Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.09.2019 року у справі №140/2025/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 140/2025/18

адміністративне провадження № К/9901/25331/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,

суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року (судді: Хобор Р,Б., Кухтей Р. В., Нос С. П. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини А 1008 про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач 1), військової частини А 1008 (відповідач - 2), в якому просила:

- визнати протиправними дії військової частини А1008 (польова пошта В0259) щодо призначення проведення службового розслідування за фактом смерті військовослужбовця ОСОБА_2 під час виконання ним обов'язків військової служби;

- визнати протиправним і скасувати наказ командира військової частини польова пошта В 0259 № 38 від 23 лютого 2016 року в частині причини загибелі військовослужбовця ОСОБА_2;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити проведення спеціального службового розслідування за фактом загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 під час виконання ним обов'язків військової служби.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що висновки службового розслідування були сфальсифіковані з метою замовчування злочину, який трапився в зоні проведення АТО та дислокації військової частини. Такими протиправними діями командування військової частини переслідувало мету не допустити виплату одноразової грошової допомоги членам сім'ї загиблого військовослужбовця.

Позивачка вказує на те, що пояснення військовослужбовців, відібрані під час службового розслідування, є типовими та шаблонними, окремі з них не збігаються.

До матеріалів службового розслідування не долучено жодного доказу перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння, як і відсутні докази наявності боргів чи особистих життєвих негараздів.

На переконання позивача, у даному випадку необхідно було призначити спеціальне службове розслідування відповідно до пункту 3.1 Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року №
36.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії військової частини В 0259 - польова пошта (перейменованої з 01 липня 2017 року на військову частину А1008) щодо призначення проведення відповідно до Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 15 березня 2004 року № 82 службового розслідування за фактом смерті старшого лейтенанта ОСОБА_2, командира інженерно-саперного взводу 2-го механізованого батальйону військової частини В 0259 - польова пошта під час виконання обов'язків військової служби.

Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини В 0259 - польова пошта (перейменованої з 01 липня 2017 року на військову частину А1008) (по стройовій частині) від 23 лютого 2016 року № 38 в частині зазначення причини смерті (самоушкодження) старшого лейтенанта ОСОБА_2, командира інженерно-саперного взводу 2-го механізованого батальйону військової частини В0259 - польова пошта під час виконання обов'язків військової служби.

Зобов'язано Міністерство оборони України призначити проведення спеціального розслідування за фактом загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 старшого лейтенанта ОСОБА_2, командира інженерно-саперного взводу 2-го механізованого батальйону військової частини В 0259 - польова пошта під час виконання обов'язків військової служби в порядку, визначеному Інструкцією про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36 (зі змінами).

Мотивуючи задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що службове розслідування причин смерті ОСОБА_2 проведено з порушенням встановлених Інструкцією № 36 вимог, зокрема стосовно проведення спеціального службового розслідування.

На думку суду першої інстанції, висновки про причини смерті військовослужбовця ОСОБА_2 не могли бути встановлені в межах службового розслідування, призначеного відповідно до Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 березня 2004 № 82 та правового значення мати не можуть. Суд також вважав, що висновки про причини смерті військовослужбовця, викладені в акті службового розслідування від 28 грудня 2015 року, наказах командира військової частини В 0259-польова пошта від 28 грудня 2015 року № 1753 та від 23 лютого 2016 № 38 зроблені передчасно та не можуть вважатися об'єктивними з огляду на те, що базуються виключно на поясненнях військовослужбовців та лікарського свідоцтва, і такі висновки зроблені лише однією посадовою особою, яка проводила службове розслідування, а саме заступником командира військової частини.

При цьому, суд першої інстанції окремо звернув увагу, що за приписами пункту 3.3 Інструкції № 36 спеціальне розслідування випадків смерті військовослужбовців проводиться виключно комісією, а пунктом 3.6 цієї ж Інструкції визначено перелік обов'язкових матеріалів спеціального розслідування, до яких, зокрема, віднесено протокол огляду місця нещасного випадку зі смертельним або тяжким наслідком, висновки експертизи, медичні висновки про причини смерті або характер травми потерпілого, наявність у його організмі алкоголю або наркотиків тощо.

Також суд першої інстанції врахував, що 24 грудня 2015 року розпочате кримінальне провадження №12015050690002010 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, за фактом самогубства військовослужбовця ОСОБА_2, яке станом на день вирішення цієї справи не завершене, що підтверджується листом від 06 лютого 2019 року №1318/505/07-2019 начальника слідчого відділу Мар'їнського відділення Волноваського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

На переконання суду першої інстанції оскаржуваними діями та рішенням порушуються права позивача, оскільки зазначення в акті службового розслідування від 28 грудня 2015 року та наказі від 23 лютого 2016 року № 38 причини смерті батька позивачки - військовослужбовця ОСОБА_2, тобто самогубство, позбавляє її права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд мотивуючи рішення зазначив, що наказ командира військової частини польова пошта В 0259 № 38 від 23 лютого 2016 року про виключення військовослужбовця ОСОБА_2 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення не порушує права позивачки і не створює для неї жодних правових наслідків, зокрема пов'язаних із зазначенням в наказі причини смерті військовослужбовця, оскільки цей наказ не є документом, який встановлює та/або підтверджує ці обставини.

За висновком суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи щодо факту порушення прав позивачки. Зроблено невірний висновок з посиланням на нормативно-правовий акт, який не діяв на момент виникнення спірних правовідносин щодо порушення порядку проведення службового розслідування, а також на переконання апеляційного суду, судом першої інстанції не встановлено право позивача, яке порушено та механізм його відновлення.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

Позивач у касаційній скарзі вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 виклала доводи касаційної скарги аналогічно висновкам, які зазначені у рішенні суду першої інстанції та крім того вважала необґрунтованими посилання суду апеляційної інстанції на те, що службове розслідування повинно було проводитись відповідно до Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 березня 2004 № 82, оскільки відповідно до п.1.1 вказаної інструкції остання визначає підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку).

На переконання скаржниці, висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскаржуваний наказ повністю відповідає положенням Інструкції 82 суперечить приписам п.1.8. застосованого судом до спірних правовідносин нормативного акту, позаяк відповідно до п. 1.8. вказаної Інструкції розслідування нещасних випадків, професійних захворювань, аварій та авіаційних подій проводиться у порядку та терміни, визначені відповідно до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 6 лютого 2001 року №
36.

Також вказувала, що відповідач, всупереч приписам частини 2 статті 77 КАС України не довів правомірності прийняття спірного наказу.

Позиція інших учасників справи.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А. Г., (судді):

Жук А. В., Яковенко М. М.

На підставі службових записок судді-доповідача Загороднюка А. Г. від 13 вересня 2019 року № 2679/0/64-19, № 2677/0/64-19 щодо настання обставин, які унеможливлюють розгляд судових справ, у зв'язку з відпусткою судді Яковенка М. М., у зв'язку з наданням дня відпочинку судді Жука А. В., які входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ, згідно з наказом голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смоковича М. І. від 03 вересня 2019 року № 63-К, розпорядженням Верховного Суду від 13 вересня 2019 року №1476/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А. Г., (судді): Єресько Л. О., Соколов В. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини А 1008 про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Позивачка ОСОБА_1, дошлюбне прізвище ОСОБА_3, є рідною донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2.

Наказом командира військової частини В 0259 - польова пошта (по стройовій частині) від 26 січня 2015 року № 17 старшого лейтенанта ОСОБА_2, призначеного наказом Міністра оборони України від 09 січня 2015 року № 10 на посаду командира інженерно-саперного взводу 2-го механізованого батальйону, який прибув з Ківерцівського районного військового комісаріату, з 26 січня 2015 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини В0259 - польова пошта (по стройовій частині) від 19 листопада 2015 року № 255, ОСОБА_2 вибув у відрядження в Донецьку область для безпосередньої участі в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях в розпорядження керівника сектору "Б".

Довідкою військової частини В 0259 від 22 липня 2015 року № 3283 підтверджено безпосередню участь ОСОБА_2 в антитерористичній операції.

24 грудня 2015 року заступник командира 2 механізованого батальйону з тилу майор ОСОБА_4 доповів про факт загибелі від кулевого поранення в голову командира інженерно - саперного взводу 2 механізованого батальйону старшого лейтенанта ОСОБА_2.

Наказом командира військової частини польова пошта В0259 від 25 грудня 2015 року № 1726 відповідно до пунктів 84,85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пунктів 1.2,1. Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 березня 2004 № 82, з метою підтвердження або спростування факту правопорушення, яке могло призвести до загибелі старшого лейтенанта ОСОБА_2, а при підтвердженні факту правопорушення - з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та ступеня вини призначено службове розслідування за фактом загибелі ОСОБА_2.

Згідно з лікарським свідоцтвом № 240 від 26 грудня 2015 року, причиною смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначено вогнепальне кульове наскрізне поранення голови з ушкодженням речовини головного мозку.

За висновком службового розслідування від 28 грудня 2015 року встановлено, що старший лейтенант ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розташуванні військового підрозділу на території села Єлизаветівка, Мар'їнського району Донецької області у бліндажі, в який він самостійно перейшов для ночівлі, вчинив самогубство, вистріливши собі у голову з пістолета ПМ ПР № НОМЕР_3, що був закріплений за військовослужбовцем, спричинивши одним пострілом кульове поранення голови, яке призвело до смерті. Стороннього втручання, яке призвело до смерті старшого лейтенанта ОСОБА_2, зокрема, доведення до самогубства, не виявлено. Смерть старшого лейтенанта ОСОБА_2 настала під час проходження ним військової служби та виконання ним обов'язків військової служби у складі сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, але безпосередньо не пов'язана з виконанням завдань військової служби. Смерть старшого лейтенанта ОСОБА_2 трапилась на території, де виконують бойове завдання військовослужбовці частини, які беруть участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.

Наказом командира військової частини В 0259 - польова пошта (по стройовій частині) від 23 лютого 2016 року № 38 старшого лейтенанта ОСОБА_2, командира інженерно-саперного взводу 2-го механізованого батальйону, який помер в результаті вогнепального кульового наскрізного поранення голови з ушкодженням речовини головного мозку, внаслідок навмисного самоушкодження, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Не погоджуючись з діями військової частини щодо призначення проведення службового розслідування за фактом смерті військовослужбовця ОСОБА_2 під час виконання ним обов'язків військової служби на підставі Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 березня 2004 № 82, а також з наказом командира військової частини польова пошта В 0259 № 38 від 23 лютого 2016 року в частині причини загибелі військовослужбовця ОСОБА_2, позивачка завернулась до суду з цим позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 06 лютого 2001 № 36 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає порядок розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями і військовозобов'язаними, які призвані на збори (далі - військовослужбовці), професійних захворювань, отриманих ними під час проходження військової служби (зборів), та аварій, що сталися у військових частинах, військово-навчальних закладах, установах, організаціях Збройних Сил України, структурних підрозділах центрального апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (далі - військові частини).

Згідно з пунктом 1.2 розділу 1 Інструкції № 36 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дія цієї Інструкції поширюється на всі військові частини та на всіх військовослужбовців, крім військовослужбовців, які одержали захворювання, поранення, контузію, травму, каліцтво або загинули під час ведення бойових дій, участі в антитерористичній операції, в особливий період.

Пунктом 3.1. Інструкції № 36 встановлено, що спеціальному розслідуванню підлягають: нещасні випадки зі смертельним або тяжким наслідком під час виконання обов'язків військової служби; групові нещасні випадки, що сталися одночасно з двома і більше військовослужбовцями незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я; випадки смерті під час виконання обов'язків військової служби.

Інструкція про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 15 березня 2004 року № 82 визначає підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку).

Пунктом 1.2. Службове розслідування проводиться у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, що загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення або заподіяло матеріальну чи моральну шкоду; невиконання або недбалого ставлення до виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичної сили, зброї або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільного населення; порушення правил несення вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити тяжкі наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових осіб.

У преамбулі Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - ~law19~) зазначено, що він відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених ~law21~.

Згідно з ~law22~ дія ~law23~ поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

~law24~ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві.

Згідно зі ~law25~ у випадках, зазначених у ~law26~, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до ~law28~ одноразова грошова допомога у випадках, передбачених ~law29~, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її отримання. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у ~law30~, від отримання одноразової грошової допомоги її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.

За правилами пункту "в" ~law31~ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом).

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 проходив військову службу та брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Загибель командира інженерно - саперного взводу 2 механізованого батальйону старшого лейтенанта ОСОБА_2 сталася від кулевого поранення в голову.

Інструкція № 82, на підставі якої призначено службове розслідування за фактом загибелі ОСОБА_2 визначає підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку) і не поширює свою дію на військовослужбовців, які загинули під час участі в антитерористичній операції, в особливий період.

Факт участі ОСОБА_2 в антитерористичній операції, в особливий період сторонами не оспорюється (а. с. 224).

Натомість порядок проведення службового розслідування нещасних випадків військовослужбовців, які загинули під час участі в антитерористичній операції, в особливий період встановлений Інструкцією про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України від 06 лютого 2001 № 36.

Тому, відповідач неправомірно та необґрунтовано призначив проведення службового розслідування за фактом загибелі ОСОБА_2 відповідно до Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України № 82, що визначає підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку), а не за Інструкцією № 36 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дія якою поширюється на військовослужбовців, які загинули під час участі в антитерористичній операції, в особливий період.

При цьому висновки суду апеляційної інстанції про те, що проведення службового розслідування на підставі Інструкції № 36 не поширюється на особливий період є помилковими, оскільки саме на момент виникнення спірних правовідносин положення пункту 1.2 вказаної Інструкції передбачали проведення службового розслідування в особливий період.

Пунктом 3.1. Інструкції № 36 встановлено, що спеціальному розслідуванню підлягають: нещасні випадки зі смертельним або тяжким наслідком під час виконання обов'язків військової служби; групові нещасні випадки, що сталися одночасно з двома і більше військовослужбовцями незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я; випадки смерті під час виконання обов'язків військової служби.

Таким чином, випадок смерті військовослужбовця ОСОБА_2 підлягав спеціальному розслідуванню відповідно до вимог Інструкції № 36, проте таке розслідування безпідставно не було проведено.

Відтак, висновки про причини смерті військовослужбовця ОСОБА_2 не могли бути встановлені в межах службового розслідування, призначеного відповідно до Інструкції №82, та правового значення мати не можуть. Висновки про причини смерті військовослужбовця, викладені в акті службового розслідування від 28 грудня 2015 року, наказах командира військової частини В0259-польова пошта від 28 грудня 2015 року №1753 та від 23 лютого 2016 року №38 є передчасними та не можуть вважатися об'єктивними з огляду на те, що базуються виключно на поясненнях військовослужбовців та лікарського свідоцтва, та такі висновки зроблені лише однією посадовою особою, яка проводила службове розслідування, а саме заступником командира військової частини. Проте, за приписами пункту 3.3 Інструкції №36 спеціальне розслідування випадків смерті військовослужбовців проводиться виключно комісією, а пунктом 3.6 цієї ж Інструкції визначено перелік обов'язкових матеріалів спеціального розслідування, до яких, зокрема, віднесено протокол огляду місця нещасного випадку зі смертельним або тяжким наслідком, висновки експертизи, медичні висновки про причини смерті або характер травми потерпілого, наявність у його організмі алкоголю або наркотиків тощо.

Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що наказ командира військової частини польова пошта В 0259 № 38 від 23 лютого 2016 року про виключення військовослужбовця ОСОБА_2 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення не порушує права позивачки і не створює для неї жодних правових наслідків, зокрема пов'язаних із зазначенням в наказі причини смерті військовослужбовця, оскільки як передбачено ~law35~, у випадках, зазначених у ~law36~, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

За правилами пункту "в" ~law38~ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом).

Отже, результат вирішення цього спору безпосередньо впливає на права позивача, оскільки зазначення в акті службового розслідування від 28 грудня 2015 року та наказі від 23 лютого 2016 року № 38 причини смерті батька позивачки - військовослужбовця ОСОБА_2 (тобто, самогубство) позбавляє її права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджуючись із обраним позивачем способом захисту порушених прав та з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Також колегія суддів погоджується з тим, що позивачем дотримані строки звернення до суду з цим позовом, оскільки відповідачі не спростували доводи позивача про те, що лише в серпні 2018 року позивачу стало відомо про порушення її прав після ознайомлення із зазначеними вище наказами та актом службового розслідування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

На наведені обставини суд апеляційної інстанції уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, доводи касаційної скарги спростовують висновки суду апеляційної інстанції та приймаються судом в якості належних.

Стаття 352 КАС України визначає підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції у відповідній частині

Відповідно до частини 1 статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, касаційну скаргу прокуратури Київської області необхідно задовольнити, скасувати Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року і залишити в силі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року.

Судові витрати

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За положеннями частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до матеріалів справи, при зверненні до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою позивач сплатила згідно з квитанцією від 30 серпня 2019 року № 32 судовий збір у розмірі 2820,00 гривень.

Оскільки касаційну скаргу позивача задоволено та підтримано судове рішення суду першої інстанції, ухвалене на її користь, то встановлені у законодавстві України та понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору мають бути присуджені на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року скасувати.

Залишити в силі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року.

Стягнути з Міністерства оборони України (місцезнаходження: Повітрофлотський проспект, 6, Київ, 03168) на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1) 2
820,00 гривень (дві тисячі вісімсот двадцять) гривень судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. Г. Загороднюк

Судді Л. О. Єресько

В. М. Соколов