Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2020 року

Київ

справа №819/2275/17

провадження №К/9901/59291/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Тернопільської області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи - Державної казначейської служби України, про визнання неправомірною відмови у виплаті вихідної допомоги, визнання неправомірною бездіяльності щодо нездійснення фінансування та зобов`язання виплатити вихідну допомогу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, ухваленого у складі головуючого судді Баранюка А. З., та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Кухтея Р. В., суддів: Хобор Р. Б., Онишкевича Т. В.

І. Суть спору

1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Тернопільської області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи - Державної казначейської служби України, в якому просив:

1.1. визнати неправомірною відмову Апеляційного суду Тернопільської області у листі від 29 червня 2017 року за № 4800/17 про проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з посади судді у зв`язку з виходом у відставку відповідно до Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII;

1.2. визнати неправомірною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення на 2016 рік фінансування Апеляційного суду Тернопільської області на здійснення виплат належної позивачу суми вихідної допомоги при звільненні з посади судді у відставку;

1.3. зобов`язати Апеляційний суд Тернопільської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суми вихідної допомоги при звільненні у відставку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що протягом тридцяти років перебував на посаді судді.

2.1. Вказує, що рішенням Вищої ради юстиції від 08 грудня 2016 року у зв`язку із поданням заяви про відставку звільнений з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області у відставку, а згідно з наказом голови Апеляційного суду Тернопільської області від 16 грудня 2016 року № 263-к відраховано зі штату цього суду.

2.2. Позивач наголошує, що при звільненні з посади судді у зв`язку з виходом у відставку він мав право на отримання вихідної допомоги без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку відповідно до Закону № 2862-XII, однак відповідач виплатив йому таку допомогу у розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою відповідно до статті 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

2.3. Вважаючи, що відповідач при виході позивача у відставку неправомірно застосував норми статті 143 Закону № 1402-VIII, ОСОБА_1 звернувсь до суду з цим позовом.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 працював на посаді судді Дубровинського народного суду Рівненської області з 25 лютого 1985 року по 21 червня 1987 року, з 22 червня 1987 року обраний народним суддею Гусятинського районного народного суду Тернопільської області та з 06 липня 1987 року призначений головою цього суду. В подальшому позивач з 04 січня 1993 року працював суддею Тернопільського обласного суду, а з 27 серпня 2001 року - суддею Апеляційного суду Тернопільської області.

4. На підставі рішення Вищої ради юстиції від 08 грудня 2016 року № 3111/0/15-16 наказом голови Апеляційного суду Тернопільської області від 16 грудня 2016 року № 236-к ОСОБА_1 звільнено з посади судді з 16 грудня 2016 року та виплачено вихідну допомогу в розмірі трьох місячних суддівських винагород.

5. Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж роботи позивача становить 31 рік 10 місяців 22 дні.

6. 27 червня 2017 ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Тернопільської області про нарахування та виплату вихідної допомоги за кожен повний рік роботи на посаді судді.

7. Листом Апеляційного суду Тернопільської області від 29 червня 2017 року № 4800/17вх позивача повідомлено, що на виконання вимог частини першої статті 143 Закону № 1402-VIII йому виплачено вихідну допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою - судді Апеляційного суду Тернопільської області.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, в позові відмовлено.

9. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відсутні правові підстави для здійснення позивачу виплати вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожний повний рік роботи на посаді судді, оскільки рішення Вищої ради юстиції від 08 грудня 2016 року № 3111/0/15-16 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Тернопільської області у відставку" та наказ голови Апеляційного суду Тернопільської області від 16 грудня 2016 року № 263-к прийняті після набрання чинності Законом №1402-VIII, а відтак суд дійшов висновку, що відповідачами правомірно здійснено усі належні виплати позивачу, у зв`язку зі звільненням відповідно до частини першої статті 143 цього Закону.

10. Зазначена позиція підтримана Львівським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

11. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

12. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що у часі дії Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (далі - Закон № 2862-XII) позивач набув право на відставку 25 лютого 2005 року, однак таке право не було реалізовано, оскільки Закон № 2862-XII не забороняв після спливу 20-ти років перебування на посаді судді продовжувати працювати суддею, до того ж обраного з 03 квітня 2003 року суддею безстроково.

12.1. Наголошує, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми законів, які були чинними на період набуття ним права на відставку. Вказує, що втрата чинності Закону № 2862-ХІІ не може обмежувати його правомірні очікування та законне право отримати вихідну допомогу в зв`язку з відставкою.

13. Водночас, представник Державної судової адміністрації України у своєму відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

15. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

16. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

17. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

21. Відповідно до положень статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

22. Частинами першою-третьою статті 43 Закону № 2862-ХІІ було передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку. Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

23. Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів" від 24 лютого 1994 року № 4015-ХІІ частину третю статті 43 Закону України "Про статус суддів" було викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

24. За приписами абзацу 3 пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97, акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

25. Згідно з частиною першою статті 116 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на момент звільнення судді) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

26. Відповідно до частини третьої статті 116 Закону № 1402-VIII заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

VI. Позиція Верховного Суду

27. Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання .

28. Отже, чинним законодавством України визначений порядок реалізації права судді на звільнення, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям уповноваженим органом рішення про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

29. Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась в момент прийняття Вищою радою юстиції відповідного рішення, тобто 08 грудня 2016 року, тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, чинних на час прийняття такого рішення.

30. Частиною першою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" було визначено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. При цьому частиною третьою цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

31. Проте, вказаний Закон втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ), який зберіг за суддею, який пішов у відставку право на отримання вихідної допомоги, однак передбачав інші розміри такої допомоги.

32. Так, відповідно до частини першої статті 136 Закону № 2453-VI (в редакції чинній до 01 квітня 2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

33. Проте, Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27 березня 2014 року № 1166-VII, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 даного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

34. Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

35. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, відповідно до частини першої статті 143 якого (у редакції на момент звільнення позивача) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

36. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

37. У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

38. Отже, законодавством дійсно було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (в редакції Закону № 2862-ХІІ), а в подальшому в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (в редакції Закону № 2453-VI), та в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою (в редакції Закону № 1402-VIII), однак необхідною передумовою для набуття даного права є вихід судді у відставку.

39. З системного аналізу вказаних норм вбачається, що редакція Закону України "Про судоустрій і статус суддів", чинна на момент звільнення позивача, тобто станом на 08 грудня 2016 року, не передбачає право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді.

40. При цьому Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

41. Що стосується доводів позивача про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, Верховний Суд наголошує, що в рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

42. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

43. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

44. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

45. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

46. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова