Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.02.2019 року у справі №826/9569/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2019 року

Київ

справа №826/9569/17

адміністративне провадження №К/9901/3233/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л. Л., Кравчука В. М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року (суддя Кузьменко В. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року (головуючий суддя Аліменко В. О., судді: Безименна Н. В., Кучма А. Ю.) у справі №826/9569/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області;

- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 24 травня 2017 року (реєстраційний номер №Б-5443/0/5-17) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 травня 2017 року (реєстраційний номер №Б-5443/0/5-17) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області з урахуванням висновків даного рішення та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із клопотанням від 24 травня 2017 року (реєстраційний номер №Б-5443/0/5-17), в якому позивач просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

За результатами розгляду вказаного клопотання відповідач у листі від 12 липня 2017 року №Б-5443-4514/6-17 повідомив про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, з огляду на те, що бажана земельна ділянка відсутня у переліку земельних ділянок, який формується відповідно до Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №413.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що надана відповідачем відповідь про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки не містить жодних підстав для відмови, визначених частиною 7 статті 118 ЗК України. Суди зазначили, що такої підстави як відсутність бажаної земельної ділянки у переліку земельних ділянок, який формується відповідно до Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою КМУ від 07 червня 2017 року №413 ЗК України не містить.

Будь-яких доказів того, що розташування бажаної земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, відповідачем надано не було.

Апеляційний суд також додатково вказав на те, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або про відмову у його наданні має бути оформлене відповідним розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу. Рішення, які приймаються за наслідками розгляду вказаних питань відповідачем, не можуть оформлюватись листами.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач при поданні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не вказував про те, що він має пільги, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з огляду на що вказане клопотання було розглянуте відповідачем на загальних підставах. Наголошено на дискреційності наданих їм повноважень. Крім того, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права в частині незастосування до спірних правовідносин розпорядження КМУ "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад" від 31 січня 2018 року №60-р. Оскільки спірна земельна ділянка розташована на території Вільнянського району та входить до складу Михайлівської сільської об'єднаної територіальної громади, то відповідач для вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою повинен отримати погодження від об'єднаної територіальної громади, яка має бути залучена до участі у справі в якості третьої особи.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з частиною 1 статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частиною 1 статті 118 ЗК України. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених Частиною 6 статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених Частиною 6 статті 118 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу першого частини 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 7 статті 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з абзацом 3 частини 7 статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.

Отже, цією нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб'єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17, від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а).

Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною 7 статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об'єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися "відмовою у наданні дозволу" у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України.

Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов'язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.

Відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу і надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу відповідно до абзацу 3 частини 7 статті 118 ЗК України. Втім, надане особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов'язку відповідача розглянути заяву згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

Вказана правова позиція викладена і постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а

Так, правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області, на що правильно вказав суд апеляційної інстанції.

В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив ОСОБА_1 відповідь у формі листа. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, наданий відповідачем лист від 12 липня 2017 року №Б-5443-4514/6-17, в якому Головним управлінням Держгеокадастру в Запорізькій області надано позивачу відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з посиланням на положення постанови КМУ від 07 червня 2017 року №413, якою затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

Більш того, суди правильно вказали на те, що частина 7 статті 118 ЗК України, яка містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, такої підстави як відсутність бажаної земельної ділянки у переліку земельних ділянок, який формується відповідно до вказаної Стратегії не містить.

Колегія суддів також відхиляє і посилання скаржника на те, що позивач при поданні відповідного клопотання не вказав, що він користується пільгами, встановленими Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також на положення розпорядження КМУ "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад" від 31 січня 2018 року №60-р, оскільки вказані обставини не зазначались відповідачем при наданні ОСОБА_1 відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог частини 2 статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданого ОСОБА_1 клопотання.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі №804/1469/17 та від 10 квітня 2019 року у справі №826/11251/18.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду.

З урахуванням викладеного належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, в даному випадку є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із прийняттям відповідного владного рішення, на що правильно вказали суди попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 343 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі №826/9569/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

М. М. Гімон

Л. Л. Мороз

В. М. Кравчук,

Судді Верховного Суду