Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 560/13116/23

адміністративне провадження № К/990/30473/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Білак М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 560/13116/23

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року (головуючий суддя - Ватаманюк Р.В., судді: Капустинський М.М., Сапальова Т.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до Військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (відповідачі, В/ч ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати збільшеної додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (Постанова КМУ № 168) за безпосередню участь у бойових діях або заходах нацбезпеки та оборони в районах бойових дій за період з 01.03.- 31.05.2023 (спірний період);

- зобов`язати відповідача В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити зазначену винагороду за спірний період пропорційно фактичному часу участі у зазначених бойових діях або заходах, що проводилися у спірний період (пропорційно часу участі).

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що набув право на отримання додаткової грошової винагороди до 100 000 грн, передбаченої Постановою КМУ № 168, втім відповідач протиправно не виплатив її.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходить службу у В/ч НОМЕР_1 .

Згідно з копією витягу з журналу бойових дій цієї частини (інв. №479 від 20.12.2022 за період з 01.03.2023 по 31.05.2023), ОСОБА_1 у складі НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони виконував бойові завдання на лінії зіткнення з противником у першому ешелоні оборони на глибину виконання бойових завдань та брав участь у заходах із захисту України та стримування збройної агресії.

Командир В/ч НОМЕР_1 видав накази про виплату додаткової винагороди за березень - травень 2023 року: № 259 від 28.04.2023, № 306 від 11.05.2023 та № 487 від 27.07.2023. У додатках до цих наказів є прізвище позивача.

Не погоджуючись із сумою виплаченої винагороди за цей період позивач звернувся із даним позовом до суду.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_2 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за березень-травень 2023 року та зобов`язав цю частину здійснити відповідні нарахування і виплату. У решті вимог - відмовив.

Суд першої інстанції дійшов висновків, що у задоволенні позову до В/ч НОМЕР_1 необхідно відмовити, оскільки вона видала накази про виплату додаткової винагороди та підтвердила участь позивача в бойових діях.

Натомість позовні вимоги до В/ч НОМЕР_2 задоволено, оскільки попри наявність у спірному періоді чинних наказів та документально підтверджених обставин участі позивача у бойових діях чи заходах, ця частина не здійснила нарахування і виплату додаткової винагороди ОСОБА_1 .

Сьомий апеляційний адміністративний суд 24 липня 2024 року скасував рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року та ухвалив нове рішення яким відмовив позивачу у задоволенні позову.

У вказаній постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем документи не підтверджують його безпосередню участь у бойових діях або виконанні бойових завдань на лінії бойового зіткнення.

Ключовим у рішенні суду апеляційної інстанції стало скасування самих наказів про виплату винагороди (№259, №306, №487) тим самим командиром, який їх видав, а також те, що на підставі перевірки здійсненої робочою групою (наказ № 143 від 21.05.2023) суд установив, що підрозділ позивача, згідно з бойовими розпорядженнями та наказами, не перебував на лінії бойового зіткнення, а виконував завдання забезпечення інших підрозділів (в тилу).

Цей суд зауважив, що відсутність бойового розпорядження НОМЕР_4 омбр (окрема механізована бригада) №1971/кп/5дск серед матеріалів справи, унеможливлює перевірку реальних бойових завдань позивача. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстав для виплати ОСОБА_1 збільшеної винагороди не має.

IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.

Позиція інших учасників справи

Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) а саме тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права пункти 3, 4, 5 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 - без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у справах № 560/3159/23 та № 560/3141/23.

Касаційна скарга, як указує позивач, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо правильного застосування норм права, що передбачають отримання додаткової винагороди на період дії воєнного стану, відповідно до Постанови КМУ № 168.

Верховний Суд ухвалою від 09 вересня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволенння, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У зв`язку з обранням судді Губської О.А. до Великої Палати Верховного Суду здійснено повторний автоматизований розподіл цієі судової спраиви та визначено склад колегії суддів: Соколов В.М. (головуючий суддя), судді: Білак М.В., Єресько Л.О.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги позивача та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із такого.

У цій справі військовослужбовець ЗСУ ОСОБА_1 просить виплатити додаткову винагороду до 100 000 грн за безпосередню участь у бойових діях чи заходах з нацбезпеки та оборони за спірний період (березень, квітень та травень 2023 року) відповідно до п.1 Постанови КМУ № 168.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, до грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення (надбавки, премії тощо). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Воно повинно покривати потреби ЗСУ та інших військових формувань. Порядок його виплат встановлюють Міністр оборони України та керівники відповідних органів.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», якою, зокрема, передбачено виплату додаткової винагороди під час воєнного стану.

Пункт 1 Постанови КМУ № 168 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що протягом воєнного стану військовослужбовцям (ЗС, СБ, СЗР, ГУР МО, НГ, ДПС, УДО, Держспецзв`язку, ДССТ, військовим прокурорам ОГП, особам ДСНС, співробітникам ССО та ін.) виплачується додаткова винагорода: для більшості - 30?000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а для тих, хто бере безпосередню участь у бойових діях чи заходах з безпеки - до 100?000 гривень на місяць з пропорційним розрахунком.

Реалізація приписів Постанови КМУ № 168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах.

З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29.

Протягом часу, який є предметом розгляду у цьому касаційному провадженні, виплата додаткової винагороди регулювалась Окремим дорученням від 23 червня 2022 року № 912/з/29.

У пункті 1 Окремого доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (яке діяло з 01 червня 2022 року) Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), а саме виконання військовослужбовцем:

- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;

- бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;

- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

- бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

- бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);

- виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;

- виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;

- здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;

- здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

- виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

Пунктом 2 Окремого доручення передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:

100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);

30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби).

Згідно з пунктом 3 Окремого доручення райони ведення бойових дій слід визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України слід визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), у яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

- бойовий наказ (бойове розпорядження);

- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.

За пунктом 5 встановлено, що виплата додаткової винагороди (100?000 або 30?000 гривень) здійснюється на підставі наказів, виданих командирами військових частин або керівниками вищих органів для командирів, причому накази щодо виплати 100?000 гривень мають містити посилання на бойовий наказ або розпорядження.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що військовослужбовцям, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують виконання заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення цих заходів (включаючи військовослужбовців строкової служби), розмір винагороди збільшується до 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата додаткової винагороди до 100 000 грн на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах.

Документальним підтвердженням такої участі слугують такі документи: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.

Виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн здійснюється на підставі наказу командира військової частини. Такий наказ командира військової частини обов`язково повинен містити підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.

Практика Верховного Суду у таких спорах є сталою: виплата у збільшеному розмірі до 100 000 грн обумовлена участю у бойових діях (заходах), перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.

Вирішальним у даній справі є не питання наявності документального підтвердження участі у бойових діях відповідно до усталеної практики Верховного Суду, а факт скасування командиром військової частини виданих ним же наказів про виплату додаткової винагороди, що і стало підставою для відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору дійшов висновків про відсутність підстав для задоволення вимог позивача за спірний період, оскільки установив, що накази на виплату позивачу збільшеної винагороди № 259 від 28.04.2023, № 306 від 11.05.2023 та № 487 від 27.07.2023 були скасовані самим командиром що їх видав.

Цей суд урахував результати перевірки, проведеної робочою групою 66 омбр, якими установлено, що підрозділ, у якому служив позивач, не перебував на лінії бойового зіткнення, а виконував лише допоміжні завдання (забезпечення інших підрозділів у тилу).

Через це суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що немає підстав для виплати позивачу збільшеної до 100 000 грн винагороди на підставі пункту 1 Постанови КМУ №168.

Позивач у доводах касаційної скарги стверджує, що така позиція суду апеляційної інстанції не відповідає висновкам щодо застосування пунктів 3, 4, 5 Окремого доручення № 912/з/29 та Постанови КМУ № 168 у подібних правовідносинах.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду (викладені у постановах від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23 та від 21.03.2024 у справі № 560/3141/23) за яких: довідки про участь у бойових діях, видані уповноваженим командиром за формою Окремого доручення, є належними доказами, якщо немає доказів їх недостовірності чи фальсифікації. Поряд з цим факт порушення порядку передання документів між частинами не скасовує права на виплату, якщо є інші належні документи, що підтверджують участь у бойових діях.

Надаючи оцінку доводам позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, слід зазначити, що після подання ним касаційної скарги Верховний Суд у постанові від 22.01.2025 у справі №?560/13108/23, яка стосується аналогічних правовідносин щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцю В/ч? НОМЕР_1 на підставі тих самих наказів №?259, №?306 та №?487, скасованих після перевірки, проведеної робочою групою 66?омбр, виклав висновки щодо застосування відповідних норм права.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, за березень-травень 2023 року оскільки на момент участі військовослужбовця у бойових діях, - накази були чинними.

У цій справі Верховний Суд констатував, що накази № 259 від 28.04.2023, № 306 від 11.05.2023 та № 487 від 27.07.2023, видані командиром В/ч НОМЕР_1 , були чинними у спірний період, а їх скасування відбулося лише 10.08.2023.

Скасування наказів було наслідком перевірки, проведеної робочою групою 66 омбр, яка встановила, що лише перша, друга та третя стрілецькі роти В/ч НОМЕР_1 безпосередньо перебували на лінії бойового зіткнення, тоді як інші підрозділи, включаючи позивача, зосереджувались у тилових районах і виконували завдання забезпечення, а тому робоча група рекомендувала не виконувати накази про виплату збільшеної додаткової винагороди.

Таким чином, у цій конкретній справі суд звернув увагу на те, що оскільки на час участі позивача у бойових діях існували чинні бойові накази, а їх скасували вже після завершення періоду залучення військовослужбовця в бої, то це дає йому право на нарахування і виплату винагороди за березень-травень 2023 року. Відповідно, скасування наказів «заднім числом» не позбавляє військовослужбовця права на отримання додаткових виплат, гарантованих Постановою КМУ № 168.

Оскільки викладені висновки повністю поширюються і на цю ситуацію, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди є помилковим.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 виконував бойове завдання на лінії зіткнення з противником у першому ешелоні оборони на глибину виконання бойових завдань у складі В/ч НОМЕР_1 (витяги з журналу бойових дій та бойовий наказ командира).

Командир цієї частини видав накази № 259 від 28.04.2023, № 306 від 11.05.2023 та № 487 від 27.07.2023 про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям В/ч НОМЕР_1 за березень-травень 2023, які відповідають вимогам Окремого доручення № 912/з/29 та містять усі необхідні підстави й документи.

Суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що робоча група, утворена наказом №143 від 21.05.2023, провела перевірку законності виплат за вказаними наказами й дійшла висновку про відсутність підстав для додаткової винагороди військовослужбовцям В/ч НОМЕР_1 , оскільки, на її думку, лише окремі підрозділи (перша, друга та третя стрілецькі роти) справді знаходилися на лінії бойового зіткнення.

Так за результатами перевірки встановлено, що відповідно до бойового розпорядження НОМЕР_4 омбр від 07.03.2023 № 1971/кп/5дск, бойового наказу командира В/ч НОМЕР_1 № 3ДСК від 09.03.2023 перша та друга стрілецька рота В/ч НОМЕР_1 отримали завдання зайняти район оборони, який знаходиться на лінії безпосереднього зіткнення з противником. Згідно з бойовим розпорядженням командира В/ч НОМЕР_1 № 18 дск від 14.03.2023, третя стрілецька рота перейшла в підпорядкування іншого батальйону із завданням зайняти рубіж оборони на лінії бойового зіткнення. Решта сил та засобів В/ч НОМЕР_1 , поставлено завдання зосередитись у визначених точках, які не відносять до лінії бойового зіткнення з противником та здійснював забезпечення інших підрозділів. Тобто, дана обставина виключає можливість перебування військовослужбовців В/ч НОМЕР_1 (крім першої, другої, третьої стрілецьких рот) в районні оборони та фізичної можливості приймати безпосередню участь у бойових діях на лінії бойового зіткнення.

Через це накази № 259 від 28.04.2023, № 306 від 11.05.2023 та № 487 від 27.07.2023 про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям В/ч НОМЕР_5 були скасовані особою яка їх видала (наказ від 10.08.2023 № 517 «Про скасування наказів командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно господарської діяльності) на виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 ).

В/ч НОМЕР_2 у відзиві на касаційну скаргу підтвердила, що 10 серпня 2023 року командир В/ч НОМЕР_1 підписав наказ № 517, яким скасував раніше видані накази № 259, № 306 та № 487 про виплату додаткової винагороди.

Ураховуючи що на момент участі позивача у бойових діях у березні-травні 2023 року ці накази були чинними, та були скасовані лише 10 серпня 2023, то у позивача виникло право на додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн, пропорційно часу його участі в бойових діях, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що на момент участі позивача у бойових діях у березні-травні 2023 року на лінії бойового зіткнення відповідні накази залишалися чинними. Отже, за період з березня по травень 2023 року позивач має право на нарахування та виплату додаткової винагороди в підвищеному розмірі 100 000 грн, передбаченої Постановою КМУ № 168, за безпосередню участь у бойових діях.

З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 , а суд апеляційної інстанції - неправильно застосував норми матеріального права і помилково скасував це рішення.

Доводи, викладені у касаційній скарзі про те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції не урахував усталену практику Верховного Суду, знайшли своє підтвердження.

За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах установить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене та зважаючи на приписи статті 352 КАС України, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року підлягає скасуванню, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року - залишенню в силі.

VI. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі № 560/13116/23 скасувати, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько М.В. Білак