Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2019 року

Київ

справа №810/3865/17

адміністративне провадження №К/9901/49889/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Державної служби геології та надр України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Геоцентр» про анулювання спеціального дозволу на користування надрами за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України на рішення Київського окружного адміністративного суду у складі судді Василенко Г.Ю. від 19 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Чаку Є.В., Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І. від 04 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Державна служба геології та надр України (далі - Держгеонадра України, позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Геоцентр» (далі - ТОВ «Надра Геоцентр», відповідач), у якому просила припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 4343 від 22 серпня 2007 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що за результатами проведення Державною фіскальною службою аналізу повноти та своєчасності внесення ТОВ «Надра Геоцентр» до бюджету плати за користування надрами виявлено заборгованість. Відповідно до статті 258 Податкового кодексу України Держгеонадра України наказом № 62 від 06 лютого 2017 року зупинено дію спеціального дозволу на користування надрами № 4343 та надано 30 днів для усунення порушень. У зв'язку із невжиттям відповідачем заходів щодо погашення наявної заборгованістю позивач звернувся до суду із позовом про анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 4343.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відсутність згоди відповідача на припинення права користування надрами, не дає позивачу підстав для звернення до суду з даним позовом, оскільки зазначене свідчить про відсутність заперечення зі сторони відповідача та є підставою для самостійного анулювання дозволу Держгеонадра України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Держгеонадра України, не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 03 травня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 травня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 810/3865/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Держгеонадра України разом з касаційною скаргою подало клопотання про забезпечення участі її представника у судовому засіданні під час розгляду справи у касаційному порядку. Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2018 року у задоволенні цього клопотання відмовлено.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Держгеонадра України надано ТОВ «Надра Геоцентр» спеціальний дозвіл на користування надрами № 4343 від 22 серпня 2007 року з метою видобування корисних копалин (газ природний та супутні компоненти).

26 грудня 2016 року до Держгеонадра України надійшов лист Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) № 22416/5/99-99-12-03-04-16, у якому повідомлено про суб'єктів господарювання, якими не вносилася або не у повному обсязі вносилася протягом шести місяців плата за користування надрами для видобування корисних копалин.

Додатком до листа ДФС України від 26 грудня 2016 року є інформація про перелік суб'єктів господарювання, які не вносили, несвоєчасно вносили суми податкових зобов'язань з оплати або не виконували податкових зобов'язань протягом шести місяців станом на 30 листопада 2016 року.

Наказом Держгеонадра України від 06 лютого 2017 року № 62 зупинено дію спеціального дозволу на користування надрами № 4343, та встановлено термін у 30 календарних днів для усунення порушень законодавства.

Держгеонадра України листом від 23 лютого 2017 року № 4004/13/14-17 доведено до відома ТОВ «Надра Геоцентр» про прийняте рішення та зобов'язано подати довідку про відсутність заборгованості. Даний лист отримано відповідачем 27 липня 2017 року відповідно до поштового повідомлення про вручення.

Відповідно до повідомлення ДФС України № 4872/5/99-99-12-03-04-16 станом на 01 березня 2017 року заборгованість ТОВ «Надра Геоцентр» не погашена.

Листом від 13 травня 2017 року Держгеонадра України повідомило відповідача про розгляд питання щодо подальшої дії спеціального дозволу у судовому порядку та запропонувало ТОВ «Надра Геоцентр» у п'ятнадцяти денний термін надати власну позицію на згоду чи не згоду на припинення права користування спеціальними надрами.

Відповіді на даний лист позивачем не отримано.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що позивачем направлявся до відповідача рекомендований лист з проханням надати у п'ятнадцятиденний термін, з дня отримання цього листа, згоду або незгоду на припинення права користування надрами. Однак відповідачем таке прохання було проігноровано, а тому, таку поведінку відповідача позивач розцінив, як незгоду надрокористувача щодо припинення права користування надрами за дозволом № 4343 від 22 серпня 2007 року. У зв'язку з такими обставинами, скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність згоди відповідача на припинення права користування надрами, а відтак вважає, що він в межах своїх повноважень звернувся до суду з позовом, але суди не розглянули справи по суті заявлених позовних вимог.

Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Держгеонадра України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Кодексом України про надра, Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 (далі - Порядок № 615).

Так, статтею 15 Кодексу України про надра встановлено, що надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.

Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді.

Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу (частина перша статті 19 Кодексу України про надра).

Виключно з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами у користувача надр виникають права та обов'язки, передбачені Кодексом України про надра та Порядком № 615.

Зі змісту частини другої статті 24 Кодексу України про надра слідує, що користувачі надр зобов'язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції.

Статтею 60 Кодексу України про надра встановлено, що державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов'язків щодо охорони надр, встановлених законодавством України.

Згідно з положеннями частини першою статті 61 Кодексу України про надра державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Кодексу України про надра право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр. Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктах 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому, питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку.

Верховним Судом України у постановах від 25 червня 2011 року у справі № 21-36а11, від 19 вересня 2011 року у справі № 21-164а11 та від 10 грудня 2013 року у справі № 21-450а13 та постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 802/4846/13-а та від 26 червня 2018 року у справі № 802/923/14-а було зроблено правовий висновок про те, що право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, самостійно або у судовому порядку. У разі відсутності спору відповідач має право у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3, 7 частини першої статті 26 Кодексу, самостійно припиняти право користування надрами, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів це право припиняється у судовому порядку.

Зазначена норма спрямована на захист інтересів надрокористувачів шляхом надання їм права вимагати (шляхом надання/висловлення письмової незгоди) від уповноваженого органу судової, а не адміністративної процедури припинення права користування надрами. При цьому, законом презюмується, що саме судовий порядок є додатковою гарантією ефективного захисту прав надрокористувача, що і було забезпечено позивачем у цій справі шляхом звернення до суду.

Отже, орган, який від імені держави надав дозвіл на користування надрами, повноважний припинити право користування надрами у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 статті 26 Кодексу України «Про надра», лише за наявності згоди на це користувача надрами.

При цьому, передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що ненадходження до Державної служби геології та надр України від ТОВ «Надра Геоцентр» заперечень щодо припиненням права користування надрами є доказом відсутності таких заперечень та, відповідно, спору з цього питання, у зв'язку з чим відсутні підстави для анулювання спеціального дозволу у судовому порядку.

Верховним Судом у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 812/1074/17, у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 812/1735/17 вже висловлювалась правова позиція з приводу застосування положень частини першої статті 26 Кодексу України про надра. Зокрема, згідно з цією позицією ненадходження будь-якої інформації від надрокористувача з приводу питання про анулювання спеціального дозволу не може розцінюватися, як відсутність заперечень.

З огляду на вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до передчасного висновку про відсутність підстав для вирішення питання про анулювання спеціального дозволу на користування надрами, наданого ТОВ «Надра Геоцентр», у судовому порядку і на цій підставі відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Разом з тим, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо анулювання спеціального дозволу на користування надрами, суди фактично не перевірили наявність/відсутність підстав для прийняття рішення про анулювання дозволу, не встановили факт порушення/відсутність порушення надрокористувачем вимог законодавства у сфері надрокористування, які можуть бути підставою для прийняття рішення про анулювання дозволу, тобто не розглянули справу по суті.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин суд дійшов до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не вжито всіх передбачених законом заходів, необхідних для повного і всебічного з'ясування всіх обставин у справі, підтверджених доказами.

Допущені порушення судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права призвели до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід належним чином з'ясувати всі обставини справи, дослідити наявні докази, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, встановити дійсний характер правовідносин, що склалися між сторонами, суть права, про захист якого позивач звернувся до адміністративного суду.

Враховуючи, що касаційний суд повертає справу для нового розгляду до суду першої інстанції, то у силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко