Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.08.2018 року у справі №818/3334/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

21 серпня 2018 року

справа №818/3334/14

адміністративне провадження №К/9901/7213/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дома» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року у складі колегії суддів Бондара В.О., Кононенко З.О., Калитки О.М. у справі № 818/3334/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дома» до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И В:

26 листопада 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дома» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року № 0010621503/59006, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за основним платежем на 17 394 грн. 24 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8 696 грн. 12 коп., з мотивів його протиправності.

11 грудня 2014 року постановою Сумського окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 11 листопада 2014 року № 0010621503/59006 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому» грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у розмірі 26 088 ( двадцять шість тисяч вісімдесят вісім) грн. 36 коп.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що зміна розміру земельного податку у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України є підставою для перегляду установленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, однак не тягне автоматичного підвищення розміру орендної плати, встановленого в договорі оренди.

27 січня 2015 року постановою Харківського апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції висновувався з того, що предметом спору є адміністративні відносини, що регулюються Податковим кодексом України, яким визначений мінімальний розмір орендної плати, тому позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

16 лютого 2015 року позивачем подано касаційну скаргу, в якій він посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме положень статей 2, 3, 13, 19, частини 1 статті 7 Закону України «Про плату на землю», статей 21, 24 Закону України «Про оренду землі», підпункт 288.1-288.4 статті 288 Податкового кодексу України, статей 13, 14, 58, 129 Конституції України, пункту 1 частини 1 статті 237, частини 1, 2 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що органом місцевого самоврядування не внесено зміни до договору оренди землі, яким визначено розмір орендної плати. Позивач доводить, що прийняття нового закону, яким змінено розмір орендної плати, не тягне автоматичної зміни умов договору щодо розміру орендної плати. Скаржник посилається на безпідставне неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 11 червня 2013 року у справах № 21-443а12 та № 21-166а13, та просить скасувати оскаржувану постанову суду та прийняти нову постанову, якою касаційну скаргу задовольнити у повному обсязі.

18 лютого 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу Товариства залишено без руху та встановлено строк до 13 березня 2015 року для усунення недоліків касаційної скарги (суддя - Борисенко І. В.).

13 березня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства за наслідком усунення позивачем недоліків касаційної скарги в установлений судом строк та витребувано з Сумського окружного адміністративного суду справу № 818/3334/14.

15 квітня 2015 року відповідачем до Вищого адміністративного суду України подано заперечення на касаційну скаргу, в яких він спростовує доводи касаційної скарги та просить залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.

21 листопада 2015 року справа № 818/3334/14 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

23 січня 2018 року справа № 818/3334/14 передана до Верховного Суду.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Судами першої та апеляційної встановлено, що у жовтні 2014 року податковим органом проведено камеральну перевірку податкової декларації платника податків з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) на 2014 рік щодо виявлених помилок (порушень), за результатами якої складено акт від 20 жовтня 2014 року № 4188/15-03/01555007 (далі - акт перевірки).

Висновками акта перевірки встановлено заниження Товариством суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за серпень 2014 року, заявленого в податковій декларації з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік, з урахуванням уточнюючої податкової декларації з плати за землю, на суму 17 392 грн. 24 коп.

11 листопада 2014 року згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та на підставі акта перевірки прийнято спірне у цій справі податкове повідомлення-рішення, яким за порушення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за основним платежем на 17 394 грн. 24 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8 696 грн. 12 коп.

Склад податкового правопорушення доводиться відповідачем на підставі того, що платник податків у податковій декларації з плати за землю за 2014 рік визначив податкове зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за серпень 2014 року (м. Суми, вул. Харківська, 123) у розмірі 14 763 грн. 60 коп., що становить 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством та Сумською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки від 05 березня 1996 року № 28, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 123, загальною площею 18 700 кв. м. та терміном дії до 05 березня 2046 року, умовами якого визначено розмір орендної плати у розмірі 1 % від нормативної оцінки землі, змін до договору органом місцевого самоврядування не внесено.

Відповідач, визначивши, що мінімальний розмір орендної плати за використання земельної ділянки площею 18 700 кв.м. за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 123, - для позивача у справі становить 3 відсотки від її нормативної грошової оцінки, яка станом на 01 січня 2014 року складає 10 435 348 гривень, встановив, що належна до нарахування та сплати сума орендної плати за земельну ділянку за серпень 2014 року складає 32 155 грн. 84 коп., а не 14 763 грн. 60 коп., як визначено позивачем.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податковий кодекс України, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язки орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону «Про оренду землі».

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XIII Податкового кодексу України.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12% нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України викладено в такій редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, враховуючи при цьому положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, з набранням чинності Податкового кодексу України, тобто з 01 січня 2011 року, мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Проте, позивач не перерахував величину орендної плати з урахуванням зазначеної норми Податкового кодексу України та сплачував орендну плату за укладеними раніше договорами оренди землі державної та комунальної власності в меншому розмірі, ніж це установлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року № 0010621503/59006 та безпідставності задоволення позову судом першої інстанції.

Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду України, яка викладена у постановах від 11 червня 2013 року (справи №№ 21-166а13, 21-443а12) є безпідставним, оскільки податкові повідомлення-рішення, що були предметом розгляду в цих справах, винесені до 01 січня 2011 року, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України.

Аргументи позивача щодо наявності судових рішень в інших аналогічних справах є неприйнятними, оскільки відповідно до частини 7 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Суд визнає, що судом апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга Товариства залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дома» залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року у справі № 818/3334/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер