2016, а в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції ТОВ "КНВП Комета" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2016.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.07.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "КНВП Комета" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 у справі №826/487/16.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/487/16 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 18.11.2019 попередній розгляд справи призначено на
19.11.2019.

В обґрунтування касаційної скарги, з урахуванням письмових пояснень до касаційної скарги, позивач вказує, що оскаржуване судове рішення прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Товариство посилається на те, що судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки господарським операціям, які відображені позивачем у документах. Позивач вважає, що апеляційний суд при дослідженні факту здійснення господарських операцій не оцінив відносин між учасниками, на підставі яких сформовані дані податкового обліку. Як зазначає позивач, апеляційним судом неправомірно прийнято до уваги посилання податкового органу на вирок суду про визнання винним ОСОБА_1 (директора "Будресурс-К ", ТОВ "Салкон-2012 ", ТОВ "Інтербуд-Центр" та ТОВ "Санжарак") у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік первинного платника податку від інших осіб. Позивач наполягає, що апеляційним судом не враховано відсутність доказів залучення позивача до протиправної дії, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "КНВП Комета" за період 2012-2014 роки з питань правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на прибуток за рахунок ТОВ "Буд ресурс-К ", ТОВ "Салкон-2012", ТОВ "Інтербуд-Центр" та ТОВ "Санжарак".

За результатами даної перевірки складно акт від 30.09.2015 №472/22-07/35031624, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем:

пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 1'130'603,00грн;

пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті у бюджет всього на суму 1'142'218,00грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.10.2015: №0008872207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 1'413'254,00грн., №0008862207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1'427'773,00грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Суд вказав, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. У даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Суд першої інстанції зауважив, що саме по собі здійснення реєстрації контрагентів позивача без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цими товариствами, установлена у кримінальній справі, за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, були безпідставно визнані податковим органом як доказ безтоварності спірних господарських операцій та протиправності дій відповідача при їх здійсненні.

Апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Постанова мотивована тим, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, відтак, надані позивачем докази не є достатніми і такими, що підтверджують реальність господарських операцій. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що реальність проведення господарських операцій позивача з підприємством не доведена, встановлені під час перевірки порушення позивачем правил формування податкового кредиту за результатами господарських взаємовідносин мали місце та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а також із врахуванням усіх обставин, необхідних для їх прийняття.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пункту 138.2 статті 138 ПК України.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III пунктом 177.4 статті 177 ПК України.

Отже, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Витрати, які приймають участь у формуванні об'єкта оподаткування - це документально підтверджені витрати операційної діяльності.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 цієї статті ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 цієї статті ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи, у період, що перевірявся, позивач перебував у господарських відносинах з ТОВ "Буд ресурс-К", ТОВ "Салкон-2012 ", ТОВ "Інтербуд-Центр" та ТОВ "Санжарак".

Між позивачем та ТОВ "Салкон-2012" укладено договір від 21.09.2012 №21-09/12 предметом якого є виконання монтажних робіт системи теплопостачання. Також, між позивачем та ТОВ "Салкон-2012" укладено договір від 02.02.2013 №4-02/13, предметом якого є виконання монтажних, сантехнічних та електротехнічних робіт.

Судом першої інстанції встановлено, що в ході виконання вказаних договорів сторонами складено: акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, копії яких долучено до матеріалів справи. Факт оплати виконаних відповідно до умов спірних договорів робіт підтверджується копіями платіжних доручень.

Позивачем та ТОВ "Будресурс-К" укладено договір від 05.06.2013 №506/13-К, предметом якого є виконання монтажних, електротехнічних, пусконалагоджувальних робіт та договір від 30.07.2013 №3007/13-к, предметом якого є виготовлення з комплектуючих Замовника електрообладнання; від 02.09.2013 №209/13-к, предметом якого є виконання монтажних, сантехнічних робіт на об'єктах замовника. В ході виконання вказаних договорів сторонами складено: акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, копії яких долучено до матеріалів справи.

Факт оплати виконаних відповідно до умов спірних договорів робіт підтверджується копіями платіжних доручень.

Між позивачем та ТОВ "Інтербуд-Центр" укладено договір від 02.01.2014 №201/13, предметом якого є пусконалагоджувальні роботи на об'єктах замовника. У ході виконання вказаних договорів сторонами складено: акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, копії яких долучено до матеріалів справи.

Факт оплати виконаних відповідно до умов спірних договорів робіт підтверджується копіями платіжних доручень.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на встановлені факти в ході розгляду справи, зобов'язання за договором між позивачем та ТОВ "Салкон-2012", ТОВ "Будресурс-К ", ТОВ "Інтербуд-Центр" виконувались сторонами у повному обсязі, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача ТОВ "Салкон-2012", ТОВ "Будресурс-К ", ТОВ "Інтербуд-Центр" зареєстрований в якості платника ПДВ, податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", на момент підписання договорів, податкових накладних юридичні особи ТОВ "Салкон-2012 ", ТОВ "Будресурс-К", ТОВ "Інтербуд-Центр" припинені не були. Однак порушення порядку реєстрації юридичної особи не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

Разом з тим, підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини відображені в акті, а саме: вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.12.2014 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України та встановлено, що останній діючи за попередньою змовою групою осіб, не маючи наміру здійснювати діяльність пов'язану з виробництвом, продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт та наданням послуг, в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності та з метою прикриття незаконної діяльності упродовж листопада 2011 року - жовтня 2013 року зареєстрував ТОВ "Будресурс-К ", ТОВ "Салкон-2012 ", ТОВ "Інтербуд-Центр" та ТОВ "Санжарак".

Суд першої інстанції констатував, що обставини стосовно виконання спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Будресурс-К ", ТОВ "Салкон-2012", ТОВ "Інтербуд-Центр" не досліджувалися у кримінальному провадженні. Щодо посилань податкового органу на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені спірних контрагентів особою, яка заперечує участь у господарській операції, то слід зазначити, що платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

Колегія суддів апеляційного суду з посиланням на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 в справі №826/11531/14, зауважила, що наявність податкових накладних та інших первинних документів є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат підприємства, оскільки право на їх оформлення надають лише реальні господарські операції, за результатами яких платник податків формує податковий кредит та витрати підприємства.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, силу первинних документів мають будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції також передбачена нормами Кодексу.

Водночас за відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів/витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від
22.09.2015 по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, висловленого, зокрема, в постанові від 01.12.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пеппермінт" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах згідно з підпунктом 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, статус фіктивного (нелегального) підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а відтак господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Верховний Суд погоджується з висновком, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними.

Суд касаційної інстанції наголошує, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Касаційний суд звертає увагу, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у достовірності наведених у цих документах відомостей, в інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин. Платник податку повинен враховувати обставини щодо прояву розумної обережності при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

З урахуванням викладеного, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правомірності формування позивачем витрат та податкового кредиту за здійсненими з вказаними контрагентами господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Як встановлено пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КНВП Комета" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 у справі №826/487/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.....................................

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

Т. М. Шипуліна

Судді Верховного Суду