Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2018 року

Київ

справа №814/2545/17

адміністративне провадження №К/9901/50058/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановського Сергія Івановича про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у складі судді Птичкіної В.В. від 15 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Градовського Ю.М., Крусяна А.В., Романішина В.Л. від 04 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопада 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Чекановського С.І., у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 24 листопада 2017 року № 38323907 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

- зобов'язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на 523/1000 частин нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, а саме: Б-1 стара контора заг. площею 125,2 кв. м, В-1 виробничо-ремонтні майстерні загальною площею 864,6 кв. м, В 3, 4 гараж загальною площею 377,0 кв. м, Г-1 гарячий цех загальною площею 217,8 кв. м, Д-1 цех ЗБІ загальною площею 228,0 кв. м, Е-1 центральний склад загальною площею 368,0 кв. м, Ж-1 прохідна загальною площею 5,4 кв. м, З-1 склад горючемастильних матеріалів загальною площею 45,8 кв. м, И гараж загальною площею 26,6 кв. м, № 19-12 огорожа, № 13-17, І спорудження й замощення (далі - нерухоме майно).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що його право власності на нерухоме майно підтверджено договором купівлі-продажу та декількома судовими рішеннями, проте державний реєстратор, у порушення вимог Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно на їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), безпідставно відмовив у державній реєстрації відповідного права.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради при прийнятті рішення про відмову ОСОБА_2 у державній реєстрації прав та їх обтяжень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для визнання такого рішення протиправним.

ОСОБА_2, не погоджуючись з рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року та постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, у якій просить скасувати наведені рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що ОСОБА_2 були подані всі визначені законом документи, які підтверджують право власності на спірні об'єкти нерухомого майна, а також рішення судів у інших справах, якими встановлено право власності на ці об'єкти, у зв'язку з чим вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій необґрунтованими та незаконними.

Від Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, державного реєстратора прав на нерухоме майно Чекановського С.І. відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2. не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про державну реєстрацію права власності на 523/1000 нерухомого майна. До цієї заяви позивач подав: договір купівлі-продажу; акт приймання-передачі; вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2011 року по справі № 1-558/2011; ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 21 лютого 2012 року по справі № 11-146/12; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2012 року по справі № 5-4658; рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 липня 2013 року по справі № 2/489/1709/13; ухвалу апеляційного суду Миколаївської області по справі від 27 жовтня 2016 року № 489/1988/16-ц.

Рішенням Департаменту з надання адміністративних послуг № 38323907 від 24 листопада 2017 року позивачу відмовлено у державній реєстрації права згідно статті 24 Закону № 1952-IV, з тієї підстави, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а також наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Крім того, Департамент зазначив, що в Державному реєстрі речових прав за даним об'єктом нерухомості вже зареєстровано право власності за іншою особою, яка не є стороною договору купівлі-продажу, що поданий позивачем.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження державного реєстратора та порядок їх реалізації у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом № 1952-IV, Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядком № 868), Порядком № 1127.

Так, Закон № 1952-IV визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до статті 4 Закону № 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями частини першої статті 5 Закону № 1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

За правилами, встановленими частиною першою статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться у такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 1952-IV заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом.

Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку (частина третя статті 16 Закону № 1952-IV).

Згідно з положеннями частини сьомої статті 16 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону № 1952-IV документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 9 Закону №1952-IV державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що право власності на об'єкти нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації. Державна реєстрація здійснюється за заявою власника майна та доданими до неї правовстановлюючими документами, що підтверджують набуття права власності на відповідні об'єкти. При цьому, державний реєстратор, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав, зобов'язаний перевірити відповідність поданих документів вимогам законів та інших нормативно-правових актів, перевірити відсутність суперечностей між наявною в Державному реєстрі інформацією та поданими документами, встановити відсутність заборон та обмежень щодо об'єктів нерухомого майна.

Вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації визначений у частині першій статті 24 Закону № 1952-IV.

Зокрема, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Отже, пунктом 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV визначена така підстава відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, як наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, державний реєстратор відмовив у реєстрації права власності за ОСОБА_2 у зв'язку із тим, що вказане майно вже зареєстроване за іншою особою - ТОВ ОСОБА_6, а надані позивачем документи не встановлюють факту переходу права власності від цієї особи до позивача.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Департамент з надання адміністративних послуг, відмовляючи у державній реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за ОСОБА_2, діяв у межах своїх повноважень та на підставі діючих норм законодавства, оскільки, вказане майно вже зареєстровано за іншою особою, а подані документами не встановлюють перехід права власності від цієї особи до позивача.

Колегія суддів також враховує, що однією з підстав для проведення державної реєстрації прав, згідно зі статтею 19 Закону № 1952-IV, є рішення судів, що набрали законної сили.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що судові рішення, які подані ОСОБА_2 державному реєстратору, не вказують про припинення права власності ТОВ ОСОБА_6 на 523/1000 частки нежитлової будівлі. Крім того, жодне із судових рішень, наданих позивачем для державної реєстрації права власності на спірну будівлю, не визнавало за ним право власності на цю будівлю, рішення ж суду, ухвалені в порядку кримінального судочинства, взагалі не можуть бути правовстановлюючими документами, оскільки питання визнання права власності не входить у коло питань, які повинен вирішити суд під час ухвалення вироку.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність у державного реєстратора підстав для здійснення державної реєстрації на об'єкти нерухомого майна за ОСОБА_2, у тому числі на підставі рішень судів, оскільки останні не встановлюють факт визнання права власності за позивачем.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів враховує, що суди оцінювали правомірність дій та рішення державного реєстратора, виходячи із критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, зокрема, чи були такі рішення та дії прийняті та здійсненні на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на це, встановивши, що рішення про відмову у державній реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_2, прийнято державним реєстратором відповідно до вимог закону, суди попередніх інстанцій не мали підстав для визнання такого рішення протиправним та його скасування.

При цьому, питання визнання дійсності або недійсності цивільно-правових угод, встановлення або визнання права власності або іншого речового права за певною особою не є предметом адміністративного судочинства; їх вирішення здійснюється у межах цивільного судочинства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу, а понесені позивачем судові витрати не повертаються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко