Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.03.2019 року у справі №1540/4811/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2019 року

Київ

справа №1540/4811/18

адміністративне провадження №К/9901/18645/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у м.

Києві

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року (головуючий суддя - Кравченко М. М. )

та на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду 05 лютого 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя - Семенюк Г. В., судді - Потапчук В. О., Шляхтицький О. І.)

у справі №1540/4811/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЗЕРНОТРЕЙД МАКС"

до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРЗЕРНОТРЕЙД МАКС" (далі - Товариство) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначає про правомірність визначення своїх податкових зобов'язань, вказує на те, що надані ним первинні документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в повній мірі відображають суть господарських операцій, укладених між позивачем та його контрагентами, підтверджують реальність виконання умов укладених договорів, подальший рух товару, його переробку та подальшу реалізацію.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду 05 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві від 06.09.2018 № 046261404, № 0046251404, № 0046271404;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЗЕРНОТРЕЙД МАКС" судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 171 761,46 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що надані позивачем первинні документи в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами підтверджують фактичне здійснення операцій за договорами укладеними між позивачем та ПП "Нові Долиняни " СК "Поляна" та ТОВ "Уманське ХПП", підтверджують правомірність формування позивачем своїх податкових зобов'язань за результатами господарських відносин з вказаними вище контрагентами.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про відсутність у контрагентів позивача основних фондів та трудових ресурсів для виконання умов зазначених договорів.

24 вересня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попеденіх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Товариство зареєстроване та з 11.07.2017 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області як платник податків.

На підставі наказу від 16.07.2018 №11212 в період з 24.07.2018 по 06.08.2018 посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "УКРЗЕРНОТРЕЙД МАКС" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за травень 2018 року.

За результатами перевірки складено акт № 807/26-15-14-04-01/41452335 від
16.08.2018 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2018 року на суму 3 151 265,00 грн;

- п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника за травень 2018 року і відповідно до п. 200.14 ст.200 Податкового кодексу України відмовлено у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість за травень 2018 року на суму 5 262 947,00 грн;

- п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту за листопад 2017 року у розмірі 5 400 000,00 грн., в результаті чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за травень 2018 року на суму 2 248 735,00 грн.

На підставі Акту перевірки, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 06.09.2018 №046261404, яким позивачу за порушення п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника за травень 2018 року та відповідно до п.200.14 ст.200 Податкового кодексу України відмовлено у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість за травень 2018 року на суму 5 262 947,00 грн;

- від 06.09.2018 №0046251404, яким Товариству за порушення п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 3 151 265,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 787 816,25 грн. ;

- від 06.09.2018 № 0046271404, яким платнику за порушення п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень 2018 року у розмірі 2 248
735,00 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції за договорами, укладеними позивачем з ПП "Нові Долиняни " СК "Поляна" та ТОВ "Уманське ХПП" не спричинили настання реальних правових наслідків. Як на підставу таких висновків відповідач посилається на те, що вказані контрагенти не мають необхідних матеріальних ресурсів, основних засобів, складських приміщень, тощо необхідних для здійснення господарської діяльності.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакціях, що були чинними на момент їх виникнення.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податковий кодекс України.

Згідно із п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

З матеріалів справи вбачається, що 15.11.2017 року між позивачем (Покупець) та ПП "Нові Долиняни" (Постачальник) укладено договір поставки за № 22/11/2, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити насіння соняшника українського походження, врожаю 2017 року (Товар), на умовах, передбачених цим договором (том 1 а. с. 81-87).

Також, між позивачем (Покупець) та ТОВ "УМАНСЬКЕ ХПП" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №22/12/2017-1 КП від 22 грудня 2017 року, за умовами якого Продавець передає Покупцю у власність, а Покупець приймає та зобов'язується оплатити майно в порядку та на умовах визначених даним договором (том 2 а. с. 60-64).

Крім того, між позивачем (Покупець) та СК "Поляна" (Постачальник) укладено договір поставки № 22/11/3 від 22.11.2017, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити соняшник українського походження, врожаю 2017 року (Товар), на умовах. Передбачених цим договором (том 2 а. с. 120-126).

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності, звіт про визначення ринкової вартості зерноприймального пункту, акти звіряння взаємних розрахунків, тощо.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

На підтвердження здійснення оплати поставленого товару, позивачем надано копії платіжних доручень.

Судами попередніх інстанцій встановлено подальших рух придбаного товару, а саме його переробку в готову продукцію та подальшу реалізацію переробленого в продукцію товару ПОВ ПЛАНЕКСІМ ТРЕЙДІНГ ("PLANEXIM TRADING LLP") на підставі контрактів за №SFM0501.3 від 05.01.2018; за № SFO2811 від 28.11.2017 (повідомлення про фактичне вивезення товарів від 18.01.2018 року, ВМД за UA № 500490/2018/000294 від 14.02.2018 року).

Посилання податкового органу як на підставу для відмови в позові, на аналіз податкової інформації отриманої відносно контрагентів позивача, зокрема, на відсутність у останніх умов необхідних для здійснення такого роду господарської діяльності, відсутність достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів (складів) необхідних для здійснення спірних господарських операцій з поставки вищевказаного товару, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів, укладених з позивачем, як не було надано і доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також враховуючи умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів у контрагентів, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду 05 лютого 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова