Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.10.2018 року у справі №820/2766/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2018 року

Київ

справа №820/2766/15

адміністративне провадження №К/9901/6537/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Яковенка М.М., суддів Лях О.П., Старосуда М.І. від 08 липня 2015 року у справі за позовом Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області до Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року Ізюмська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - позивач/Інспекція) звернулась до суду з адміністративним позовом до Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства (далі - відповідач/Підприємство), в якому просила стягнути з відповідача суму податкового боргу у розмірі 581012,98 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначила, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість по платі за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення, збору за спеціальне використання води, збору від скидів забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти, збору від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення та з земельного податку із юридичних осіб, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань, самостійно задекларованих платником.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що податкові вимоги №1/47 від 16 жовтня 2001 року та №2/107 від 21 листопада 2001 року не стосуються податкового боргу Підприємства, який виник з 2014 року, тому, за висновком цього суду, в силу положень пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у Інспекції не виникло право на стягнення коштів на погашення оспорюваної суми боргу.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та прийнято нове рішення, яким позов Інспекції задоволено; стягнуто з Підприємства податковий борг у загальному розмірі 581012,98 грн.

Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд, виходив з того, що надіслані платнику податків податкові вимоги на податковий борг, який не погашений, не втрачають своєї правової дії, адже податковим законодавством не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу. Відтак, оскільки узгоджена сума податкового зобов'язання станом на дату розгляду справи набула статусу податкового боргу, позовні вимоги є обґрунтованими.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість висновків згаданого суду, оскільки Підприємство є комунальним та знаходиться у власності Ізюмської територіальної громади, від імені якої діє Ізюмська міська рада, а тому з огляду на положення статті 96 ПК України не є належним відповідачем у даній справі. Також зазначає про ненадання Інспекцією доказів здійснення встановлених ПК України заходів, які дають податковому органу право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, так як податкові вимоги №1/47 від 16 жовтня 2001 року та №2/107 від 21 листопада 2001 року, як вважає відповідач, не стосуються податкового боргу Підприємства, який позивач просить стягнути позивач, оскільки виставлені у 2001 році.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що з 07 травня 1997 року Підприємство перебуває на податковому обліку в Інспекції як платник податків і зборів.

З метою погашення Підприємством податкового боргу, що виник раніше, позивачем в порядку пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» винесено першу податкову вимогу №1/47 від 16 жовтня 2001 року та другу податкову вимогу №2/107 від 21 листопада 2001 року, які отримані відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Також встановлено, що станом на 01 березня 2015 року за відповідачем обліковується заборгованість на загальну суму 581012,98 грн., яка виникла внаслідок несплати самостійно визначених грошових зобов'язань по таким податкам та зборам:

- плата за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення - 334704,39 грн. (декларації №9059086672 від 15 жовтня 2014 року, №9077405904 від 13 січня 2015 року, №9077187480 від 10 січня 2015 року);

- збір за спеціальне використання води від підприємств житлово-комунального господарства - 115359,78 грн. (декларації №9064667363 від 07 листопада 2014 року, №9080562601 від 10 лютого 2015 року);

- збір від скидів забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти (код платежу 19010201) - 35500,54 грн. (декларації №905855005 від 14 жовтня 2014 року, №9079265296 від 27 січня 2015 року);

- збір від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення (код платежу 19010101) на суму 21229,26 грн. (декларації №905855005 від 14 жовтня 2014 року, №9079265296 від 27 січня 2015 року);

- з земельного податку з юридичних осіб (код платежу 18010500) загальною сумою 74219,01 грн. (пеня нарахована за несвоєчасну сплату зобов'язань).

За наведених підстав та у зв'язку із несплатою відповідачем згаданої суми грошових зобов'язань у добровільному порядку позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковим боргом вважається сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

За правилами пункту 59.1 статті 59 ПК України порядок надіслання платникові податків податкової вимоги є тотожним порядку надіслання податкового повідомлення-рішення.

У той же час відповідно до пункту 59.5 цієї ж статті у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

В силу вимог підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкова вимога вважається відкликаною, якщо, зокрема, сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

Відтак надіслана платнику податків податкова вимога на податковий борг, що не погашений, не втрачає своєї правової дії. При цьому податковим законодавством не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу. ПК України не містить також і приписів, які б дозволяли дійти висновку про недійсність податкових вимог, надісланих до моменту набрання цим Кодексом чинності в порядку пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Лише у разі, якщо платником податків податковий борг був погашений повністю (у певний період взагалі не існував), а через деякий час виник знову, контролюючий орган зобов'язаний направити (вручити) йому нову податкову вимогу на суму такого нового узгодженого грошового зобов'язання.

З урахуванням того, що узгоджена сума податкового зобов'язання, самостійно задекларована платником, набула статусу податкового боргу, а її розмір підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, беручи до уваги направлення Інспекцією податкових вимог у відповідності до норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та їх вручення Підприємству, а також безперервності податкового боргу з моменту їх формування, що не спростовано та не заперечувалось відповідачем в ході розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність законних підстав для стягнення з Підприємства спірної суми заборгованості, яка є предметом розгляду даної справи.

Доводи ж касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 96 ПК України та неможливість Підприємства бути відповідачем у справі є помилковими, оскільки цієї статтею визначено порядок погашення податкового боргу державних та комунальних підприємств шляхом звернення до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади у випадку, коли сума коштів, отримана від продажу внесеного у податкову заставу майна, не покриває суму податкового боргу. Тобто наведені дії вчиняються після стягнення коштів з рахунків платника та продажу його майна.

Наявності таких обставин у даному випадку судами не встановлено.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому прийняв рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Частиною першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду