Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.03.2018 року у справі №819/34/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2019 року

Київ

справа №819/34/16

провадження №К/9901/29592/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Тернопільської області, Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області про визнання дій протиправними, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Дерех Н. В., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Старунського Д. М. (головуючий), Багрія В. М., Рибачука А. І.

І. Суть спору

1. У січні 2016 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до прокуратури Тернопільської області (надалі також відповідач), Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області, в якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просив:

1.1. визнати протиправними дії посадових осіб прокуратури Тернопільської області щодо організації та проведення безпідставного звільнення ОСОБА_1 із органів прокуратури;

1.2. скасувати наказ прокурора Тернопільської області від 16 грудня 2015 року № 1263-к про звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури;

1.3. зобов'язати керівника прокуратури Тернопільської області негайно поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури та запропонувати (адміністративну) посаду відповідно до рейтингового списку та інших переваг відповідно до Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (надалі - Закон № 1697-VII) і Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП);

1.4. зобов'язати керівника Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області призначити ОСОБА_1 на адміністративну посаду Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області, передбачену пунктами 14, 15 частини першої статті 39 Закону № 1697-VII.

1.5. визнати незаконним запис у трудовій книжці про звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури;

1.6. зобов'язати прокуратуру Тернопільської області здійснити перерахунок посадового окладу та інших виплат з 15 липня 2015 року по 16 грудня 2015 року, а також: виплату ОСОБА_1 заробітної плати; виплат для вирішення соціально-побутових питань та матеріальну допомогу на оздоровлення; здійснити розрахунок за дні не відбутої відпустки, що складає 26 календарних днів, із урахуванням вимог статті 81 Закону № 1697-VII;

1.7. стягнути з прокуратури Тернопільської області на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату з 15 липня 2015 року по 16 грудня 2015 року у розмірі 317286,40 гривень; суму за 26 календарних днів не відбутої відпустки, що складає 22601,22 гривень;

1.8. стягнути з прокуратури Тернопільської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 грудня 2015 року до дня поновлення на роботі;

1.9. стягнути з прокуратури Тернопільської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану неправомірними діями відповідача, в сумі 10000,00 гривень.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що згідно з оскаржуваним наказом його звільнено з посади прокурора прокуратури Козівського району Тернопільської області та з органів прокуратури у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів прокуратури Тернопільської області. Позивач вважає зазначений наказ протиправним і виданим із грубими порушеннями вимог трудового законодавства, зокрема частини другої статті 40, статті 49-2 КЗпП.

3. Також позивач покликався на протиправність обрахування та виплати йому заробітної плати з 15 липня 16 грудня 2015 року не у розмірах, визначених статтею 81 Закону № 1697-VII, та, відповідно, виплат для вирішення соціально-побутових питань і матеріальної допомоги на оздоровлення, а також компенсації за невикористану відпустку.

4. До того ж, за твердженням позивача, на час звільнення він має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років і тому відповідно до статті 82 Закону № 1697-VII набув право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів, однак відповідач, вирішуючи питання щодо розміру компенсації за невикористану відпустку, наведеного не врахував.

5. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову та під час судового розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій відповідач наполягав на законності та обґрунтованості звільнення позивача з посади, а також на дотриманні вимог законодавства при нарахуванні та виплаті позивачеві заробітної плати і проведенні розрахунку при звільненні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

6. 26 жовтня 2005 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу в органи прокуратури Тернопільської області на підставі наказу прокурора Тернопільської області № 519-к від 26 жовтня 2005 року.

7. 8 червня 2012 року позивача призначено на посаду прокурора прокуратури Козівського району Тернопільської області.

8. 23 вересня 2015 року Генеральною прокуратурою України видано наказ № 91ш на виконання вимог статей 7, 12 та пункту 1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону № 1697-VІІ, яким, керуючись статтями 9, 14 та підпунктом 6 пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» вказаного Закону, а також Переліком і територіальною юрисдикцією місцевих та військових прокуратур, визначених у Додатку до цього Закону, у зв'язку з утворенням з 15 грудня 2015 року місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур, унесено зміни до структури та штатного розпису прокуратури Тернопільської області, виключивши штатний розпис в тому числі і прокуратури Козівського району, та встановлено у штатному розписі Козівського відділу Теребовлянської місцевої прокуратури чотири одиниці, з яких начальник відділу - 1, прокурор - 2, спеціаліст першої категорії - 1.

9. 29 вересня 2015 року ОСОБА_1 попереджено про можливе звільнення із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ) у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14 грудня 2015 року.

10. 20 липня 2015 року наказом Генерального прокурора України № 98 затверджено порядок проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури та порядок проведення чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників.

11. ОСОБА_1 узяв участь у чотирирівневому відкритому конкурсі на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників (надалі також конкурс), прийнявши його умови.

12. За результатами конкурсу затверджено рейтинговий список із 16 кандидатів на зайняття адміністративних посад у Теребовлянській місцевій прокуратурі Тернопільської області, у якому ОСОБА_1 зайняв 10 місце (протокол засідання Львівської конкурсної комісії від 17 листопада 2015 року), у зв'язку з чим на відповідні посади рекомендований не був.

13. У подальшому, 10 грудня 2015 року скеровано рейтинговий список кандидатів на зайняття посад прокурорів Теребовлянської місцевої прокуратури, у якому позивач зайняв 27 місце та на відповідні посади рекомендований не був.

14. 16 грудня 2015 року прокуратурою Тернопільської області видано наказ № 1263-к, яким відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 11 і підпункту 4 пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 1697-VІІ ОСОБА_1, юриста 1 класу, звільнено з 16 грудня 2015 року з посади прокурора прокуратури Козівського району та з органів прокуратури у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів прокуратури Тернопільської області відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ і пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, зазначивши підставою наказ Генерального прокурора України від 23 вересня 2015 року № 91ш і рейтинговий список Львівського регіонального центру.

15. Стаж роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури станом на день звільнення становив 10 років 01 місяць 20 днів (з 26 грудня 2005 року по 16 грудня 2015 року).

16. Відповідно до довідки від 20 січня 2016 року № 18/14-вих-16 за підписом начальника відділу фінансування та бухгалтерського обліку-головного бухгалтера прокуратури Тернопільської області з ОСОБА_1 при звільненні проведено повний розрахунок з усіх належних йому виплат та заборгованість відсутня. За платіжним дорученням від 26 вересня 2016 року № 1183 позивачу також перераховано 426,42 гривень компенсації за 2 дні невикористаної відпустки.

17. Вважаючи, що звільнення відбулося незаконно, звернувся до суду.

18. Поряд із цим, не погодившись із висновками Львівської конкурсної комісії з проведення відкритого чотирирівневого конкурсу кандидатів на адміністративні посади у місцевих прокуратурах, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення даної комісії.

Тернопільський окружний адміністративний суд ухвалою від 5 квітня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2016 року, позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду (адміністративна справа № 819/127/16).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 липня 2016 року (провадження К/800/17375/16) відмовив у відкритті касаційного провадження касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані судові рішення у справі № 819/127/16.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

19. Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 26 вересня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2017 року, в позові відмовив.

20. Такі свої рішення суди мотивували тим, що призначення особи на посаду прокурора та звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Законом № 1697-VІІ, який є спеціальним для правовідносин з приводу проходження публічної служби прокурорами, а тому оскаржуваний наказ про звільнення є законним.

21. Також суди дійшли висновку, що нарахування та виплату заробітної плати позивачу за спірний період, а так само виплату для вирішення соціально-побутових питань, матеріальну допомогу на оздоровлення і компенсацію за невикористану відпустку, здійснено відповідно до нормативних актів, які регулюють порядок оплати праці працівників прокуратури.

22. У частині доводів позивача про неправильне обчислення розміру компенсації за невикористану відпустку з огляду на наявність у нього стажу роботи в органах прокуратури понад 10 років і набуття права на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів, суди зазначили, що, починаючи з 26 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 мав право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю 30 календарних днів та додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів, разом 45 календарних днів. Оскільки позивач звільнений з органів прокуратури до закінчення повного робочого року (до 25 жовтня 2016 року), то станом на 16 грудня 2015 року він мав право на 7 календарних днів відпустки.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

23. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

24. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про задоволення заявлених ним вимог.

25. Відповідач подав перечення на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Оцінка Верховного Суду

А. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про: визнання протиправними дії посадових осіб прокуратури Тернопільської області щодо організації та проведення безпідставного звільнення ОСОБА_1 із органів прокуратури; скасування наказу прокурора Тернопільської області від 16 грудня 2015 року № 1263-к про звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури; зобов'язання керівника прокуратури Тернопільської області негайно поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури та запропонувати (адміністративну) посаду відповідно до рейтингового списку та інших переваг відповідно до Закону № 1697-VII і КЗпП; зобов'язати керівника Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області призначити ОСОБА_1 на адміністративну посаду Теребовлянської місцевої прокуратури Тернопільської області, передбачену пунктами 14, 15 частини першої статті 39 Закону № 1697-VII; визнання незаконним запису у трудовій книжці про звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури; стягнення з прокуратури Тернопільської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 грудня 2015 року до дня поновлення на роботі; стягнення з прокуратури Тернопільської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача, в сумі 10000,00 гривень.

26. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

28. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом № 1697-VII, яким визначено, що з 15 грудня 2015 року припиняється функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворення у системі органів прокуратури України місцевих прокуратур, перелік і територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону.

29. Таким чином, запроваджено ряд принципово нових підходів до питань призначення на посади прокурорів місцевої прокуратури, основою якого є якісне оновлення керівного та кадрового складу.

30. Відповідно до пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» вказаного Закону до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону, прокурорами місцевих прокуратур призначаються:

а) особи, які не мають досвіду роботи в органах прокуратури, - за умови успішного проходження ними тестування та подальшого стажування строком до одного року. На таких осіб поширюються вимоги частин першої та п'ятої статті 27 цього Закону, крім вимоги щодо наявності стажу роботи в галузі права;

б) особи, які мають досвід прокурорської діяльності, проте на день набрання чинності цим Законом не працюють в органах прокуратури, - за умови успішного проходження ними тестування;

в) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування.

Проведення тестування, стажування здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України.

31. Отже, з 15 грудня 2015 року міські, районні, районні у містах та міжрайонні прокуратури, у тому числі і прокуратура Козівського району Тернопільської області, ліквідуються та утворюються місцеві прокуратури, а прокурорами вказаних прокуратур призначаються особи відповідно до пункту 5-1 Закону № 1697-VII.

32. Наказом Генерального прокурора України від 20 липня 2015 року № 98 затверджено Порядок проведення чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників (надалі - Порядок), відповідно до пункту 1.2 якого на посади прокурорів місцевих прокуратур призначаються особи за результатами успішного проходження ними тестування.

33. За правилами пунктів 3.11-3.14 Порядку кожен кандидат після проходження професійного тесту ознайомлюється з кількістю набраних ним балів. Результат фіксується у відомості про результати тестування на знання законодавчої бази (професійний тест), форма якого наведена у додатку 1 цього Порядку, та засвідчується підписами кандидата та члена робочої групи.

Усі кандидати після складання тесту на знання законодавчої бази (професійний тест) переходять на наступний етап - тестування на загальні здібності.

Кожен кандидат після проходження тестування на загальні здібності ознайомлюється з кількістю набраних ним балів. Результат фіксується у відомості про результати тестування загальних здібностей, форма якого наведена у додатку 1 цього Порядку, та засвідчується підписами кандидата та члена робочої групи.

34. Пунктами 3.16-3.17 Порядку передбачено, що на підставі відомостей про результати тестування робоча група регіонального центру формує рейтинговий список, форма якого наведена у додатку 2 цього Порядку, по кожній місцевій прокуратурі окремо.

Рейтинговий список затверджується на засіданні робочої групи простою більшістю голосів, про що складається відповідний протокол, який підписується керівником та секретарем.

35. Відповідно до пунктів 9.1, 9.2 Порядку рейтинг кандидата визначається за результатами тесту на знання законодавчої бази (професійний тест) та тесту на загальні здібності. Рейтинговий список формується робочою групою окремо для кожної місцевої прокуратури за загальним для двох тестів підсумковим балом - від більшого до меншого.

36. Пунктами 9.4, 9.5 Порядку визначено, що робоча група спрямовує рейтинговий список керівнику відповідної регіональної прокуратури. Керівник регіональної прокуратури після отримання рейтингового списку кандидатів на посади прокурорів конкретної місцевої прокуратури та рапорту працівника прокуратури (заяви для тих, хто не працює у прокуратурі), який успішно пройшов тестування, видає наказ про його призначення на посаду, враховуючи підсумковий бал кандидата (від вищого до нижчого) та кількість штатних одиниць у відповідній місцевій прокуратурі. Призначення кандидатів на посади прокурорів відбувається після призначення їх керівників, перших заступників та заступників. Аналогічна процедура визначення результатів конкурсу передбачена Порядком проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 20 липня 2015 року № 98.

37. Як уже зазначено, за результатами відкритого конкурсу на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників затверджено рейтинговий список із 16 кандидатів на зайняття адміністративних посад у Теребовлянській місцевій прокуратури Тернопільської області, у якому ОСОБА_1 зайняв 10 місце, у зв'язку з чим на відповідні посади рекомендований не був. У подальшому, 10 грудня 2015 року скеровано рейтинговий список кандидатів на зайняття посад прокурорів Теребовлянської місцевої прокуратури, у якому позивач зайняв 27 місце та на відповідні посади також рекомендований не був.

38. Також слід зазначити, що у випадку, що розглядається, відбулась ліквідація органу прокуратури шляхом припинення діяльності міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур і фактичне скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

39. За змістом касаційної скарги позивач посилається на порушення відповідачем вимог статей 40, 42 та 49-2 КЗпП, оскільки прокуратура Тернопільської області, як роботодавець, повідомляючи про вивільнення, зобов'язана була із одночасно запропонувати всі наявні вакантні посади у цій же установі та в межах області, які позивач міг би обіймати відповідно до своєї кваліфікації та врахувати переважне право позивача на залишенні на роботі. З приводу наведеного слід зазначити таке.

40. Відповідно до статті 222 КЗпП особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

41. Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону № 1697-VII є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

42. У силу частини четвертої статті 16 цього Закону прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

43. Відповідно до правовою позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16.

44. За такого правового врегулювання, призначення особи на посаду прокурора і звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Законом № 1697-VII, який є спеціальним для правовідносин з приводу проходження публічної служби прокурорами.

45. Так, відповідно до статті 28 указаного Закону добір кандидатів на посаду прокурора здійснюється на конкурсних засадах із числа осіб, які відповідають вимогам, установленим частинами першою та п'ятою статті 27 цього Закону, за результатами кваліфікаційного іспиту, проведеного відповідно до вимог цього Закону.

46. Статтею 51 Закону № 1697-VII визначено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді, згідно з пунктом 9 частини першої якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

47. Таким чином, зважаючи на результати зазначеного вище конкурсу, в якому позивач узяв участь, Верховний Суд погоджується з висновками судів про правомірність оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про скасування відповідного наказу та похідних від неї позовних вимог.

Б. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про: зобов'язання прокуратури Тернопільської області здійснити перерахунок посадового окладу та інших виплат з 15 липня 2015 року по 16 грудня 2015 року, а також виплати ОСОБА_1 заробітної плати, виплат для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги на оздоровлення, а також розрахунку за дні не відбутої відпустки, що складає 26 календарних днів, із урахуванням вимог статті 81 Закону № 1697-VII; стягнення з прокуратури Тернопільської області на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати з 15 липня 2015 року по 16 грудня 2015 року у розмірі 317286,40 гривень, суми за 26 календарних днів не відбутої відпустки, що складає 22601,22 гривень.

48. Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року, посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

49. Отже, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.

50. Разом із цим, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

51. Частиною дев'ятою статті 81 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

52. Згідно зі статтями 89, 90 Закону № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

53. Частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

54. За змістом пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

55. Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

56. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 763; надалі - Постанова № 505) надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункти 2, 6).

57. Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону № 1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

58. Однак, на час виникнення спірних правовідносин Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону № 1697-VII є неможливою без унесення відповідних змін до Постанови № 505 і Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.

59. При цьому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» якого доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

60. Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом № 1697-VII, а тому правильним є висновок судів про правомірність нарахування та виплати позивачу заробітної плати за спірний період, а так само виплати для вирішення соціально-побутових питань, матеріальної допомоги на оздоровлення і компенсації за невикористану відпустку.

61. Щодо доводів касаційної скарги в частині неврахування судами нормативного врегулювання в частині визначення стажу роботи в органах прокуратури та тверджень позивача, що вказаний стаж становить 13 років 5 місяців 20 днів, а не 10 років 1 місяць 20 днів, суд касаційної інстанції звертає увагу на таке.

62. За змістом до частини шостої статті 86 «Пенсійне забезпечення працівників прокуратури» Закону № 1697-VII, на яку ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується, серед іншого, час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

63. Аналогічні положення закріплені у статті 50-1 «Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих» Закону України 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру».

64. Отже, зазначені норми визначають порядок обчислення вислуги років для призначення пенсії працівникам прокуратури на підставі статті 86 Закону № 1697-VII і не стосуються обчислення стажу роботи в органах прокуратури для цілей застосування статті 82 вказаного Закону.

VІ. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

65. За наведеного правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

66. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

67. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2017 року у справі № 819/34/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець