Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2019 року

Київ

справа №2340/2993/18

адміністративне провадження №К/9901/65896/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Черкаський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду у складі судді Руденко А.В. від 29 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ганечко О.М., Федотова І.В., Коротких А.Ю. від 16 жовтня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Черкаський обласний військовий комісаріат, у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача (від 15 червня 2018 року пункт 52 протоколу № 60) про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду першої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- зобов'язати відповідача призначити позивачу одноразову грошову допомогу як інваліду першої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у відповідності до статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975) та здійснити її виплату.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з 23.12.1989 грудня по 12 квітня 1990 був призваний на спеціальні збори для участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, 25 квітня 2018 року йому встановлена перша група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням військового обов'язку під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вважаючи, що має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975, звернувся до Черкаського обласного військового комісаріату із заявою про виплату такої допомоги. Однак згідно пункту 52 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги № 60 від 15 червня 2018 року позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що інвалідність встановлено у понад тримісячний термін після звільнення зі служби. Вважає, що набув право на одноразову грошову допомогу із встановленням першої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Зазначає, що відмова є протиправною з огляду на те, що застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов`язується не з фактом звільнення зі служби, а з часом встановлення інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачу вперше інвалідність встановлена майже через 10 років після звільнення з військової служби, а тому право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у позивача відсутнє.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позов.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач 03 листопада 1973 року по 01 листопада 1975 проходив дійсну строкову службу.

Згідно довідки галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 19 травня 2000 року № 51/1/7023 позивач з 23 грудня 1989 по 22 квітня 1990 року як військовозобов'язаний був призваний на спеціальні збори для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Згідно посвідчення серії А №415701 від 18 січня 2005 року позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно висновку обласної спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії від 06 грудня 2004 року № 10172захворювання позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ №123077 від 25 квітня 2018 року позивачу встановлено першу групу інвалідності безстроково внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

За результатами розгляду поданої позивачем заяви та документів про призначення та виплату одноразової грошової допомоги комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене пунктом 52 протоколу № 60 від 15 червня 2018 року, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги: молодшому сержанту в запасі ОСОБА_6, якого 31 жовтня 1975 року звільнено зі строкової військової служби та 01 грудня 2003 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок загального захворювання, 01 грудня 2004 року під час повторного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, 31 серпня 2011 року під час повторного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи внаслідок цієї ж причини та 25 квітня 2018 року отримав І групу інвалідності внаслідок цієї ж причини, оскільки брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1990 році, тобто після звільнення його з військової служби як військовозобовязаного, призваного на військові збори, а не військовослужбовця.

З огляду на те, що інвалідність позивачу встановлена понад тримісячний строк після закінчення зборів, згідно пункту 6 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач, як військовозобов'язаний не має права на отримання допомоги після сплину трьох місяців після закінчення військових зборів. Крім цього комісією зазначено, що згідно пункту 7 статті 16-3 вказаного Закону передбачено, що у разі, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором. Позивач в 2005 році отримав компенсацію за шкоду, заподіяну здоров`ю відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. У касаційній скарзі скаржник вказує, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу настання інвалідності. Право на одноразову допомогу у військовозобов'язаного виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Від Міністерства оборони України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.

НОРМИ ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду І групи.

Першу групу інвалідності позивачу встановлено з 25 квітня 2017 року.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.

Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовозобов'язаних або резервістів, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві не виникає.

Таким чином, статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діяла на час настання інвалідності І групи позивача (25 квітня 2018 року), не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовозобов'язаному у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17 та у справі № 820/1835/18.

Таким чином, І група інвалідності встановлена ОСОБА_6 з 25 квітня 2018 року, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовозобов'язаному або резервісту, у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом № 60 від 15 червня 2018 (пунктом 52), про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 25 вересня 2018 року у справі № 452/989/15-а, від 26 жовтня у справі № 820/2504/18.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A;, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко