Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.06.2018 року у справі №569/6967/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2018 року

Київ

справа №569/6967/17

адміністративне провадження №К/9901/43715/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Мороз Л.Л., Стародуба О.П.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 19 липня 2017 року (головуючий суддя - Харечко С.П.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Мацький Є.М., судді: Бучик А.Ю., Шевчук С.М.)

у адміністративній справі № 569/6967/17 за позовом ОСОБА_1 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі - Управління ПФУ) про визнання дій протиправними,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати протиправними дії Управління ПФУ щодо припинення виплати пенсії з 1 грудня 2015 року та зобов'язати поновити виплату раніше призначеної пенсії починаючи з 1 грудня 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 2 березня 2012 року перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У березні 2001 року виїхав до Португалії на заробітки (сезонні роботи). В Португальській Республіці має сезонну роботу, тому час від часу приїжджає додому, за місцем своєї реєстрації: АДРЕСА_1. В кінці 2015 року у зв'язку з певними обставинами по роботі змушений був знятись з реєстраційного обліку в Україні та зареєструватися на постійний облік в Посольстві України в Португальській Республіці. У листопаді 2016 року приїхавши в Україну дізнався, що у листопаді 2015 року йому було припинено виплату пенсії, у зв'язку з чим, звернувся з письмовою заявою до Управління ПФУ. Листом від 6 грудня 2016 року за №1005/10 Управління ПФУ повідомило, що йому припинено виплату пенсії з 1 грудня 2015 року. Вважає зазначені дії відповідача незаконними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 19 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління ПФУ щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 1 грудня 2015 року. Зобов'язано Управління ПФУ поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, виплату раніше призначеної пенсії починаючи з 1 грудня 2015 року.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до листа Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 2 листопада 2-15 року № 03/1-12575 позивач знятий з реєстраційного обліку в Україні з 27 листопада 2015 року та отримав документи громадянина України для виїзду на постійне місце проживання в Португалію. У зв'язку з цим, з 1 грудня 2015 року виплату пенсії позивачу було припинено. Поновлення виплати пенсії позивачу можливе лише за умови особистого звернення до управління з відповідною заявою та документами, передбаченим Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстроване у Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2015 року № 1566/11846.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір суди виходили з того, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебував на пенсійному обліку в Управлінні ПФУ з 2 березня 2012 року та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

ОСОБА_1 є громадянином України, який виїхав в березні 2001 року легально до Португалії на заробітки (сезонні роботи), а з 20 січня 2016 року прийнятий на консульський облік Посольства України в Португальській Республіці.

Позивач звернувся із листом до Посольства України в Португалії стосовно отримання роз'яснень по його пенсійним виплатам.

Листом Посольство України в Португалії від 28 липня 2016 року № 61211/17-500-1414 повідомило позивача, що вирішення даного питання до їх компетенції не входить та у зв'язку з цим дане звернення надсилають за належністю, а саме - Пенсійного фонду України.

7 листопада 2016 року ОСОБА_1, звернувся з письмовою заявою до начальника Управління ПФУ про роз'яснення йому ситуації щодо нарахування йому пенсійних виплат.

Листом від 6 грудня 2016 року за №1005/10 Управління ПФУ повідомило позивача, що йому припинено виплату пенсії з 1 грудня 2015 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера, у зв'язку з чим поновили позивачу виплату раніше призначеної пенсії.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що положення статті 46 Закону № 1058-IV застосовується щодо нарахованої, однак невиплаченої пенсії з вини органу, що призначає та виплачує пенсію. В даному випадку пенсія позивачу нарахована не була, а тому суд першої інстанції безпідставно застосував положення вказаної статті.

Однак, колегія суддів не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування положення статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки вказане положення застосовується щодо нарахованої, однак невиплаченої пенсії з вини органу, що призначає та виплачує пенсію. В даному випадку пенсія позивачу нарахована не була, а тому суди попередніх інстанцій безпідставно застосували положення вказаної статті.

Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 КАС України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Відповідно до частини другої цієї статті позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Отже, даний спір повинен розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку. Підстав для поновлення строку звернення до суду, які б можна було вважати поважними, позивачем не наведено.

З огляду на наведене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (10 травня 2017 року), позовні вимоги в частині поновлення виплати йому пенсії підлягають задоволенню з 17 листопада 2016 року, позовні вимоги за період з 1 грудня 2015 року по 16 листопада 2016 року включно, підлягають залишенню без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

В свою чергу, частиною третьою статті 123 КАС України встановлено що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Аналогічні наслідки пропуску строку також були передбачені статтею 100 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року, що була чинною на момент подання позовної заяви).

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправними дій Управління ПФУ щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання поновити виплату раніше призначеної пенсії за період з 1 грудня 2015 року по 16 листопада 2016 року включно підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 345, 351, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області задовольнити частково.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 19 липня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання поновити виплату пенсії за період з 1 грудня 2015 року по 16 листопада 2016 року включно - скасувати, а адміністративний позов в цій частині залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 19 липня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

О.П. Стародуб,

Судді Верховного Суду