Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа №810/4287/18

адміністративне провадження № К/9901/11302/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

суддя-доповідач - Стародуб О.П.,

судді: Єзеров А.А., Кравчук В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 (суддя - Кушнова А.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 (судді - Парінов А.Б., Беспалов О.О., Губська О.А.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про зобов`язання вчинити дії.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області у наданні статусу та видачі відповідного посвідчення інваліда війни ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення інваліда війни.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, захворювання якого пов`язане з наслідками Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Мінчорнобиль України 22.12.1992, та вкладкою № НОМЕР_2 до посвідчення серії НОМЕР_1 , які є безстроковими (а.с. 44 т.1).

Відповідно до довідки Обласної спеціалізованої МСЕК № 101062 від 03.11.1999 позивачу з 27.10.1999 встановлено довічно другу групу інвалідності, причина інвалідності - професійне захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 42 т.1).

Експертним висновком № 1992-1823 також підтверджується, що захворювання позивача пов`язане з роботами з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.43 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що у період з 12.04.1978 по 23.11.1999 позивач працював на Чорнобильській АЕС (а.с. 37, 55-59, 127, 129-130 т.1).

Зокрема, на підставі даних трудової книжки та особистої картки № И-22, табельний номер 0947-МЦ-1, останній з 10.03.1982 по 25.02.1986 позивач працював слюсарем з ремонту устаткування машинних цехів турбінного цеху № 1 Чорнобильської АЕС; а з 25.02.1986 по 01.12.1998 - машиністом-обхідником допоміжного турбінного устаткування 5 гр. турбінного цеху № 1 Чорнобильської АЕС.

Згідно відомостей табелів обліку робочого часу працівників турбінного цеху Чорнобильської АЕС за квітень 1986 року позивач виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 38 - 39а т.1).

Згідно із аварійним маршрутним листом №1124 позивач, який перебував на посаді машиніста-обхідника допоміжного турбінного устаткування у турбінному цеху та здійснював обслуговування ДПУ 1 і 2 блоків Чорнобильської АЕС Чорнобильської АЕС, евакуювався 27.04.1986 о 13:00 год. (а.с.40 т.1).

Наявний у матеріалах справи акт № 207 свідчить про те, що 26.04.1986 та 27.04.1986 (у день, коли на ЧАЕС сталась ядерна аварія реактора 4-го блоку із значним виходом радіаційних речовин в навколишнє середовище) позивач працював з 0:00 год. до 8:00 год. у турбінному цеху та відключав устаткування.

Довідкою підприємства №14999 від 24.01.2001 підтверджується, що позивач був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29.12.1987 №1497-378 та постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 №665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності до списку №1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, у період: з 26.04.1986 по 01.06.1987; з 25.09.1987 по 31.12.1987; з 01.01.1988 по 30.11.1998 (а.с.39 т.1).

З огляду на зазначене та враховуючи, що з 27.10.1999 позивач є пенсіонером, який перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду м. Славутич та отримує пенсію по інвалідності, останній 20.09.2017, звернувся до відповідача із заявою про видачу посвідчення інваліда війни другої групи, як особі яка брала участь в роботах по ліквідації аварії на ЧАЕС у складі Цивільної оборони.

Листом від 21.09.2017 за №54/01-15 позивачу було відмовлено в наданні статусу інваліда війни, мотивуючи тим, що посвідчення інвалідам війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. В наданій довідці МСЕК причина інвалідності вказана як "проф.захворювання, пов`язане з роботами на ЧАЕС", що не відповідає поняттю і змісту статусу ветеранів війни.

Вказана відмова суб`єкта владних повноважень була оскаржена позивачем до суду.

Постановою Славутицького міського суду Київської області від 26.10.2017 у справі № 377/797/17, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог. (а.с.82-85 т.1).

Постановою Верховного Суду від 07.06.2018 у справі №377/797/17 касаційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову Славутицького міського суду Київської області від 26.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 у справі № 377/797/17 залишено без змін (а.с.86-88 т.1).

Відмовляючи позивачу у задоволенні касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої Управлінню, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).

З огляду на вказаний висновок Верховного Суду, а також судів попередніх інстанцій у справі № 377/797/17, 18.07.2018 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою за вх. № 39/01-15 щодо вирішення питання про встановлення йому статусу інваліда війни другої групи та видачі відповідного посвідчення, надавши до цієї заяви нові додаткові документи в копіях, зокрема, наказу № 2с від 19.04.1985 про формування ЦО; листа № 672с від 6.12.1982; наказу № 4с від 28.05.1985; наказу № 45с від 28.05.1981; копія наказу № 4 ДСИ від 03.04.1986; наказу №1 від 19.01.1989 про формування ЦО; особової картки позивача та виписки з приказу №107/к від 14.08.1986; акту № 207; трудової книжки про період роботи на ЧАЕС; табеля робочого часу за квітень 1986; довідки №14999 за списком №1; аварійного маршрутного листа №1124 та інші.

У тому числі, до вказаних документів позивачем було долучено інформаційну довідку від 01.09.2017 № 01.1-14-1366-19, видану йому Департаментом з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації (а.с. 36 т.1).

Вказаною довідкою позивачу було роз`яснено, що Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Таким чином, Департамент у вказаному листі зазначає, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Водночас, листом №02-16/1517 від 31.07.2018 відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення (а.с. 30 т.1).

Вказана відмова мотивована тим, що питання щодо такого самого предмету і з тих самих підстав, а саме, щодо встановлення позивачу статусу інваліда війни як особі, залученій до складу формувань Цивільної оборони, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, відповідно до п.9 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі посвідчення інваліда війни за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради було розглянуто у судовому порядку (справа № 377/797/17).

У даному листі відповідач також роз`яснив позивачу, що не всі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підпадають під дію п. 9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Статус інвалідів війни розповсюджується на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони на підставі Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 15.06.2004 №1770-IV. Обґрунтовуючи прийняте рішення відповідач також посилається на те, що відповідно до положень пояснювальної записки (до проекту Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 15.06.2004 №1770-IV) до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які перші з днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

За наведених обставин та враховуючи, що у долучених позивачем документах відсутні докази, які б однозначно та у встановленому порядку підтверджували залучення саме позивача до формувань Цивільної оборони, а також з огляду на те, що він не брав участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для поширення на нього (позивача) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п.9 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2017, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019, позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області у наданні статусу та видачі відповідного посвідчення інваліда війни ОСОБА_1 , яка викладена у листі від 31.07.2018 №02-16/1517.

Зобов`язано Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів чинного законодавства факт залучення громадян до складу формувань Цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу Цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що саме відповідач, наполягаючи на тому, що документи, які підтверджують залучення позивача особисто до формувань Цивільної оборони у вигляді наказу чи розпорядження, повинен був надати суду такі документи або доводити відсутність прізвища позивача у таких документах, попри це відповідач перекладає на позивача обов`язок доказування, який лежить на самому відповідачеві.

Також, суди виходили з того, що позивачем було надано, як відповідачу, так і суду достатні докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування касаційної скарги відповідач покликається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, відповідач покликається на те, що надані документи позивачем підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації цих наслідків, що надає йому право на пільги та компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі (або ж участі як працівника ДСП «ЧАЕС») у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони та відношення характеру виконуваних ним робіт до завдань Цивільної оборони, що є обов`язковою передумовою для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб позивач не надав, а тому, підстави для поширення на його дії п.9 ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту» відсутні.

Відповідач просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів без змін.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII ), тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Частиною 1 статті 10 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

У постанові від 15.04.2021 у справі № 377/27/17 Верховний Суд дійшов наступного висновку:

«Колегія суддів звертає увагу, що не всі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті.

Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У відповідності до положень цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

У справі, що розглядається суди встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, свідчать про поширення на позивача пільг, гарантій і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») окрім факту настання у особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Як було встановлено судами, документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Ця обставина є істотною, оскільки в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з підпунктом 1 частини першої статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом від 25 вересня 2018 року у справі №806/5085/15, від 11 жовтня 2018 року у справі № 674/1239/17, від 31 січня 2019 року у справі №368/1131/17, від 20 лютого 2019 року у справі №817/237/18, від 10 липня 2019 року у справі №360/2690/17, від 18 вересня 2019 року у справі №674/450/17, від 14 серпня 2020 року у справі № 620/3108/19, від 15 червня 2020 року у справі № 822/225/18».

Крім того, схожого висновку дійшов Верховний Суд у справі №377/797/17 від 07.06.2018, у межах розгляду якої досліджувалось питання правомірності відмови позивачу у наданні статусу інваліда війни, яка викладена в листі №54/01-15 від 21.09.2017.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що документи, які позивач долучив до заяви щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах.

Однак, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

За таких обставин, враховуючи сформовані висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку, що позивач є особою, яка має право на отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, та як наслідок, задовольнили позовні вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, Суд дійшов висновку про скасування рішення судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 345 349 350 351 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі № 810/4287/18 скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і не оскаржується.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук