Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2019 року

Київ

справа №826/24422/15

касаційне провадження №К/9901/14094/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської митниці ДФС на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2016 (головуючий суддя - Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі №826/24422/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Керамхолл» до Львівської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови у прийнятті митної декларації,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Керамхолл» звернулося до адміністративного суду з позовом до Львівської митниці ДФС, у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці ДФС від 30.09.2015 №209000011/2015/200178/1 про коригування митної вартості товару та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30.09.2015 №209140000/2015/00628.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємство при здійсненні митного оформлення товару надало всі необхідні та достатні документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, які чітко ідентифікували товар та містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, натомість митним органом необґрунтовано відмовлено декларанту у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, безпідставно визначивши митну вартість за другорядним методом (резервним).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016, адміністративний позов задоволено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та компанією Poltag1it S.A. (Polska) укладено контракт №DE/01/08/2011 від 17.08.2011, згідно умов якого продавець продає, а покупець купує продукти та товари продавця: керамічні плитки і декори, стенди. 24.09.2015 з метою митного оформлення товару декларантом було подано до Львівської митниці ДФС митну декларацію 209140000/2015/031482. Митна вартість товару заявлена за ціною контракту (основний метод) відповідно до статті 58 Митного кодексу України. В підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару декларантом було подано до митного органу пакет документів. Під час здійснення митного контролю митним органом було витребувано у декларанта додаткові документи на підтвердження заявленої до митного оформлення вартості товару, які на вимогу органу доходів і зборів були подані до митниці. За результатами розгляду МД та документів, посадовою особою митного органу складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30.09.2015 №209140000/2015/00628, а також прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 30.09.2015 №209000011/2015/200178/1. Митну вартість ввезеного товару скориговано із застосуванням резервного методу визначення митної вартості відповідно до статті 64 Митного кодексу України. Підставою для коригування митної вартості товару слугував висновок митного органу про наявність розбіжностей в документах та відсутність в останніх всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що митним органом не доведено наявності обґрунтованого сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару та як наслідок для витребовування від товариства додаткових документів. Подані позивачем документи для проведення митного оформлення цілком підтверджують заявлену митну вартість товару за основним методом (за ціною договору).

Суд апеляційної інстанції погодився із зазначеним висновком суду першої інстанції та додатково вказав на те, що митним органом у своєму рішенні не наведено підстав неможливості застосування 2-5 методів визначення митної вартості товару.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, Львівська митниця ДФС подала касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Касаційна скарга обґрунтована тим, що надані позивачем документи для проведення митного оформлення не підтверджують заявлену митну вартість товару за основним методом (за ціною договору) через що у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у достовірності поданих документів, а відтак і право на витребовування додаткових документів. Скаржник вказує на те, що висновки суду апеляційної інстанції зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі, а також без надання правової оцінки жодному з аргументів митниці викладеним у апеляційній скарзі. Більш того, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які на момент виникнення спірних правовідносин втратили чинність.

На адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення, у яких товариство просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оспорювані судові рішення без змін, з посиланням на яких законність та обґрунтованість.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

За змістом статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка кореспондується зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи з урахуванням вимог цього Кодексу щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Рішення суду апеляційної інстанції повинно відповідати приписам статей 205, 206, 207 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і викладається у формі постанови або ухвали. Ухвала судом апеляційної інстанції постановляється, зокрема, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. При цьому, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі зазначається, якими обставинами чи нормами права спростовуються доводи, які містяться у скарзі.

За змістом статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що на суд апеляційної інстанції покладається обов'язок повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин у справі з наданням відповідної оцінки доводам скаржника, якими останній обґрунтовує вимоги апеляційної скарги.

Як свідчать обставини справи та вказує скаржник у своїй касаційній скарзі, судом апеляційної інстанції ухвалено рішення з порушенням принципу офіційного з'ясування обставин у справі, без надання відповідної правової оцінки аргументам митниці викладеним у апеляційній скарзі в спростування висновків суду першої інстанції про відсутність у відповідача обґрунтованих сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару.

Так, правова позиція митниці на стадії апеляційного провадження ґрунтувалась на тому, що у органу доходів і зборів були об'єктивні підстави для витребовування від декларанта додаткових документів в підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару, зокрема, з підстав наявності у поданих до митного оформлення документах розбіжностей та відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме:

- до митного оформлення надано копію експертної декларації №15РL454010Е0129520, де серед поданих документів значаться рахунки-проформи за номерами ZК201510375, ZК201510377 на підставі яких товар було оформлено у режимі експорту. Відповідно до пункту 9 параграфу 4 контракту №DЕ/01/08/2011 від 17.08.2011, проформа-інвойс є підставою для передоплати товару. Однак, ні проформи-інвойси, ні платіжні документи до митного оформлення не подавались;

- відповідно до пункту 5 параграфу 4 контракту №DЕ/01/08/2011 від 17.08.2011 поставка кожної партії товару відбувається на підставі замовлення, яке не подавалось до митного оформлення;

- довідка про транспортні витрати від 23.09.2015 №2309 видана ФОП ОСОБА_1, проте, відповідно до міжнародної автомобільної накладної - CMR №089669 від 22.09.2015 перевізником, який здійснював перевезення вантажу є ТОВ «ТЕК «Рівнеукртранс». Крім того, відповідно до наданої довідки про транспортні витрати, сума транспортних витрат з Piechowice (Польща) до державного кордону України становить 8 000 грн. (відстань 700 км), а від кордону України п/п Рава-Руська до м. Києва 12 000 грн. (відстань 600 км). Таким чином, незрозуміло чому при більшій відстані з місця відправлення товару до кордону України вартість перевезення є нижчою ніж вартість від кордону до м. Києва.

Зазначені обставин, за висновком митного органу, унеможливили перевірити правильність обчислення декларантом митної вартості імпортованого товару.

Верховний Суд зазначає, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, апеляційний суд формально поставився до своїх обов'язків щодо перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду апеляційної інстанції не містить доводів та мотивів відхилення судом аргументів митниці зазначених у апеляційній скарзі, як і не містить спростувань, що наведені обставини не є такими, що унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методом.

Окрім того, при вирішенні справи, суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права, які на момент виникнення спірних правовідносин втратили чинність.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи наведене Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з метою з'ясування всіх фактичних обставин у справі для правильного її вирішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Львівської митниці ДФС задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016 у справі №826/24422/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк