Історія справи

Постанова КАС ВП від 20.10.2022 року у справі №420/6877/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 420/6877/20

адміністративне провадження № К/9901/39396/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л. О., Жука А. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої особи ОСОБА_3 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 (суддя - Цховребова М. Г.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 (колегія суддів у складі: Косцової І. П., Осіпова Ю. В., Скрипченка В. О.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У липні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої особи ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили: визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 19.06.2020 та від 12.08.2020 про відмову в реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову зазначають, що Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не містить посилань на поняття житлового фонду та не встановлює обмежень у реєстрації за адресою дачного (садового) будинку. Згідно з Цивільним кодексом України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. При цьому, відповідно до звіту, виконаного експертом дачний будинок відповідає вимогам житлового будинку, придатний для постійного проживання та є постійним єдиним місцем проживання позивачів. Таким чином, відмова Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 19.06.2020, на їх думку, є протиправною.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 .

Відповідно до витягу Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно № 120886562 від 17.04.2018 ОСОБА_5 є власником садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

19.06.2020 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявами, в яких просили зареєструвати своє місце проживання, а також їх малолітньої доньки за вказаною вище адресою.

До вказаної заяви додано: витяг № 120886562 від 17.04.2018, договір купівлі-продажу № 357 від 17.04.2018; згоду власника житла на реєстрацію місяця проживання особи у разі відсутності документів, що підтверджують право на проживання в житлі.

19.06.2020 Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради відмовлено в реєстрації місця проживання, з підстав не подання необхідних документів або інформації (відсутні документи, що підтверджують право на проживання в житлі).

12.08.2020 ОСОБА_2 звернулась до Департаменту надання адміністративних послу Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

12.08.2020 Департаментом надання адміністративних послу Одеської міської ради у реєстрації місця проживання за вказаною заявою відмовлено, оскільки особа не подала необхідних документів або інформації (у батьків відсутня реєстрація місця проживання).

Не погоджуючись з рішеннями відповідача від 19.06.2020 та від 12.08.2020 про відмову в реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , позивачі оскаржили їх у судовому порядку.

Крім того, судом першої інстанції також встановлено, що відповідно до висновку Звіту про проведення технічного огляду дачного (садового) будинку за адресою: АДРЕСА_1 , складеного ПП «Одеське БТІ», об`єкт - садовий будинок за вказаною адресою вимогам державних будівельних норм відповідає, зокрема:

1) належність будинку до 1-6 класів відповідно до Єдиного класифікатора житлових будинків залежно від якості житла та наявного інженерного обладнання - відповідає;

2) відповідність висоти житлових приміщень вимогам ДБН В.2.2-15 «Житлові будинки. Основні положення» - відповідає;

3) відсутність деформацій, що можуть призвести до втрати несучої здатності конструкцій та руйнування будинку, за оцінкою механічного опору та стійкості несучих конструкцій з використанням спрощених методів для конструкції категорії В відповідно до ДБН В.1.2-6 «Основні вимоги до будівель і споруд. Механічний опір та стійкість» - відповідає;

4) наявність системи опалення для експлуатації будинку протягом року відповідно до ДБН В.2.5-67 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» - відповідає;

5) виконання протипожежних вимог в частині дотримання протипожежних розривів, визначених ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та наявності блискавкозахисту згідно ДСТУ Б В.2.5-38 «Улаштування блискавозахисту будівель і споруд» - відповідає;

6) відповідність вимогам ДБН В.2.2-15:2015 «Житлові будинки. Основні положення» (крім зазначених у розділі 1) - відповідає.

Також суд першої інстанції встановив, що на доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачами надано до суду копії, зокрема: сторінок паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до якого, зокрема знято з реєстрації місце проживання 19.06.2020; сторінок паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до якого, зокрема знято з реєстрації місце проживання 28.02.2018; сторінок паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_5 ; свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; довідки про зняття з реєстрації місця проживання особи ОСОБА_3 від 19.06.2020; договору купівлі-продажу садового будинку, згідно з яким ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_5 купив у власність садовий будинок з господарчими будівлями та спорудами під номером 9, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається в цілому з одного садового будинку, зазначеного в схематичному плані літерою «А», загальною площею 38,7 кв.м., у тому числі літньою житловою площею 24,2 кв.м., з надвірними господарчими будівлями та спорудами, зазначених літерами: «Б» - літня кухня; «В, Ж» - туалети; «Г, Е» - сараї; «Д» - душ; I - мостіння, II - колодязь, № 1 - ворота, розташованих на земельній ділянці площею 0,0748 га, кадастровий номер якої 5110136900:41:015:0083, яка відчужується за окремим договором; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо садового будинку з господарськими спорудами, об`єкт житлової нерухомості, за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_5 ; договору купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_5 купив у власність земельну ділянку під номером 9, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ), цільове призначення якої - для індивідуального садівництва, основна категорія земель згідно УКЦВЗ - землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5110136900:41:015:0083, загальна площа якої 0,0748 га., у тому числі по угіддям: сади - 0,0436 га, капітальна одноповерхова - 0,0058 га; капітальна одноповерхова - 0,0034 га; тимчасова - 0,0012 га; під проїздами, проходами та площадками - 0,0208 га; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_5 ; технічного паспорту на будинок садибного типу з господарським будівлями та спорудами від 04.11.2019 за адресою: АДРЕСА_1 ; домової книги для прописки громадян, що мешкають у будинку АДРЕСА_3 ; заяви про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 від 02.08.2019; постанови відповідача про адміністративне правопорушення № П4-5633-2019 від 02.08.2019 стосовно ОСОБА_1 ; протоколу про адміністративне правопорушення № П1-5633-2019 за частиною першою статті 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 02.08.2019 стосовно ОСОБА_1 ; виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія ААБ № 884142 щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 05.01.2012; витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 22.01.2016; свідоцтва платника єдиного податку Серія НОМЕР_1, виписаного суб`єкту господарювання ОСОБА_1 14.03.2012; листа-відповіді Київської районної адміністрації від 13.10.2020 № У-985 на заяву ОСОБА_5 про переведення садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в жилий; листа Страхової компанії «Граве Україна» № 08 від 11.01.2021, адресованого ФОП ОСОБА_1 , щодо оформлення ЕЦП; сертифікату Страхової компанії «Граве Україна», виданого ОСОБА_1 , про проходження навчання за певними видами страхування.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 19.06.2020 про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради повторно розглянути заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_1 від 19.06.2020 про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернулись ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в заявах відповідача по суті справи та представником відповідача в судовому засіданні зазначено, що фактично під відсутністю документів, що підтверджують право на проживання у житлі, в оскаржених рішеннях відповідач мав на увазі, по суті, не віднесення садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_5 , до житла. Проте суд зазначає, що наведене відповідачем обґрунтування також не відповідає фактично зазначеним підставам прийняття оскаржених рішень від 19.06.2020: відсутність документів, що підтверджують право на проживання у житлі. Отже, суд дійшов висновку, що жодних доводів щодо вжиття відповідачем всіх можливих заходів для отримання доказів, які не були покладені в основу оскаржених рішень до їх прийняття, але які не були отримані з незалежних від нього причин, відповідачем не наведено та доказів на їх підтвердження не надано. Суд зазначає, що встановлені обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості щодо оскаржуваних рішень, виконання яких є запорукою передбачуваності для позивачів наслідків виконання або невиконання ними законних вимог відповідача.

Ураховуючи практику Верховного Суду, суд дійшов висновку, що сам по собі той факт, що садовий будинок був збудований на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому. Відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні зі садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації.

Отже, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення від 19.06.2020 про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , то суд вважав їх передчасними, відповідно такими, що не підлягають задоволенню. Водночас для ефективного захисту прав та інтересів позивачів у спірних публічно-правових відносинах від порушень з боку відповідача, суд вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 19.06.2020 про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , наданої судом у рішенні.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 12.08.2020 про відмову в реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки станом на 12.08.2020 фактично не було єдиної зазначеної у відповідній заяві обставини, як законодавчо визначеної підстави для реєстрації місця проживання малолітньої дитини за вказаною адресою.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою П`ятою апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 рішення суду Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що відповідно до ЖК УРСР дачний будинок не зазначений в переліку об`єктів, які не входять до житлового фонду. Проте відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації. Необхідно враховувати, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки є правом, а не обов`язком власника будинку, що не виключає можливості проживання в такому будинку. Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вказаний дачний будинок є об`єктом житлової нерухомості. За таких обставин, суд відхилив доводи апелянта стосовно не входження дачних будинків до житлового фонду, з огляду на передбачену статтею 8-1 ЖК УРСР можливість переведення садових та дачних будинків у жилі будинки.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України),

На обґрунтування касаційної скарги зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 2 пункту 5 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 321 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 № 399) стосовно того, що підставою для використання дачних чи садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання, є рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки.

Скаржник наголошує, що у зв`язку із змінами в законодавстві саме рішення про переведення дачних чи садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, відтепер є підставою для використання такого будинку як житлового, зокрема і для здійснення реєстрації місця проживання, що свідчить про нетотожність обставин справ, що вже були розглянуті Верховним Судом за подібними правовідносинами та цієї справи.

Позиція інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

01.11.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Жука А. В. для розгляду судової справи № 420/6877/20.

Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 18.10.2022 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права та акти їхнього застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження урегульовано Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1382-IV, вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

За приписами статті 6 Закону № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

У разі подання заяви представником особи додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

За бажанням батьків чи одного з них документи, передбачені цією статтею для реєстрації місця проживання дитини, можуть бути подані органам державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Органи державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, направляють зазначені документи органам реєстрації для реєстрації місця проживання новонародженої дитини.

Реєстрація місця проживання новонародженої дитини може здійснюватися також на підставі направлених органами соціального захисту населення даних, що зазначив законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини.

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.

Статтею 9-1 Закону № 1382-IV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку. Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Статтею 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до статті 4 Житлового кодексу Української РСР від 30.06.1983 № 5464-Х жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Законом України від 02.09.2014 № 1673-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання», який набрав чинності 27.09.2014 ЖК УРСР доповнено статтею 8-1 «Переведення в жилі будинки садових і дачних будинків», згідно з якою громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 3, 4 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 207 від 02.03.2016 (далі - Правила № 207), реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.

Згідно з пунктом 8 Правил № 207 документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги». Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.

Пунктом 11 Правил № 207 визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років.

Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Рішення про відмову в реєстрації місця проживання з підстави неподання необхідних документів не може бути прийнято у разі проведення державної реєстрації місця проживання новонародженої дитини відповідно до Порядку надання комплексної послуги «єМалятко», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2019. № 691 «Про реалізацію експериментального проекту щодо створення сприятливих умов для реалізації прав дитини».

Відповідно до пункту 18 Правил № 207 для реєстрації місця проживання особа або її представник подає: 1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8; 2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; 3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу); 4) документи, що підтверджують: право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників); право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах); проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби); 5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку); 6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов`язань для реєстрації місця проживання особи додатково подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 № 399, що набрала чинності 29.05.2020, внесено зміни до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, та Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 321 (далі - Порядок № 321), та викладено абзац другий пункту 5 Порядку № 321 в такій редакції: «Рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.»

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини другої, третьої статті 341 КАС України).

Як вже зазначалось судом, підставою для відкриття провадження у цій справи слугували посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування абзацу 2 пункту 5 Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 321 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 № 399) стосовно того, що підставою для використання дачних чи садових будинків як житла, зокрема для реєстрації місця проживання, є рішення про переведення дачних чи садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки.

Слід зазначити, що підставою для відмови у реєстрації місця проживання позивачів слугували посилання відповідача, з-поміж іншого, на те, що садовий будинок, не є житлом у розумінні статті 379 ЦК України та статті 4 ЖК УРСР, а отже для реєстрації їх місця проживання необхідно надати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради про переведення садового будинку у жилий.

Суд зазначає, що аналіз вищенаведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.

Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.

Вказаний правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у від 26.01.2022 у справі № 420/1066/21, від 02.06.2022 у справі № 420/5813/21.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вказаний дачний будинок є об`єктом житлової нерухомості. Крім того, позивачем до позовної заяви надано технічний паспорт та звіт про проведення технічного огляду дачного (садового) будинку від 04.11.2019, у якому зазначено, що дачний будинок АДРЕСА_1 , відповідає вимогам державних будівельних норм «Житлові будинки. Основні положення». Відтак, дачний будинок придатний для експлуатації та проживання в ньому людей.

Отже, сам по собі той факт, що садовий будинок був збудований на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому. Необхідно враховувати, що чинне законодавство не виключає можливості переведення садових будинків у статус житлових.

Щодо посилань скаржника на приписи абзацу 2 пункту 5 Порядку № 321, відповідно до яких рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки є підставою для використання дачних і садових будинків як житла, зокрема для реєстрації місця проживання, Суд звертає увагу на таке.

26.01.2022 Верховним Судом розглянуто справу № 420/1066/21 за позовом ОСОБА_7 , яка діє від свого імені та від імені малолітньої ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішень про відмову у реєстрації місця проживання, зобов`язання зареєструвати місце проживання.

При розгляді цієї справи Верховним Судом сформовано такі правові висновки.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом № 1382-IV, який є спеціальним відносно спірних правовідносин.

Статтею 10 цього Закону передбачено, що Правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 10 Закону № 1382-IV постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 затверджено, зокрема, Правила реєстрації місця проживання.

29.04.2015 постановою Кабінету Міністрів України № 321 затверджено Порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, який визначає механізм переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, який з урахуванням внесених змін містить положення про те, що рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.

Верховний Суд зазначив, що ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Статтею 8 Конституції України визначено принцип верховенства права, відповідно до якого Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі статтею 92 Основного Закону виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Таким чином, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Беручи до уваги наведене, Суд зазначив, що оскільки Закон № 1382-IV має вищу юридичну силу, він превалює над дією Порядку № 321.

Також колегія суддів звернула увагу на пріоритетність норм спеціального законодавства.

Відповідно до приписів статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Оскільки спеціальним законом, який безпосередньо регулює питання реєстрації місця проживання особи, є Закон № 1382-IV, то в даному випадку застосуванню підлягає саме цей нормативно-правовий акт і розроблені на його основі Правила № 207.

Беручи до уваги наведене, Верховний Суд зазначив, що при здійсненні процедури реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання особи застосування положень підзаконних нормативно-правових актів можливе лише в тому випадку, якщо такі нормативно-правові акти не суперечать положенням Закону № 1382-IV та Правил № 207.

Закон № 1382-IV одним з обов`язкових документів, необхідних для здійснення процедури реєстрації місця проживання особи, визначає документ, що підтверджує право на проживання в житлі.

Пункт 18 Правил № 207 конкретизує, що документом, що підтверджує право на проживання в житлі, є ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).

Приписами статті 6 Закону № 1382-IV та пункту 18 Правил № 207 визначено вичерпний перелік документів, які подаються особою до органу реєстрації для реєстрації її місця проживання. При цьому положення вказаних правових норм містять застереження щодо заборони вимагати для реєстрації місця проживання інших документів.

Як установили суди при розгляді цієї справи (420/6877/20) позивачами при поданні заяв про реєстрацію місця проживання до органу реєстрації було подано, зокрема, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо садового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки, що узгоджується з приписами пункту 18 Правил № 207.

Ураховуючи установлену положеннями статті 6 Закону № 1382-IV та пункту 18 Правил № 207 заборону вимагати для реєстрації місця проживання інші документи, Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про протиправність відмов відповідача у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрат не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 350 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради залишити без задоволення

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько А.В. Жук