Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2019 року

м. Київ

справа №808/2309/16

адміністративне провадження №К/9901/39174/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 808/2309/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Виробничо-комерційна фірма (далі - ВКФ) «ГЮСС» до Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Запорізьке ОТВ АМК, АМК відповідно), третя особа - ТОВ «Міські комунікаційні системи», про визнання протиправними дій та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ТОВ ВКФ «ГЮСС»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Семененко М.О. та

ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Баранник Н.П., суддів Дурасової Ю.В., Щербака А.А., -

ВСТАНОВИВ:

28 липня 2016 року ТОВ ВКФ «ГЮСС» звернулось до суду з позовом, в якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просило:

- визнати незаконними дії відповідача з визнання поважними причин пропуску строку звернення з заявою та прийняття до розгляду заяви ТОВ «Міські комунікаційні системи»» від 24 березня 2016 року №24/03/16;

- визнати незаконною та скасувати вимогу відповідача від 03 червня 2016 року №01-18/02-1281.

Позов обґрунтовано тим, що оскаржувані дії та вимога є протиправними у зв'язку з допущеним відповідачем порушенням закону під час виникнення підстав для направлення оскаржуваної вимоги. ТОВ ВКФ «ГЮСС» вказує, що підставою для направлення оскаржуваної вимоги стало прийняття відповідачем до розгляду заяви ТОВ «Міські комунікаційні системи» від 24 березня 2016 року №24/03/16» щодо нібито розповсюдження позивачем неправдивих відомостей стосовно діяльності заявника. Позивач вважає, що заява ТОВ «Міські комунікаційні системи» подана до АМК з пропуском строку звернення, визначеного статтею 28 Закону України від 07 червня 1996 року № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі - Закон № 236/96-ВР), а поважність причин пропуску такого строку не доведена. Також позивач зазначає, що визнання відповідачем поважними причин пропуску строку звернення ТОВ «Міські комунікаційні системи» з заявою здійснено всупереч нормам права, є необ'єктивним та необґрунтованим, що свою чергу призвело до безпідставного складення та направлення на адресу позивача оскаржуваної вимоги.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що чинним законодавством відповідача наділено правом вимагати від суб'єктів господарювання інформацію при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому суди вказали на те, що у поданій до Запорізького ОТВ АМК заяві ТОВ «Міські комунікаційні системи» наведено обґрунтування поважності причин пропуску строку, встановленого статтею 28 Закону № 236/96-ВР та надано відповідні докази, а відповідач в межах реалізації дискреційних повноважень, за результатами аналізу викладених у заяві обставин та поданих документів, дійшов висновку про поважність причин пропуску такого строку.

Окрім цього суди попередніх інстанцій зазначили, що оскаржувана вимога, яка направлена відповідачем на виконання покладених на нього повноважень до початку розгляду справи про недобросовісну конкуренцію, не створює, не змінює та не припиняє для позивача права й обов'язки у сфері захисту економічної конкуренції, зокрема не встановлює факту вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та не передбачає застосування негативних наслідків.

26 червня 2017 року ТОВ ВКФ «ГЮСС» звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

18 липня 2017 року від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких Запорізьке ОТВ АМК просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані ТОВ ВКФ «ГЮСС» судові рішення - без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

У справі, яка розглядається суди встановили, що 29 березня 2016 року на адресу АМК надійшла заява ТОВ «Міські комунікаційні системи» від 24 березня 2016 №24/03/16 про порушення позивачем законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, яке було вчинено ТОВ ВКФ «ГЮСС» шляхом поширення у 2014 році неправдивих відомостей, пов'язаних з діяльністю ТОВ «Міські комунікаційні системи» на ринку надання послуг в м. Запоріжжя, що завдало шкоди діловій репутації третій особі та спонукало до невиконання/неналежного виконання договірних зобов'язань перед ТОВ «Міські комунікаційні системи».

14 квітня 2016 року АМК складено та направлено на адресу позивача вимогу №01-18/02-849, в якій, з посиланням на розгляд заяви ТОВ «Міські комунікаційні системи» щодо розповсюдження ТОВ ВКФ «ГЮСС» неправдивих відомостей стосовно діяльності заявника на ринку комунальних послуг, зобов'язано ТОВ ВКФ «ГЮСС» у десятиденний строк з дня отримання вимоги надати до територіального відділення інформацію.

Також суди встановили, що в квітні 2014 року прокуратурою Запорізькою області було направлено для розгляду за належністю до АМК звернення ТОВ «Міські комунікаційні системи» стосовно дискримінації третьої особи з боку ТОВ ВКФ «ГЮСС».

Листом від 07 травня 2014 року №01-18/08-1208 відповідач повідомив ТОВ «Міські комунікаційні системи», що в діях позивача ознаки порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції відсутні, а також зазначив, що у разі отримання документів, які підтверджують поширення ТОВ ВКФ «ГЮСС» неправдивої інформації, ТОВ «Міські комунікаційні системи» має право звернутися до Відділення з відповідною заявою.

Під час звернення до відповідача з заявою від 24 березня 2016 року №24/03/16, ТОВ «Міські комунікаційні системи» надало додаткові документи, які, на думку підприємства, підтверджують поширення позивачем у 2014 році неправдивих відомостей, пов'язаних з діяльністю третьої особи на ринку послуг з нарахування житлово-комунальних послуг в м. Запоріжжя, та завдання шкоди діловій репутації, що призвело до невиконання/неналежного виконання договірних зобов'язань інших осіб перед ТОВ «Міські комунікаційні системи».Зокрема, у своїй заяві ТОВ «Міські комунікаційні системи» послалось на додаткові докази, яких не існувало у 2014 році, серед іншого, судові рішення Донецького апеляційного господарського суду, господарського суду Запорізької області, висновок судового експерта.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і надалі в редакції, чинній на звернення до суду із позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною другою статті 4 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства, в тому числі господарського.

Такий інший порядок передбачено, зокрема, частиною першою статті 60 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-III «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-III), відповідно до якої заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до господарського суду.

При цьому у частині четвертій вказаної статті Закону № 2210-III міститься відсилка на частину першу статті 30 Закону № 236/96-ВР, якою визначаються види рішень, які є обов'язковими для виконання, та які ухвалюються за наслідками розгляду заяв про захист від недобросовісної конкуренції та які можуть бути оскаржені до господарського суду відповідно.

З огляду на зміст наведених норм справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМК підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) було встановлено, що справи за заявами органів АМК з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам. Винятком з цього правила відповідно до положень статті 19 КАС України є вирішення справ щодо оскарження рішень АМК з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у своїх постановах від 23 червня 2015 року та від 22 березня 2016 року у справах № 21-688а15, № 21-3720а15 відповідно.

При цьому статтею 27 нині діючої редакції КАС України адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб'єктам господарювання, адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері державної допомоги суб'єктам господарювання віднесені до юрисдикції Окружного адміністративного суду міста Києва.

Отже, в порядку адміністративного судочинства підлягають розгляду лише спори щодо порушення законодавства у сфері публічних закупівель та у сфері державної допомоги суб'єктам господарювання.

Разом з цим пунктом сьомим частини першої статті 20 ГПК України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) чітко визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

З наведеного нормативного регулювання з огляду на фактичні обставини справи вбачається, що дії та рішення, ухвалені з процесуальних засад діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції не можуть бути предметом судового розгляду за правилами КАС України. Цей спір підвідомчий судам господарської юрисдикції.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ГЮСС» задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року у справі № 808/2309/16 скасувати.

Провадження у справі № 808/2309/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ГЮСС» до Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, третя особа - товариства з обмеженою відповідальністю «Міські комунікаційні системи», про визнання протиправними дій та скасування рішення - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду