Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.04.2019 року у справі №826/8919/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2019 року

Київ

справа №826/8919/17

адміністративне провадження №К/9901/10601/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С. А.,

суддів - Кашпур О. В., Радишевської О. Р.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року, ухвалену в складі головуючого судді Качура І. А. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року, ухвалену в складі головуючого судді Залімського І. Г., суддів Смілянця Е. С., Сушка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1.10 липня 2017 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому з урахуванням заяв про доповнення та збільшення позовних вимог просив:

- зобов'язати відповідача донарахувати та виплатити йому середній заробіток за час відпустки з 09.12.2003 по 16.01.2004, шляхом коригування виплат розрахункового періоду за грудень 2002 року - серпень 2003 року на коефіцієнт підвищення посадових окладів згідно постанови Кабінету Міністрів України від
06.08.2003 №1207;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2005 року по 05 грудня 2018 року в сумі 1381132,58 грн.

2. Позивач, в період з липня 1998 року працював в системі державної податкової служби на посаді державного податкового ревізора-інспектора ДПІ у Московському районі м. Києва, а з лютого 2000 року в управління податкової міліції ДПА у м. Києві на посадах начальницького складу податкової міліції.

3. Відповідно до витягу з наказу від 17 грудня 2003 року №85-в надано чергову відпустку майору податкової поліції ОСОБА_1 з 09 грудня 2003 року по 16 січня 2004 року.

4.06.08.2003 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1207 "Про підвищення посадових окладів працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів".

5. Наказом в. о. голови ДПА у м. Києві від 29 березня 2005 року №97-о "По особовому складу податкової міліції" майора податкової міліції ОСОБА_1, звільнено в запас за ст.64 п. "є", який знаходився в розпорядженні ДПА у м. Києві, з 27 грудня 2004 року.

6. Посилаючись на незастосування вказаної постанови КМУ №1207 при розрахунку середнього заробітку за час відпустки з 09.12.2003 по 16.01.2004 позивач звернувся до суду з цим позовом.

7. Окружний адміністративний суд м. Києва, ухвалою від 24 липня 2017 року, відкрив провадження у справі.

8. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року адміністративну справу №826/8919/17 передано до Житомирського окружного адміністративного суду.

9. Житомирський окружний адміністративний суд, керуючись частиною13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, чинній з 15.12.2017 року), встановивши після відкриття провадження, що позовну заяву подано з пропуском строку звернення до суду, ухвалою від 08 січня 2019 року залишив позов ОСОБА_1 без руху для надання заяви про поновлення строку та доказів поважності причин його пропуску.

10. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року адміністративний позов залишений без розгляду.

11. Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції посилаючись на частину 3 статті 123 КАС України зазначив, що у поданій заяві позивач не просить поновити строку звернення до суду, а вказані у заяві підстави не є поважними.

12. Сьомий апеляційний адміністративний суду, погодившись з висновком суду першої інстанції, постановою від 14 березня 2019 року, залишив без змін ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

13. ОСОБА_1, уважаючи судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухваленими із неправильним застосуванням норм матеріального права, подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

14. У поданому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

15. За правилами частини 3 статті 3 КАС України (в редакції від 15.12.2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

16. Положеннями частини 1 статті 99 КАС (у редакції, чинній на час подання позову) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частини 1 статті 99 КАС або іншими законами.

17. Для захисту прав, свобод та інтересів особи частини 1 статті 99 КАС та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 3 статті 99 КАС (у редакції до 15 грудня 2017 року).

18. Як встановлено судом, позивач звернувся до суду у липні 2017 року з вимогою про донарахування та виплату йому середнього заробітку за час відпустки з
09.12.2003 по 16.01.2004.

19. В серпні 2017 року позивачем було подано заяву про зміну предмета позову (доповнення позовних вимог), згідно з якою позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2005 по 16.11.2017.

20.03 грудня 2018 року позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовної вимоги, в якій позивач зазначив, що вимоги про зобов'язання донарахувати та виплатити середній заробіток за час відпустки, що заявлена у позові від 10.07.2017 та позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пов'язані між собою, їх не можна роз'єднати і виділити у самостійне провадження.

21. Порядок вирішення трудових спорів та розрахунку з працівником при звільненні встановлений нормами Кодексу законів про працю України, якими встановлено зокрема строки звернення до суду для їх вирішення, які підлягають застосуванню згідно зазначених вище положень КАС України.

22. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

23. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

24. Щодо строку звернення до суду на підставі статті 117 КЗпП України в рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що "в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

25. Тобто викладене свідчить, що підставою для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні є встановлення, після виникнення спору, невиплати працівнику належної йому при звільненні суми, а початком відліку строку звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні є фактичний розрахунок.

26. Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

27. За частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

28. Для застосування положень частини 2 статті 233 КЗпП України з'ясуванню підлягає питання які виплати відносяться зо заробітної плати.

29. У пункті 2.1 рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 "у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 Кодексу і статті 1 Закону, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону.

30. Частиною 1 статті 12 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

31. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України "Про оплату праці" норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною 1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

33. Таким чином, оплата щорічних відпусток є державною гарантією працівника, встановленою законодавством, яка, згідно з висновком Конституційного Суду України викладеному у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, підпадає під поняття заробітної плати, а тому для звернення до суду з позовом про донарахування та виплати середнього заробітку за час відпустки застосуванню підлягають положення частини 2 статті 233 КЗпП України.

34. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні через що виник спір та факт проведення з ним остаточного розрахунку за результатами вирішення цього спору.

35. Отже, заявлені позовні вимоги мають різну правову природу, а тому і різний час початку обліку строку звернення до суду.

36. Водночас, як встановлено Судом позивачем розрахунок при звільненні не оскаржувався, а вимоги стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні пов'язує з вимогами про донарахування та виплату йому середнього заробітку за час відпустки, які заявлені одночасно.

37. За таких обставин, з огляду на заявлення позивачем вимог про зобов'язання відповідача донарахувати та виплатити йому середній заробіток за час відпустки та стягнення середнього заробтку за час затримки розрахунку при звільненні, застосування судами першої та апеляційної інстанції встановленого нормами КАС України строку звернення до суду та його відлік з моменту отримання останнім розрахунку при звільненні є помилковим.

38. Оскільки судами першої і апеляційної інстанцій ухвалені рішення з порушенням норм процесуального права, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 КАС України направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

39. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

40. За правилами статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

41. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

42. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

43. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 року скасувати.

44. Справу направити для продовження розгляду до Житомирського окружного адміністративного суду.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий: С. А. Уханенко

Судді: О. В. Кашпур

О. Р. Радишевська