Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2019 року

Київ

справа №813/3609/17

адміністративне провадження №К/9901/49084/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуГоловного управління ДФС у Львівській областіна постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2018 (колегія у складі суддів: М.П. Кушнерик, О.І. Мікула, А.Р. Курилець)у справі №813/3609/17за позовомГоловного управління ДФС у Львівській областідоТовариства з обмеженою відповідальністю «Фрутта опт торг»прозастосування адміністративного арешту коштів на рахунках, ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило суд застосувати арешт коштів на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрутта опт торг» (далі - Товариства), що знаходяться на рахунках цього платника податків у банківських установах.

Позов обґрунтовано тим, що з урахуванням не допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства, на виконання вимог пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є підстави для застосувати арешту коштів на рахунках такого платника.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2018 (суддя - Гавдик З.В.) позов задоволено. Накладено арешт коштів Товариства, що знаходяться на рахунках у банках.

Натомість постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2018 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову відмовлено, у зв'язку із відсутністю правових підстав для застосування арешту коштів на рахунку відповідача, як одного із елементів арешту, що передбачений положеннями ПК України, з урахуванням черговості його застосування.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити без змін рішення суду першої інстанції. По суті скарги вказується на такі ж підстави, що були зазначені у позову, а тому додатково зазначенню не підлягають. При цьому зазначає, що суд апеляційної інстанції надав занадто малий строк для можливості подачі відзиву на апеляційну скаргу, з огляду на те, що апеляційне провадження ухвалою було відкрито 22.03.2018, яка отримана ним разом із повісткою про виклик у судове засідання на 28.03.2018 лише 26.03.2018.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДФС, у зв'язку із не допуском його посадових осіб до проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства (підстава проведення - наказ від 13.04.2018) складено акт не допуску № 492/13-01-14-06 від 06.10.2017.

У зв'язку із чим позивач звернувся до суду з вимогою про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків, у зв'язку із відмовою платника податків від проведення позапланової перевірки, у задоволенні якої судом апеляційної інстанції було відмовлено, оскільки відсутні на то правові підстав, зокрема наявність лише податкового боргу зумовлює право у контролюючого органу звертатись до суду і позовом про застосування арешту коштів на рахунках пральника податку.

Разом з тим, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Із системного тлумачення положень статті 94 ПК України Судом не встановлено, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.

Положення статті 94 ПК України не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів.

Натомість приписи статті 94 ПК України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

До аналогічного висновку щодо застосування наведених положень ПК України, Верховний Суд дійшов під час вирішення справи №820/1929/17, постанова від 27.11.2018, провадження № К/9901/40847/18. Крім того, в даному рішенні відсутні посилання на пп. 20.1.33 ПК України, як на виключне право податкового органу звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку, лише у разі наявності податкового боргу.

Таким чином, Суд вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції з підстав невірного застосування норм матеріального права.

При цьому доводи позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині ненадання необхідного строку для підготовки письмового відзиву на апеляційну скаргу є необґрунтованими і не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки про призначене судове засідання на 28.03.2018 позивач був повідомлений телефонограмою 22.03.2018 (а.с.74), а відтак мав можливість скористатись своїм правом по наданню відзиву.

Також не може погодитись Верховний Суд із рішенням суду першої інстанції, ухваленому в даній справі, так як воно не містить жодних висновків щодо спірних правовідносин, у зв'язку із чим, таке рішення також підлягає скасуванню.

Отже з метою правильного вирішення даного спору та встановлення наявності чи відсутності підстав для застосування до Товариства адміністративного арешту коштів судам необхідно було встановити наявність чи відсутність законних підстав для проведення перевірки відповідача, дотримання позивачем процедури її призначення та проведення, та відповідно зробити висновок про наявність чи відсутність у Товариства підстав відмовити посадовим особам контролюючого органу у допуску до перевірки, що судами попередніх інстанцій зроблено не було.

Варто зауважити, що судам необхідно також встановити та надати належної оцінки обставинам щодо застосування позивачем умовного адміністративного арешту майна відповідача та його погодженням в суді, а також оскарженням наказу про проведенню перевірки до якої були недопущені ревізори контролюючого органу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.01.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2018 скасувати, направивши справу на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду