Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2019 року у справі №804/420/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

23 квітня 2019 року

справа №804/420/18

адміністративне провадження №К/9901/4284/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Пасічник С.С.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року у складі судді Кононенко О.В.

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у складі суддів Прокопчук Т.С., Шлай А.В., Кругового О.О.

у справі № 804/420/18

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

10 січня 2018 року ОСОБА_2 (далі - позивач у справі) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив визнати дії податкового органу щодо винесення податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов'язання з податку на земельну ділянку протиправними та скасувати вказане податкове повідомлення-рішення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року, у задоволені позову відмовлено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

13 лютого 2019 року позивач подав касаційну скаргу, в який, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не з'ясування усіх обставин по справі, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу від податкового органу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач є власником нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 загальною площею 533,3 м2.

11 жовтня 2017 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 13360-1309, якими позивачу визначено грошове зобов'язання з земельного податку на 2017 рік у сумі 73492,26 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Вирішуючи спірні відносини, суди попередніх інстанцій керувались нормою пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, якою встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Керуючись вказаними нормами суд першої інстанції дійшов висновку, що, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником нежитлового приміщення площею 533,3 м2, за земельну ділянку під яким відповідач нарахував земельний податок.

Щодо зауважень позивача щодо розміру нарахованого земельного податку, суд першої інстанції зазначив, що відповідний розрахунок наведено відповідачем у відзиві на позов, та він проведений виходячи з розміру земельної ділянки на якій розміщено об'єкт нерухомого майна.

Розмір земельної ділянки розраховано податковим органом відповідно до даних технічного паспорту. Однак поза увагою суду залишився той факт, що відповідно до плану земельної ділянки (арк. с. 26) на вказаній площі розміщено декілька будинків, з яких позивачу належать лише два.

Площа будинків під літерами А-2 та Б-1, які належать позивачу на праві приватної власності, відповідно до договору купівлі продажу від 16 листопада 2010 року складає 533,3 м2, але, враховуючи що будинки багатоповерхові, встановити яку площу земельної ділянки займають саме ці будинки неможливо.

Крім того, посилаючись на те, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача суди попередніх інстанцій не встановили, на яких умовах та в якому обсязі були права користування у попереднього землекористувача.

Також, суд апеляційної інстанції посилається на те, що 15 лютого 2017 року Дніпропетровською міською радою прийнято рішення №12/18, яким внесено зміни до рішення міської ради №5/6 від 27.12.2010 року «Про місцеві податки і збори на території міста». Копія вказаного рішення в матеріалах справи відсутня, є лише посилання на нього у відзивах податкового органу на позовну заяву та апеляційну скаргу.

Рішення про встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки також відсутнє в матеріалах справи, як і рішення про встановлення коефіцієнтів, використаних податковим органом при розрахунку зобов'язання, наведеного у відзиві на позовну заяву.

За таких обставин Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За приписами частин 2, 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Жодна копія, наявна в матеріалах справи, не засвідчена належним чином. Оригінали письмових доказів в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 804/420/18 скасувати.

Адміністративну справу №804/420/18 направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

С.С. Пасічник