Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.09.2018 року у справі №820/1719/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2020 року

Київ

справа №820/1719/18

адміністративне провадження №К/9901/60764/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Губської О.А., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 820/1719/18

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа - Київський РВ у м.Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Вітер Наталії Вікторівни - адвоката ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Русанової В.Б., суддів: Курило Л.В., Присяжнюк О.В.),

І РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДМС України в Харківський області у нездійсненні в оформленні та видачі громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідки на постійне проживання в Україні в зв`язку з втратою посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 19.01.2012 року за заявою від 20.02.2018 року;

- зобов`язати ГУ ДМС України в Харківський області здійснити громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . оформлення та видачу посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 19.01.2012 року за заявою від 20.02.2018 року.

2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року задоволено частково позов.

3. Скасовано рішення ГУ ДМС України в Харківський області від 22.02.2018 р. про відмову ОСОБА_1 в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні.

4. Зобов`язано ГУ ДМС України в Харківський області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої за заявою від 20.02.2018 року громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

6. Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 352, 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДМС України в Харківській області.

7. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 по справі № 820/1719/18 змінено в частині зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої за заявою від 20.02.2018 року громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та викладено абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про обмін посвідки від 20.02.2018 року в зв`язку з втратою.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 року по справі № 820/1719/18 залишено без змін. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу - відмовлено.

8. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Вітер Наталія Вікторівна - адвокат ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції; задовольнити заяву позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу.

9. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Вітер Наталії Вікторівни - адвоката ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року.

10. В подальшому, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л. (відповідно до рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл касаційних скарг, зокрема, касаційної скарги у справі № 820/1719/18 (провадження К/9901/60764/18).

11. Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 12.06.2019 року касаційну скаргу у справі № 820/1719/18 (провадження К/9901/60764/18) передано на розгляд колегії суддів у складі: Калашнікова О.В. (головуючий суддя), судді: Білак М.В., Губська О.А.

12. Головне управління Державної міграційної служби України в Харківський області подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказало, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про неправомірність рішення ГУ ДМС України в Харківський області від 22.02.2018 р. про відмову ОСОБА_1 в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні. Разом з тим, відповідач погодився із твердженням суду апеляційної інстанції, що вирішення питання про видачу посвідки на постійне проживання в Україні належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення позивних вимог в частині зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої за заявою від 20.02.2018 року громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 . Стосовно заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, відповідач зазначив, що апеляційний суд правомірно відмовив у її задоволенні з огляду на непропорційність заявленої адвокатської винагороди виконаній роботі, а також відсутності документального підтвердження витраченого часу на складання відзиву на апеляційну скаргу.

II ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином В`єтнаму, з 19.01.2012 року документований посвідкою на постійне проживання в Україні, терміном дії - безстроково, що підтверджується копією паспорту з перекладом на українську мову, посвідки на постійне проживання (а.с. 17 - 19).

14. У зв`язку з втратою посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 15.02.2018 року звернувся до Київського відділу поліції ГУ НП в Харківський області із відповідною заявою.

15. За результатами розгляду заяви, встановлено, що 11.02.2018р. близько 09.00 год. за адресою м. Харків, вул. Л.Сердюка, 56 на зупинці громадського транспорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ., з необережності втратив посвідку на постійне проживання ( серія НОМЕР_1 вид УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 19.01.2012р.).Вжитими заходами встановити обставини зникнення та місце знаходження втрачених документів не надалося можливим, в зв`язку з чим подальший розгляд матеріалу припинено, про що складено відповідний висновок від 15.02.2018р. (а.с. 20).

16. 20.02.2018 року позивач звернувся до Київського РВ у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківський області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку з її втратою, яким заяву направлено до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області (а.с. 216, 217).

17. 22.02.2018 року Головне управління Державної міграційної служби України в Харківський області за результатами розгляду заяви прийнято рішення про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання на підставі пп. 6 п. 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 251 від 28.03.2012 року , у вигляді відповідної відмітки на заяві. (зворотна сторона а.с. 217)

18. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області щодо не оформлення та не видачі йому посвідки на постійне проживання, звернувся до суду за захистом своїх прав.

ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Суд першої інстанції, розглядаючи справу по суті, вийшов за межі позовних вимог та скасував рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 22.02.2018 р. про відмову ОСОБА_1 в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні як протиправне, зобов`язав відповідача здійснити оформлення та видачу нової посвідки. Суд зазначив, що рішення відповідача від 22.02.2018 року не містить причин відмови позивачу в оформленні та видачі нової посвідки, а тому є неправомірним та таким, що прийняте не на підставі та не у спосіб, передбачений чинним законодавством. Дана обставина стала підставою для зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 оформлення та видачу посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої.

20. В частині вимог позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу суд першої інстанції зазначив, що представником позивача до суду не надано підтвердження надіслання доказів понесених ним витрат на правову допомогу іншим учасникам справи, а тому суд не прийняв до уваги відповідні докази, надані ним протягом розгляду справи в суді та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відшкодування судових витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

21. Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції у зобов`язальній частині дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 оформлення та видачу посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе зазначені вище дискреційні повноваження міграційної служби. При цьому, належним способом захисту прав, свобод, інтересів позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2018 року із прийняттям за її результатами розгляду рішення в порядку та строки, встановлені законом.

22. Стосовно заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, апеляційний суд вказав, що надані позивачем документи, зокрема договір, акт виконаних робіт (надання послуг) не містять зазначення кількості часу, витраченого адвокатом на складання відзиву на апеляційну скаргу. Враховуючи, що дана справа є справою незначної складності, ціна позову за немайновий спір становить 704,80 грн., об`єм наданих послуг, та відсутність детального опису наданої послуги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір витрат не є співрозмірним та пропорційним предмету спору, у зв`язку з чим заява про відшкодування судових витрат не підлягає задоволенню.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

23. У касаційній скарзі касатор, із посиланням на усталену практику Верховного Суду у даній категорії справ, вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 оформлення та видачу посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої не підлягають задоволення, оскільки суд не вправі втручатися у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

24. Касатор також вважає, що ним належним чином підтверджено факт надання позивачу правових послуг стосовно складання відзиву на апеляційну скаргу, а також сплату ним таких послуг.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

26. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на наступне.

27. Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251.

28. Згідно ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

29. Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

30. Згідно з п. 22 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року № 251 (далі - Порядок №251) у разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства може звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання.

31. Про втрату посвідки іноземець та особа без громадянства або приймаюча сторона зобов`язані негайно повідомити органу Національної поліції за місцем її втрати та територіальному органу або підрозділу ДМС за місцем видачі посвідки, який інформує про це протягом п`яти днів ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

32. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що у зв`язку із втратою посвідки на постійне проживання позивач повідомив орган Національної поліції за місцем її втрати, звернувся за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну, до територіального органу ДМС, надавши відповідні документи.

33. Аналогічні положення щодо підстав, переліку документів, які подаються, та порядку подання документів для обміну посвідки на постійне проживання передбачені Тимчасовим порядком розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 року № 681 (далі - Тимчасовий порядок №681).

34. Згідно з п.11 Порядку №251 за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.

35. Відповідно до пп. 6 п. 17 Порядку № 251 рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в інших випадках, передбачених законами.

36. Згідно з п.п. 4.5, 4.6 Тимчасового порядку №681 працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання. Після прийняття рішення матеріали, які стали підставою для обміну посвідки, долучаються до справи, на підставі якої посвідка видавалася вперше. У разі якщо посвідка видавалася одним територіальним органом (підрозділом) ДМС, а обмін посвідки провадиться іншим органом (при зміні місця проживання), то до органу, який видав посвідку вперше, надсилається повідомлення про видачу нової посвідки, а недійсна посвідка - для знищення. Про прийняте рішення робиться відмітка в заяві із зазначенням терміну (у разі обміну посвідки на тимчасове проживання), до якого видається посвідка, або про причини відмови в її видачі.

37. Аналіз зазначених норм права свідчить, що рішення про відмову у видачі нової посвідки приймається міграційним органом із зазначенням причин відмови, про що у заяві робиться відмітка.

38. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.02.2018 року ГУ ДМСУ в Харківській області проставлена відмітка від 22.02.2018 року про відмову в оформленні посвідки на підставі пп. 6 п. 17 Порядку № 251 (інші випадки, передбачені законами).

39. Враховуючи, що п.п.6 п.17 Порядку № 251 не містить конкретно визначних підстав для відмови у видачі посвідки, а є бланкетною нормою, яка відсилає до іншого законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що зазначення в рішенні про відмову у видачі посвідки загальної норми права (пп.6 п.17 Порядку № 251) без вказівки на конкретну підставу для такої відмови не може вважатися виконанням законодавчо визначеного обов`язку, передбаченого п.11 Порядку №251 та п. 4.6 Тимчасового порядку №681.

40. Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

41. Оскільки рішення відповідача від 22.02.2018 року не містить вказівки на конкретну причину відмови позивачу в оформленні та видачі нової посвідки, то воно не може вважатися таким, що відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню.

42. Водночас, у відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 29 березня 2018 року по справі №816/303/16, 3 квітня 2018 року по справі №815/6881/16, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

43. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

44. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

45. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

46. Водночас, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

47. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

48. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

49. Аналізуючи встановлені судами фактичні обставини справи, зокрема, щодо неправомірності рішення відповідача від 22.02.2018 року про відмову в оформленні та видачі нової посвідки позивачу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку ефективним засобом юридичного захисту прав позивача у спірних правовідносинах є саме зобов`язання ГУ ДМС України в Харківський області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої за заявою від 20.02.2018 року громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1

50. Стосовно доводів касатора про наявність підстав для задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

51. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 17.07.2018 року позивач звернувся до апеляційного суду із заявою про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу у сумі 2500,00 грн., до якої додав договір про надання правничої допомоги № Д-17/18 від 15.02.2018 р., укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Вітер Н. В., додаткову угоду до нього, акт виконаних робіт (надання послуг) від 16.07.2018 року, квитанцію про оплату послуг у сумі 2500,00 грн. від 22.06.2018 року (а.с.186-189,191).

52. Відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

53. Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

54. Таким чином, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

55. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. по справі № 61-3416св18.

56. Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги вартість послуг адвоката за складання відзиву на апеляційну скаргу становить від 2500,00 грн., згідно акту виконаних робіт (надання послуг) адвокатом складено відзив на апеляційну скаргу, сума послуги 2500,00 грн.

57. Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції та не спростовано касатором, надані позивачем документи, зокрема договір, акт виконаних робіт (надання послуг) не містять зазначення кількості часу, витраченого адвокатом на складання відзиву на апеляційну скаргу.

58. При цьому, доводи касаційної скарги про те, що надання доказів щодо визначення конкретного часу, витраченого адвокатом на підготовку відзиву на апеляційну скаргу є неможливим, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки вказівка щодо необхідності врахування часу, витраченого адвокатом на виконання робіт, передбачено безпосередньо нормами КАС України.

59. Таким чином, суд апеляційної інстанції, врахувавши категорію складності даної справи, ціну позову, об`єм наданих послуг, та відсутність детального опису наданої послуги і часу, витраченого адвокатом на виконання заявлених робіт щодо складання відзиву на апеляційну скаргу, дійшов правильного висновку, що розмір витрат на правову допомогу, які позивач просить компенсувати, не є співрозмірним та пропорційним до предмету спору, у зв`язку з чим заява про відшкодування судових витрат не підлягає задоволенню.

60. За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

61. Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції помилково змінив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої за заявою від 20.02.2018 року громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року.

62. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

63. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Вітер Наталії Вікторівни - адвоката ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року по справі №820/1719/18 - скасувати.

3. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

О.В. Калашнікова

О.А. Губська

А.Г. Загороднюк

Судді Верховного Суду