Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.03.2018 року у справі №826/14777/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2019 року

Київ

справа №826/14777/16

адміністративне провадження №К/9901/47661/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/14777/16

за позовом громадянки Сомалі ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2016 року громадянка Сомалі ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №418-16 від 12 серпня 2016 року про відмову у визнанні громадянки Сомалі ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Сомалі ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки законні підстави відмови у наданні статусу біженця, або особи як потребує додаткового захисту відсутні. Зазначає, що вона була вимушена залишити територію країни громадянської належності - Сомалі та шукати захист в Україні з огляду на об'єктивні обставини, які викликали обґрунтовані побоювання за життя та здоров'я. Позивач побоюється стати жертвою переслідування і насилля в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини з огляду на те, що вона є жертвою погроз та домагань з боку представників терористичного угрупування Аль-Шабаб. Крім того, позивач зазначає, що влада Сомалі не здатна забезпечити захист їй від вищенаведених загроз, зокрема від переслідування за ознакою належності до соціальної групи.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 06 квітня 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

У задоволенні позовних вимог громадянки Сомалі ОСОБА_4 відмовити.

4. Вирішуючи спір, суд першої інстанції проаналізувавши інформацію по країні-походження позивача, дійшов висновку, що уряду Сомалі повністю вдалося визволити столицю - м. Могадішо від бойовиків терористичного згрупування «Аш-Шабааб». Пояснення позивача щодо неможливості її перебування у країні походження через погрози насильного одруження з одним із представників угрупування «Аш-Шабааб» є недоведеними, оскільки позивач не надала переконливих фактів наявності такої небезпеки. Відсутність військового конфлікту у Сомалі дозволяє позивачу вільно перебувати на території Батьківщини.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

5. 07 лютого 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу представника позивача громадянки Сомалі ОСОБА_4 - адвоката Могили Дмитра Васильовича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом громадянки Сомалі ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - скасувати.

Позовні вимоги громадянки Сомалі ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12 серпня 2016 року №418-16 про відмову у визнанні громадянки Сомалі ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Сомалі ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що висновок відповідача про відмову позивачу у наданні відповідних статусів є передчасним. Державна міграційна служба України не вчинила необхідних заходів щодо збирання та отримання відносно позивача більш достовірної інформації, ідентифікації позивача як особи, не проаналізувала інформацію щодо ситуації в Сомалі, та не прийняла до уваги позиції з приводу біженців міжнародного суспільства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 11 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року.

8. Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання Державної міграційної служби України про розгляд справи за її участю, справу призначено до касаційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 21 березня 2019 року.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

9. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідача у справі)

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судове рішення апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Зазначає, що факти, на які посилалася позивач, не є підставою для визнання її біженцем у відповідності до умов передбачених п.1, п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". При прийнятті постанови, суд апеляційної інстанції керувався виключно доводами позивача та не брав до уваги доводи представника відповідача, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи. Так, не було враховано інформацію, яку зазначено позивачем у протоколах співбесід від 10 грудня 2015 року та 16 червня 2016 року. Згідно з вказаною інформацією громадянка Сомалі ОСОБА_4 повідомила, що при поверненні на батьківщину їй нічого не загрожує, вона має намір виїхати до країн Європи в пошуках кращої долі, а на території України їй потрібна лише легалізація. Позивачем не було надано жодних доказів та фактів здійснення над нею фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску відповідних органів з країни походження.

Крім того, судом не було взято до уваги, що до прибуття на територію України позивач перебувала 22 дні в третій безпечній країні - Російській Федерації, що виключає можливість надання їй статусу біженця або додатковий захист в силу пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Сомалі, місце народження м. Могадішо Сомалі, сімейний стан - незаміжня, за національністю (клан) - мітган, за віросповіданням - мусульманка (суніт).

11. 09 листопада 2015 року ОСОБА_4 подала до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві заяву-анкету про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначено, що через погрози члена терористичної організації Аш-Шабааб насильницького одруження та війну вона покинула країну походження.

12. Заявниця не надала жодних документів, які б посвідчували її особу.

13. 10 грудня 2015 року третьою особою проведено співбесіду з позивачем (за участю перекладача Хуссейн Ахмед Гулаід), про що складено протокол.

14. Згідно змісту протоколу позивач пояснила, що через погрози члена терористичної організації Аш-Шабааб насильницького одруження вона виїхала з Сомалі, при цьому не мала дозвільних документів на виїзд. Сомалі покинула 01 жовтня 2015 року літаком до Кенії, потім літаком до Російської Федерації і автомобілем 04 листопада 2015 року в'їхала нелегально в Україну, бажає легально проживати в Україні.

15. 16 червня 2016 року позивач подала до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві заяву про призначення дати проведення інтерв'ю (співбесіди) з приводу її заяви шукачів притулку в Україні, оскільки не з'являлась з причин необізнаності та відсутність перекладача.

16. Того ж дня третьою особою з позивачем проведено другу співбесіду (за участю перекладача Джама Дек Ахмед), про що складено протокол.

17. Згідно із змістом протоколу від 16 червня 2016 року позивач повторно повідомила причину, через яку покинула країну походження - погрози страти внаслідок відмови від одруження з мужчиною який є членом терористичної організації Аш-Шабааб.

18. Управлінням ДМС України в місті Києві 03 серпня 2016 року за результатами розгляду особової справи позивача, складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно зазначеного висновку міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю у заявниці обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо її загрози, безпеці чи свободи в країні походження через побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

19. Рішенням Державної міграційної служби України від 12 серпня 2016 року №418-16 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

20. Повідомленням ГУ ДМС України в місті Києві від 13 вересня 2016 року №221 позивача повідомлено про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

21. Не погоджуючись з вказаним рішенням міграційної служби від 12 серпня 2016 року №418-16, позивач звернулася до суду з даним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

22. Конституція України.

22.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

23.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

23.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

24. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

24.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

24.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

24.3. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

24.4. Частина перша статті 9. Розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

24.5. Частина друга статті 9. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

24.6. Частина сьома статті 9. У разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, для встановлення особи заявника центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з відповідними органами Служби безпеки України згідно із законодавством проводиться ідентифікація особи.

24.7. Частина восьма статті 9. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

24.8. Частина одинадцята статті 9. Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24.9. Частина третя статті 10. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

24.10. Частина п'ята статті 10. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

25. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

25.1. Пункти 45, Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

25.2. Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

26. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

26.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

27. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

27.1. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

29. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог.

30. Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач нелегально у жовтні-листопаді 2015 року перетнула кордон України та з чого часу перебуває на території держави, будь-які документи щодо громадянства чи походження позивач не має і органам державної міграційної служби не надала.

31. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог погодився з висновками відповідача, про відсутність жодних фактичних даних, які б давали змогу кваліфікувати заявника як біженця або особою, яка потребує додаткового захисту. Суд першої інстанції зазначив, що у Сомалі відсутній військовий конфлікт, що дає позивачу вільно повернутися та перебувати на території вказаної країни, а пояснення позивача щодо страту через відмову від одруження з членом терористичної організації «Аш Шабааб» не доведено позивачем належними та допустимими доказами.

32. Натомість як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, на підтвердження обставин військового конфлікту у Сомалі позивач надала наступні повідомлення з інформаційного джерела «Інтернет»: Радіо Свобода від 26.06.2016 р. «вибухи та постріли в Сомалі готель Могадишо» (а.с.11), Радіо Свобода від 22.01.2016 р. «угрупування «Аль-Шабаб» підірвало вибуховий пристрій, загинули люди» (а.с.14) та інші.

33. Крім того, судом апеляційної інстанції було досліджено іншу інформацію, зокрема Доклади Генерального секретаря по Сомалі від 01.01.2017р., 2016, 2015р., 2011р., 2017р. в яких зазначається про чисельні вибухи, які вчиняють угрупування «Аш-Шабааб», внаслідок яких гинуть люди, та про партизанські війни під час яких збройні люди вказаного угрупування проводять напади на мирне населення, чинять розправи.

34. У Доповіді Управління Верховного комісару ООН зі справ біженців від 17 червня 2014 року висловлена позиція стосовно повернення громадян в південну та центральну частину Сомалі, зокрема зазначено про занепокоєння значною кількості депортації у вказані району громадян тоді коли там спостерігається війна, порушення прав людини.

35. Згідно незалежного експерта з питань положення в області прав людини в Сомалі Генеральної Асамблеії ООН від 2012 року в країні понад десятиріччя відбуваються збройні зіткнення між угрупуванням «Аш-Шабааб» та військовими федерального уряду.

36. Остання інформація свідчить про подвійний теракт в столиці Сомалі Могадишо 14 жовтня 2017 року внаслідок якого загинуло понад 500 осіб, постраждало біля 300 людей, і згідно інформації ЗМІ даний теракт вчинено угрупуванням «Аш-Шабааб».

37. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Обґрунтованими є посилання суду апеляційної інстанції на те, що відповідач не вчинив необхідних заходів щодо збирання та отримання відносно позивача більш достовірної інформації, ідентифікації позивача як особи, не проаналізував інформацію щодо ситуації в Сомалі, та не прийняв до уваги вищезазначені позиції з приводу біженців міжнародного суспільства.

38. Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

39. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

40. При цьому, саме обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є головним у переліку критеріїв щодо визначення біженця, проте ці побоювання повинні бути реальними.

41. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем не в повній мірі дотримано наведені законодавчі приписи, оскільки було проведено лише дві співбесіді з позивачем, проте додаткових відомостей з метою уточнення інформації щодо ситуації у країні громадянської належності позивача відповідачем не вимагалось. При цьому, відповідач не дослідив належним чином, чи існувала небезпека для позивача в країні її громадянської належності станом на час прийняття спірного рішення, не вживалися заходи щодо встановлення дійсних обставин з яких позивач покинула країну свого походження, чи дійсно у позивача були реальні побоювання стати жертвою домагання через примушування вступу до шлюбу з представником терористичного угрупування Аль-Шабаб.

42. Вищенаведені обставини спростовують доводи касатора про правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення.

43. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

44. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі №826/14777/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх