ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2018 року

Київ

справа №274/1717/17

адміністративне провадження №К/9901/34196/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області у складі судді Замеги О.В. від 20 жовтня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Охрімчук І.Г., Капустинського М.М., Моніча Б.С. від 31 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 3 групи з 2 лютого 2016 року внаслідок поранення (контузії) та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 29 грудня 2016 року № 118; зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплати йому одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду 3 групи внаслідок поранення, контузії, захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975), зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання прийнятої на його користь постанови суду протягом п'ятнадцяти діб з дня набрання постановою законної сили.

Позовна заява мотивована тим, що з моменту встановлення 3 групи інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Не погоджуючись з постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року та постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що витрати, пов'язані з виплатою позивачеві одноразової грошової допомоги, повинно нести Міністерство внутрішніх справ України, оскільки, останнім місцем роботи позивача було управління Міністерства внутрішніх справ України.

Від ОСОБА_3 у встановлений касаційним судом термін (до 26 березня 2018 року) відзиву на касаційну скаргу Міністерства оборони України не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу, в тому числі в період з 01 березня 1980 року по 25 травня 1981 року приймав участь в бойових діях в демократичній республіці Афганістан.

Під час проходження служби позивач отримав мінно-вибухову травму та осколкові поранення голови і правої руки, наслідком яких стали захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва від 01 лютого 2016 року № 755, а також актом судово-медичного дослідження (обстеження) від 29 січня 2016 року № 312, довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 29 лютого 2016 року, відповідно до якої позивачу встановлена 3 група інвалідності з 22 лютого 2016 року.

09 березня 2016 року позивач звернувся до Бердичівського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Департаментом фінансів Міністерства оборони України на вих. № 1816 від 22 березня 2016 року до Житомирського обласного військового комісаріату повернуто без реалізації документи позивачу, які підтверджують проходження ним військової служби та звільнення з Міністерства внутрішніх справ як такі, що надіслані не за належністю.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року по справі № 806/1212/16 року визнано протиправним дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності 3 групи з 22 лютого 2016 року внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, та зобов'язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу як інваліду 3 групи з 22 лютого 2016 року одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку № 975 у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року від 03 серпня 2016 року змінено, абзац другий резолютивної частини постанови викладено у наступній редакції визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви позивача про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975, в решті постанову залишено без змін.

На виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року позивач 04 листопада 2016 року повторно звернувся до Бердичівського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Згідно протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 118 від 29 грудня 2016 року позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що відповідно до пункту 17 Порядку № 975 виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом внутрішніх справ України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду 3 групи.

Третя групу інвалідності довічно позивачу встановлено 22 лютого 2016 року.

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (09 березня 2016 року), діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Судами в цій справі встановлено, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інвалід 3 групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що також було встановлено постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року.

У відповідності до пункту 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України.

Згідно з статтею 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку № 975 суди дійшли висновку про те, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому інвалідності, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Агалогічна позиція викладена у постанові постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 813/1576/17.

Стосновно питання судового втручання у дискреційні повноваження суб?єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 жовтня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко