Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2019 року

Київ

справа №826/15276/17

адміністративне провадження №К/9901/54518/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018 (головуючий суддя - Шейко Т.І.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 (головуючий суддя - Сорочко Є.О., судді - Літвіна Н.М., Федотов І.В.)

у справі № 826/15276/17

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.08.2017 № 95090-1305.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що контролюючий орган протиправно визначив йому грошове зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб. Так, спірне податкове повідомлення-рішення не містить кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої визначено податкове зобов'язання та ставку податку. Крім того, відповідачем не враховано, що позивач не є власником або землекористувачем земельної ділянки, відносно якої прийнято податкове повідомлення-рішення, оскільки позивач після отримання у власність будівель, розташованих на земельній ділянці, не оформлював права власності чи користування землею, на якій вони розташовані.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі договору купівлі-продажу будівлі від 20.06.2008 ОСОБА_2 придбав будівлю заготівельного відділення (літ. Ж) площею 1083,80 кв.м., що знаходиться за АДРЕСА_1

Відповідно до витягу з бази даних ПК «Кадастр» по фізичних особах станом на 24.04.2017 землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,1636 за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2

26.04.2017 ГУ ДФС у м. Києві прийняло податкове повідомлення-рішення № 1450609-1305, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 250 258,50 грн. Вказану суму земельного податку контролюючий орган визначив за наступним розрахунком:

1083,8 кв.м х 1352,33 х 2,5 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06 х 3% = 250 258,50 грн., де:

1083,8 кв.м - площа земельної ділянки;

1352,33 - базова вартість 1 кв.м землі (згідно з рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 № 43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» зі змінами від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення», яке введене в дію з 01.07.2015);

1,5 - локальний коефіцієнт;

2,5 - коефіцієнт на функціональне використання землі (на підставі Порядку нормативної оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за № 1647/29777);

1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Держземагентства від 14.01.2015 № 6-28-0 22-215/2-15;

1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 № 6-28-0.22-201/2-16;

1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 № 22-28-0.22-443/2-17;

3% - ставка податку за земельну ділянку (згідно з рішенням Київської міської ради з урахуванням змін від 22.12.2016 № 791/1795).

Під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій позивач обґрунтовував своє твердження про незаконність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення тим, що не є платником земельного податку, оскільки він не зареєстрував право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій розташовано належний йому об'єкт нерухомості. Крім того, не заперечуючи щодо фактичного використання земельної ділянки, на якій розташовано його об'єкт нерухомості, та щодо правильності здійсненого контролюючим органом розрахунку, ОСОБА_2 зазначив, що до матеріалів справи залучено витяг з документації Державного земельного кадастру, який не підписано відповідними посадовими особами, що унеможливлює його врахування при розгляді справи судом.

Відмовивши в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач, з огляду на приписи статті 206 Земельного кодексу України та статті 267 Податкового кодексу України, є платником земельного податку. Крім того, суд апеляційної інстанції, з метою забезпечення повноти дослідження обставин справи, запропонував ГУ ДФС у м. Києві надати додаткові докази та залучив до справи довідку щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що знаходиться у фактичному користуванні позивача (а.с. 111).

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України обумовлено, що плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 01.01.2015) визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Із залучених до матеріалів справи доказів вбачається, що до позивача право власності на об'єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 перейшло 12.06.2008. Відтак у позивача виник обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку з моменту набуття права власності на такий об'єкт нерухомого майна.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши адміністративний позов в межах заявленого предмету позову та обґрунтування, наведеного позивачем, дали належну оцінку всім доводам та запереченням сторін та правильно застосували норми матеріального права, що регламентують спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків, якими мотивовано судові рішення, ґрунтуються на неправильному тлумаченні чинного законодавства та не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова