Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.12.2019 року у справі №320/6585/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 320/6585/18

адміністративне провадження № К/9901/35373/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Усенко Є. А.,

суддів: Гімона М. М., Гусака М. Б.,

розглянувши у cудовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 (суддя Панова Г. В. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 (головуючий суддя Василенко Я. М., судді: Ганечко О. М., Шурко О. І.),

УСТАНОВИЛ:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від № Ф-142553-51 від 12.11.2018.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що понад 14 років підприємницькою діяльністю не займається, а процедура припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця була ініційована нею ще у 2004 році шляхом звернення до Яготинської об'єднаної державної податкової інспекції з відповідними заявами.

Однак, після отримання оскаржуваної вимоги, їй стало відомо, що, незважаючи на такі звернення, 30.11.2005 державний реєстратор Яготинської районної державної адміністрації включив відомості про неї як про фізичну особу-підприємця (далі - ФОП) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Єдиний державний реєстр), а запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі здійснено лише 30.11.2018 після її особистого звернення до реєстраційної служби. Також ОСОБА_1 вказувала, що за змістом частини 3 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI вимога про сплату боргу (недоїмки) може бути прийнята виключно за наслідками проведеної перевірки в порядку, передбаченому Податковим кодексом України, та з оформленням відповідного акта перевірки, утім контролюючим органом перевірка не проводилася, а відтак, на думку позивачки, підстави для прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) відсутні.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 20.05.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019, адміністративний позов задовольнив: визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-142553-51 на суму 15 819,54 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у судовому процесі відповідач не надав доказів, які б підтверджували самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску, що стали підставою для виникнення недоїмки, щодо суми якої прийнято зазначену вимогу. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що ГУ ДФС порушено процедуру стягнення заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), визначену в пунктах 3,4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953. Згідно з висновком судів, ця процедура передбачає обов'язкове проведення контролюючим органом перевірки отримання фізичною особою-підприємцем доходу та правильність визначення нею бази нарахування єдиного внеску. У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій відхилили довід відповідача, що стосовно позивачки не було прийнято рішення щодо зняття її з обліку фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, на підставі поданої нею до контролюючого органу заяви, зважаючи на порушення відповідачем процедури, в якій повинна прийматися вимога про сплату боргу (недоїмки).

ГУ ДПС подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від
20.05.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від
05.11.2019, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

Доводи відповідача в касаційній скарзі обґрунтовані тим, що, ОСОБА_1, як особа, яка станом на 2017 рік, І, ІІ, ІІІ квартали 2018 року не припинила підприємницьку діяльність (згідно з витягом з Єдиного державного реєстру від
30.11.2018 за №1004719475 державну реєстрацію припинення статусу суб'єкта підприємницької діяльності щодо ОСОБА_1 здійснено 30.11.2018), впродовж вказаних звітних періодів не отримувала доходу від підприємницької діяльності, відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) була зобов'язана сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивачка у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення як безпідставну та необґрунтовану.

Ухвалою від 21.01.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шипуліної Т. М., суддів Бившевої Л. І., Юрченко В. П. відкрив касаційне провадження у справі № 320/6585/18 за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019.

На підставі розпорядження в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, у провадженні якої перебувала справа №320/6585/18, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, про що складено протокол від 24.11.2020.

Для розгляду справи №320/6585/18 визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Усенко Є. А., судді Гімон М. М., Гусак М. Б.

Верховний Суд, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи ГУ ДПС, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У судовому процесі встановлено, що 27.06.2001 ОСОБА_1 була зареєстрована Яготинською районною державною адміністрацією як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи та записом в журналі обліку реєстраційних справ від 27.06.2001 за № 406 (а. с. 14).

03.07.2001позивачку взято на податковий облік у Яготинській МДПІ Київської області, як платника податків на умовах спрощеної системи оподаткування.

ОСОБА_1 зверталась до Яготинської МДПІ із заявами: від 14.06.2004 - про припинення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з
01.07.2004; від 05.07.2004 - про проведення документальної перевірки у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності. Ці заяви згідно з відтиском штемпелю вхідної кореспонденції МДПІ були зареєстровані в зазначені дати (а. с. 15,16).

Позивачка пояснила, що після встановлення контролюючим органом, що у неї немає заборгованості перед бюджетами та цільовими фондами, посадові особи МДПІ її запевнили, що її статус як суб'єкта підприємницької діяльності буде припинений.

У зв'язку з такими обставинами вважала, що її підприємницька діяльність припинена, а тому не подавала податкової звітності, підприємницьку діяльність з того часу не здійснює.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.11.2018 № 1004719475 (далі - ЄДР) станом на 30.11.2018 внесено запис № 23510060003000756 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 з підстави: "власне рішення" (а. с. 28-30). У витязі також є інформація, що відомості про фізичну особу-підприємця включені до ЄДР 30.11.2005 (реєстраційний запис № 23510170000000756). Відповідно до цього номеру запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР ОСОБА_1 було видано свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (В00 № 560349) (а. с. 17).

ГУ ДПС було сформовано та надіслано позивачці вимогу від 12.11.2018 № Ф-142553-51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 15 819,54 грн, виходячи з мінімального страхового внеску, в тому числі: за 2017 рік в сумі 8
448,00 грн, за І, ІІ, ІІІ квартали 2018 року по 2 457,18 грн за кожний квартал.

Вимога сформована відповідно до даних інтегрованої картки позивачки.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі-Закон №2464-VI).

Відповідно до ~law15~ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзаців першого та другого ~law16~ (у редакції Закону від 06.12.2016 № 1774-VIII та Закону від 03.10.2017 № 2148-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у ~law17~, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої ~law18~. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ~law19~ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до ~law20~ нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених ~law21~, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до ~law22~ нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з ~law23~, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до ~law24~ нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у ~law25~, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з абзацами першим, третім, п'ятим ~law26~ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними ~law27~, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів встановлено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953) (далі - Інструкція № 449).

Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).

Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як вже зазначено вище, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, дійшли висновку про протиправність спірної вимоги з тих підстав, що норми чинного законодавства не дозволяють контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі на підставі даних інформаційної системи ДПС щодо сплати єдиного внеску, а не на підставі звітності позивачки та без проведення документальної перевірки для встановлення отриманих позивачкою доходів та визначення нею бази нарахування єдиного внеску.

Верховний Суд вже зробив висновок щодо застосування норм ~law28~ та пунктів 3,4 розділу VI Інструкції №449, зокрема в постанові від 10.12.2019 у справі №826/25425/15 за позовом ПАТ "Київський річковий порт" до ДПІ у Подільському районі м. Києва про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки). Верховний Суд вказав, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

При цьому положеннями законодавства не передбачено обов'язкової умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки за результатами самостійного декларування) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами.

Цей висновок щодо застосування зазначених норм права є прийнятливим і у випадках не подання платником єдиного внеску звітності про сплату страхового внеску у мінімальному розмірі.

Внаслідок іншого застосування норм ~law29~ та пунктів 3,4 розділу VI Інструкції №449 суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок щодо підстави задоволення позову.

У справі, що розглядається, до предмета доказування входять обставини щодо статусу позивачки як платника єдиного внеску відповідно до ~law30~, а відтак і обставини щодо її обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01.01.2017 по
31.10.2018.

Суди попередніх інстанцій фактично не ставили під сумнів статус позивачки як фізичної особи-підприємця з 03.07.2001 по 30.11.2018, посилаючись на інформацію з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України.

1 липня 2004 року набрав чинності ~law31~, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ~law32~ (у редакції від
15.05.2003, далі - так само) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" ~law33~ державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог ~law34~, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності ~law35~ передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру - абзац сьомий ~law36~) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий ~law37~).

3 березня 2011 року набрав чинності ~law38~, яким були внесені зміни до ~law39~.

Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law40~ передбачено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності ~law41~.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас, пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law42~ визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law43~, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому цей строк підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання зазначеними особами реєстраційних карток державному реєстратору.

Відомості про фізичних осіб-підприємців, які не звернулись з реєстраційною карткою до державного реєстратора у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law44~, підлягали включенню до Єдиного державного реєстру на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру, зобов'язані були зробити запис про недійсність виданого свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру" від 25.03.2014 №1155-VII (далі-Закон №1155-VII).

Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру" від 25.03.2014 №1155-VII (далі-Закон №1155-VII пункт 2розділу VIII "Прикінцеві положення" ~law47~ викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи -підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог ~law48~ реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості щодо них до Єдиного державного реєстру та видати їм відповідну виписку з Реєстру.

~law49~ виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" ~law50~.

Статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність. Відсутність підтвердженого у визначеній державою формі волевиявлення особи щодо реалізації цього права в умовах правового регулювання, запровадженого ~law51~, виключає можливість автоматичного продовження прав і обов'язків, які визначаються таким статусом, набутих до 1 липня 2004 року, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Такий висновок щодо застосування норм ~law52~ у правовідносинах, які виникли у зв'язку із набуттям фізичною особою статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року, зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 (провадження № 11-118апп20).

ОСОБА_1 була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності 27.06.2001, тобто до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 № 755-IV.

Позивачка стверджує, що не була обізнана про включення до ЄДР відомостей щодо неї як фізичної особи-підприємця до отримання вимоги про сплату боргу (недоїмки). Ці доводи позивачки підлягали перевірці судом, оскільки, як вже зазначено, до ЄДР 3011.2005 року такі відомості були включені, а у справі є свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 нового зразка. Від того, чи відповідала підстава включення відомостей про позивачку як про суб'єкта підприємницької діяльності до ЄДР вимогам пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law54~, залежить, чи був у позивачки відповідний статус у 2017 році та в І - ІІІ кварталах 2018 року (в період часу, за який визначено борг (недоїмку) з єдиного внеску), а відтак і висновок щодо участі позивачки у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Правильність висновку щодо участі позивачки у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як фізичної особи-підприємця впродовж зазначеного періоду часу залежить і від встановлення обставин щодо перебування позивачки в цей період у трудових відносинах та сплати за неї роботодавцем єдиного внеску при виплаті (нарахуванні) заробітної плати.

У справі є світлокопія трудової книжки ОСОБА_1 та довідка Державної установи "Інститут епідеміології та інфекційних хворобі ім. Л. В. Громашевського НАМНУ" від 14.12.2018, які підтверджують довід позивачки, що такі обставини дійсно мали місце (а. с. 39-42).

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 за позовом ОСОБА_3 до ГУ ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зробив висновок, що соба, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Частиною 1 статті 242 КАС встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина друга цієї статті).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина третя цієї статті).

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову випливає з такого принципу адміністративного судочинства як офіційне з'ясування всіх обставин справи, закріпленого нормами статті 2, частини 4 статті 9 КАС, відповідно до змісту яких суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Зважаючи на зазначені вище порушення судами першої та апеляційної інстанцій наведених норм процесуального права при встановлені обставин щодо участі позивачки в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як фізичної особи-підприємця в 2017 році, І-ІІІ кварталах 2018 року, ці обставини не можна вважати встановленими у справі, а постановлені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення обґрунтованими.

Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частинами 1 , 2 статті 341 КАС, Верховний Суд, як суд права, не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 353 КАС (в редакції, чинній до внесення змін в цю статтю згідно із Законом від 15.01.2020 №460-ІХ, яка набрала чинності 08.02.2020 та підлягає застосуванню при касаційному перегляді цієї справи відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" ~law55~) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Зважаючи на викладене, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 52, 250, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задовольнити частково.

Скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЄ. А. Усенко М. М. Гімон М. Б. Гусак