Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2019 року

Київ

справа №813/1589/17

адміністративне провадження №К/9901/17509/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С.А.,

суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов?язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року (головуючий - Старунський Д.М., судді: Багрій В.М., Рибачук А.І.),

В С Т А Н О В И В:

I. Суть спору

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС) про визнання неправомірними та скасування рішень від 29 березня 2017 року № 121-17 і № 122-17 про відмову у визнанні громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту; зобов`язання ДМС прийняти рішення про визнання громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. Позов мотивували тим, що вони мають обґрунтовані побоювання стати жертвами переслідувань у Російській Федерації через віросповідання, політичні переконання та членство в партії "Хізб ут-Тахрір аль-ісламі" та не бажають повертатися до країни походження внаслідок таких побоювань, що є підставою для визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. У зв?язку з цим вважають, що відповідач прийняв рішення про відмову в наданні їм такого статусу необгрунтовано, без дослідження інформації по країні походження.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року (головуючий - Брильовський Р.М., судді: Гулик А.Г., Кедик М.В.) відмовлено в задоволенні позову.

4. Суд першої інстанції обгрунтував своє рішення тим, що побоювання позивачів пов?язані із свідомим порушенням законодавства Російській Федерації, на території якої заборонена діяльність політичної партії "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі", а небажання повертатися до країни громадянської належності є спробою уникнення відповідальності за вчинення протиправних дій. При цьому суд визнав безпідставними доводи позивачів про наявність в них побоювань стати жертвами переслідувань через релігійні переконання, оскільки релігія іслам дозволена для віросповідання в Російській Федерації, позивачі безперешкодно сповідували іслам і їх право на свободу віросповідання державою жодним чином не порушувалось до вступу в заборонену організацію.

5. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 жовтня 2017 року скасував постанову окружного суду та прийняв нову, якою адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував рішення ДМС від 29 березня 2017 року № 121-17 і №122-17 про відмову у визнанні громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Зобов`язав ДМС повторно розглянути заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

6. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у випадку повернення позивачів до країни громадянської належності їх життю, здоров`ю, гідності та свободі буде загрожувати реальна небезпека, через що в них є цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через політичні та релігійні причини.

III. Провадження в суді касаційної інстанції

7. У касаційній скарзі ДМС, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для надання позивачам притулку в Україні, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

8. Позивачі не подали відзиву на касаційну скаргу.

ІV. Встановлені судами фактичні обставини справи

9. З матеріалів особової справи № 2016LV0007 встановлено, шо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації, за національністю - татарин, віросповіданням - мусульманин, освіта - вища, закінчив Альметьєвський державний інститут нафти за кваліфікацією "інженер". Сімейний стан - одружений.

10. Дані про особу ОСОБА_2 встановлені на підставі копії паспорта громадянина Російської Федерації № НОМЕР_1 , виданого 19.12.2006 р. відділом УВС Росії в Республіці Татарстан по Альметьєвському районі. У Російській Федерації ОСОБА_2 проживав у Республіці Татарстан, місто Альметьєвськ.

11. В країні походження мав бізнес, а саме: пекарню та автосервіс. Станом на час оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відомості про його роботу не відомі.

12. Згідно з довідкою Голови Інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір в Україні ОСОБА_3 від 09.05.2016 р. №1437/5 ОСОБА_2 є членом ісламської політичної партії "Хізб ут-Тахрір " з 2007 року. Прийнятий в партію "Хізб ут-Тахрір " в місті Альметьєвськ, Республіки Татарстан Російської Федерації. На даний момент приписаний до українського відділення цієї організації.

13. З матеріалів особової справи №2016LV0008 встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, за національністю - татарка, віросповіданням - мусульманка, освіта - вища, закінчила Альметьєвський Державний інститут нафти за спеціальністю "Промислова теплоенергетика". Сімейний стан - заміжня. Безробітна.

14. Дані про особу ОСОБА_1 встановлені на підставі копії паспорта громадянки Російської Федерації № НОМЕР_2 , виданого 14.08.2009 р. відділом УВС Росії в Республіці Татарстан по Альметьєвському району. У Російській Федерації ОСОБА_1 проживала у Республіці Татарстан, місто Альметьєвськ.

15. Згідно з довідкою Голови Інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір в Україні ОСОБА_3 від 09.05.2016 р. №1437/5 ОСОБА_1 є членом ісламської політичної партії "Хізб ут-Тахрір" з 2009 року. Прийнята в партію "Хізб ут-Тахрір" в місті Альмєтьєвськ Республіки Татарстан Російської Федерації. На даний момент приписана до українського відділення цієї організації.

16. Дані ОСОБА_1 внесені до Переліку організацій і фізичних осіб, щодо яких є відомості про їх причетність до екстремістської діяльності або тероризму, на підставі підпунктів 6, 7 пункту 2.1 статті 6 Федерального закону від 07.08.2001 N 115-ФЗ "Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму".

17. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є подружжям, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 06.08.2009 р.

18. Позивачі виховують двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3

19. 30.03.2016 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прибули на територію України на автомобілі без дітей, державний кордон України перетнули поза пунктом пропуску. Діти подружжя прибули на територію України у супроводі матері ОСОБА_2 . Позивачі в Україні проживали у знайомих у м. Львові, але під час проведення другої співбесіди повідомили про нове місце проживання у м . Одесі .

20. 08 квітня 2016 року позивачі звернулися до Головного управління ДМС України у Львівській області із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Причиною звернення вказали переслідування їх владою Російської Федерації за політичні та релігійні переконання, пов?язані із членством в ісламістській партії "Хізб ут-Тахрір", яка сповідує так званий "нетрадиційний іслам" та вважається в Росії екстремістською і терористичною організацією.

21. 29 квітня 2016 року Головне управління ДМС України у Львівській області розпочало процедуру оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачам статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

22. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 документовані довідками Головного управління ДМС України у Львівській області про звернення за захистом в Україні від 08.04.2016 р. № 003639 та № 003640.

23. За результатами розгляду особових справ позивачів, проведених з ними співбесід, Головне управління ДМС України у Львівській області склало висновки від 27.02.2017 р. про те, що громадяни Російської Федерації ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підпадають під критерії визначення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог пунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

24. Орган міграційної служби виходив з того, що партія "Хізб ут-Тахрір" заборонена у країнах світу, де переважну або велику частину населення становлять мусульмани, та зважаючи на певні ідеологічні основи "Хізб ут-Тахрір" та своєрідне трактування Корану її представниками, перестороги таких країн, тим більше у час загострення світової терористичної загрози, є зрозумілими, тому вважати упередженою заборону такої організації у Росії недоречно.

25. Заявники на момент вступу в ряди партії знали про її заборону на території Росії, їх не турбували наслідки, які за собою несе членство в будь-яких заборонених Законом організаціях, проте розуміння правильності вибраного шляху стало підставою рухатися по ньому надалі, що являє собою свідоме порушення законодавства країни громадянської належності.

26. Рішеннями ДМС України від 29.03.2017 р. № 122-17 та № 121-17 громадянам Російської Федерації ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

V. Позиція Верховного Суду

27. Відповідно до пунктів 1 і 13 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2011 р. № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

28. Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

29. В пункті 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" (зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3) судам роз`яснено, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця і складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

30. За змістом частини другої статті 5 і частини другої статті 7 Закону № 3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві заявник викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

31. Відповідно до пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

32. Як вбачається з досліджених судами попередніх інстанцій особових справ подружжя Ахмєтових та протоколів співбесід із ними, причиною виїзду з Російської Федерації стало кримінальне переслідування подружжя за статтями 282.2 (екстремізм) і 205.5 (тероризм) КК РФ, а саме: за участь у міжнародній організації "Партія ісламського визволення" ("Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі"), яка у Російській Федерації визнана терористичною і діяльність якої на території цієї держави заборонена. У зв?язку з цим за місцем проживання позивачів у РФ проводяться обшуки, їх оголошено в розшук, а співробітники ФСБ залякують їх батьків погрозами забрати дітей подружжя в разі неповідомлення про місце перебування останніх.

33. З відкритих джерел інформації, а також з пояснень свідків судом апеляційної інстанції встановлено, що "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" є міжнародною ісламською партією, діяльність якої ґрунтується на законах Ісламу. Метою цієї партії є відновлення ісламської держави, керівником якої був би обраний мусульманами "халіф". Методом діяльності організації є просвіта із закликом до мусульман повернутися до ісламського засобу життя. Своїм завданням "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" вважає виховання моральних та ідейних з точки зору Ісламу людей, без яких неможлива розбудова ісламської держави. Організація декларує виключно мирні засоби роботи серед мусульман. Партія не має військового крила чи озброєних прибічників. Так, речник організації у Великій Британії від імені "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" засудив терористичні акти, що були скоєні у 2007 році у Лондоні. Речник організації у Данії також виступив із засудженням цього теракту. Завдяки цьому, "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" цілком легально діє у всіх демократичних країнах Європи та Північної Америки, за винятком Німеччини, де партія заборонена через свою антисіоністську риторику та критику Ізраїлю. Але й у Німеччині забороненими є публічні заходи партії, при цьому члени "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" не переслідуються правоохоронними органами країни. Провідні правозахисні організації світу, зокрема "Amnesty International", визнавали членів цієї партії, засуджених до ув`язнення у країнах СНД, політичними в`язнями та рішуче засуджували численні факти катувань та позасудових страт членів "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" в цих країнах.

34. Єдиною країною, де "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" заборонена як "терористична організація" є Росія (рішення Верховного Суду РФ від 14.02.2003 р. № ГКПИ 03-116).

35. Водночас, "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" та її члени відсутні в оновленому списку санкцій Комітету Ради Безпеки ООН, запровадженому резолюціями № 1267 (1999), № 1989 (2011) та № 2253 (2015), серед організації, по ІДІЛ, "Аль-Каїді" та пов`язаними з ними особами, групами, підприємствами та організаціями. "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" не включено і до оновленого списку іноземних терористичних організацій, що складається Державним департаментом США. Інформація з відкритих незалежних джерел, зокрема, Комітету Ради Безпеки ООН та Державного департаменту США, не відносить діяльність "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" до терористичної та/або екстремістської.

36. Наведене дає підстави характеризувати "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" як не пов`язану з тероризмом ісламську релігійно-політичну організацію, діяльність членів якої не підпадає під критерії виключення.

37. Апеляційний суд правильно врахував, що в Україні не існує списку чи переліку організацій, які згідно з чинним національним законодавством віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не існує заборони на діяльність "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" на території України.

38. Управління СБУ у Львівській області за наслідками проведеної перевірки не встановило обставин, за наявності яких ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не може бути визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, тобто їх членство у "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" не є перешкодою для прийняття відповідного рішення.

39. У зв?язку з цим апеляційний суд обгрунтовано виходив з того, що з урахуванням вказаного висновку стосовно конкретних осіб (позивачів) безпідставними є посилання відповідача в оскаржуваних рішеннях на лист Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 02.12.2015 р. № 5/2/1-39576, який містить загальний висновок СБУ щодо недоцільності надання захисту в Україні членам "Хізб ут-Тахрір" з огляду на загострення світової терористичної загрози з боку міжнародних ісламістських організацій.

40. Оцінюючи фактичні обставини справи, які були встановлені на підставі системного аналізу нормативно-правових документів, показів свідків та інформації з відкритих і незалежних джерел, в тому числі щодо загальної ситуації з правами людини в Російській Федерації, які узгоджуються з доводами позивачів, суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку, що позивачами наведено переконливі факти, які підтверджують, що у країні громадянської належності вони зазнавали переслідувань через своє активне членство у "Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі" та мають цілком обґрунтовані побоювання зазнавати їх і надалі, у разі повернення до Росії.

41. Умов, які перешкоджають наданню позивачам правового статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, що передбачені статтею 6 Закону № 3671, судами попередніх інстанцій не встановлено.

42. За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 потребують захисту в Україні, що свідчить про необгрунтованість оскаржуваних рішень ДМС про відмову в наданні їм відповідного статусу.

43. Таким чином, обгрунтованим є рішення суду апеляційної інстанції про скасування оскаржуваних рішень ДМС та зобов?язання відповідача повторно розглянути заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, що позивачами не оскаржується.

44. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 343 , 350, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий С.А. Уханенко

Судді О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська