Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року

м. Київ

справа № 640/6050/20

касаційне провадження № К/9901/34042/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року (головуючий суддя - Вєкуа Н.Г.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Файдюк В.В.; судді - Земляна Г.В., Мєзєнцев Є.І.)

у справі № 640/6050/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 листопада 2016 року № 0000981306 та від 14 листопада 2016 року № 0000991306.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 06 квітня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 03 серпня 2021 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, наголошує на протиправності контрольного заходу, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Звертає увагу на те, що сам лише факт направлення повідомлення про проведення перевірки та копії наказу про її проведення без вручення їх платнику для визнання такої перевірки законною не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Верховний Суд ухвалою від 24 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

12 жовтня 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами з`ясовано, що 08 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інвестиційним банком «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11092334000 в сумі 176000,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 888800,00 грн.

17 березня 2015 року позивач звернувся до банківської установи із заявою щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 08 грудня 2006 року № 11092334000.

18 березня 2015 року ОСОБА_1 отримав повідомлення від 18 березня 2015 року № 31-1/160 про анулювання боргу в порядку підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), в якому зазначено, що банком прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості, яка станом на 18 березня 2015 року становить 82750,57 доларів США, а саме: суми основного боргу (кредиту) 81637,37 доларів США, що складає 1816175,63 грн за курсом Національного банку України станом на 18 березня 2015 року; суми процентів 1113,20 доларів США, що складає 24765,21 грн за курсом Національного банку України станом на 18 березня 2015 року; витрати на примусове стягнення в розмірі 14912,14 грн.

Також в указаному листі наголошено на необхідності відобразити суму анульованої заборгованості за основним боргом (кредитом) як додаткове благо та самостійно сплатити з такого доходу податок на доходи фізичних осіб, а також військовий збір.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 06 жовтня 2016 року № 3043/26-55-17-13-06-2541512516.

За її наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпунктів 1.2, 1.4, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України з огляду на недекларування в 2015 році отриманого доходу, який підлягає оподаткуванню, у вигляді додаткового блага в розмірі 1816175,63 грн на підставі рішення банківської установи про анулювання кредитної заборгованості за договором від 08 грудня 2006 року № 11092334000 з повідомленням боржника про таке анулювання (прощення), що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 362626,13 грн та військового збору в розмірі 27242,63 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки 14 листопада 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000981306, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 362626,13 грн за основним платежем та 90656,53 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000991306, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 27242,63 грн за основним платежем та 6810,66 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді, зокрема, основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку-боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Аналіз наведеної законодавчої норми дає підстави для висновку про те, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама собою ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку-боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, основна сума кредиту (боргу), прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається до його оподатковуваного доходу.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Як з`ясовано судами, до складу додаткового блага на підставі підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України контролюючим органом включено лише прощену суму основного боргу в розмірі 1816175,63 грн, без урахування суми прощених відсотків, що позивачем не заперечується.

Щодо посилання ОСОБА_1 на порушення контролюючим органом процедури проведення контрольного заходу, оскільки він не був належним чином повідомлений про перевірку щодо нього, не отримував наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також письмове повідомлення про дату початку та місце її проведення, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 78.5 статті 78 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Пунктом 79.1 статті 79 ПК України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно з пунктом 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

За правилами пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Відповідно до пункту 45.1 статті 45 ПК України податковою адресою платника податків-фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

З огляду на викладене, посилання ОСОБА_1 на те, що під час проведення перевірки він перебував у м. Черкаси по роботі і не міг отримати жодних повідомлень від контролюючого органу Суд оцінює критично, оскільки позивач не повідомляв відповідача про зміну місця свого знаходження, при цьому, нормами податкового законодавства не визначено обов`язку контролюючих органів здійснювати розшук платників податків чи повторно направляти документи.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій враховано правові висновки, які неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, в постановах від 25 травня 2020 року у справі № 810/1963/18, від 10 грудня 2019 року у справі № 815/1850/15, від 28 лютого 2023 року у справі № 160/27532/21.

Верховним Судом у зазначених рішеннях зазначалося про належне повідомлення платника податків про проведення перевірки, оскільки в матеріалах справи наявні докази завчасного направлення контролюючим органом копії наказу та повідомлення і, хоча вони не отримані платником до початку перевірки, право платника бути повідомленим про перевірку і на участь у її проведенні не були порушені. Контролюючий орган не наділений повноваженнями на власний розсуд змінювати дані Державного реєстру та облікової картки платника та/або розшукувати місцезнаходження платника податків, а тому, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки. Відповідно, у випадку недотримання платником приписів закону та невиконання обов`язку інформувати контролюючий орган про зміну своїх персональних даних, він має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

В. П. Юрченко