Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №820/391/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2019 року

Київ

справа №820/391/17

провадження №К/9901/22456/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції справу №820/391/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду, прийняту 22 березня 2017 року у складу колегії суддів: головуючого судді - Полях Н.А., суддів: Мар'єнко Л.М., Мельникова Р.В., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, постановлену 30 травня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Сіренко О.І., суддів: Любчич Л.В., Спаскіна О.А.,

ВСТАНОВИВ:

1. У січні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі також - ДМС України), за участю третьої особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі також - ГУДМС у Харківській області) в якому просив:

1.1. скасувати пункт 20 з підпунктами 20.1, 20.2, 20.3 наказу Державної міграційної служби України № 290 від 10 листопада 2016 року, яким на підставі висновку ГУДМС у Харківській області від 13 жовтня 2016 року стосовно позивача скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Харківській області від 03 жовтня 2003 року та ГУДМС у Харківській області від 13 липня 2015 року про документування посвідками на постійне проживання в Україні гр. СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що наказ прийнято з надуманих підстав, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та вільно трактуються відповідачами на власний розсуд та на свою користь, що призводить до грубого порушення права законного проживання іноземця ОСОБА_1 в Україні та членів його родини.

3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав, що при винесенні наказу №290 Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» від 10 листопада 2016 року щодо гр. СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, він діяв згідно з приписами Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року за № 1335/23867, оскільки рішення про видачу посвідки на постійне проживання позивача прийнято з порушенням вимог закону воно підлягає скасуванню.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 22 березня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, позов задоволено.

5. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги виходив із того, що у висновку ГУ ДМС України в Харківській області від 13 жовтня 2016 року не вказано жодної підстави, передбаченої Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим Постановою КМ України, від 28 березня 2012 року, № 251 для прийняття рішення про відмову в проведенні оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

6. Представник відповідача подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

7. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі відповідач наполягає на тому, що при прийнятті рішень суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки фактичним обставинам справи, а саме те, що громадянин СРВ ОСОБА_1 прибув у 1987 році до України відповідно до Угоди між Урядом СРВ та Урядом СРСР про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1982 року з метою працевлаштування строком на 5 років. Після закінчення 5-річного строку йому необхідно було визначити свій статус для подальшого законного перебування на території України.

7.1. Проте позивач залишився незаконно проживати на території України до 2003 року.

7.2. Отже, з 1992 року до 2003 року позивач перебував у нелегальному статусі на території України.

7.3. З відповідною заявою позивачу необхідно було звернутись до 07 лютого 2002 року, оскільки з 08 лютого 2002 року абзац 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» втратив чинність.

7.4. Натомість позивач звернувся із заявою лише 14 квітня 2003 року, тобто після закінчення строку, вказаного у Законі.

8. Відповідач стверджує, що громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 не мав права на документування посвідкою з зазначених підстав, а отже, оформлені йому посвідки серій НОМЕР_2 від 07 жовтня 2003 року та НОМЕР_3 від 13 липня 2015 року підлягають визнанню недійсними та вилученню.

9. У скарзі представник відповідача просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 25 липня 2017 року відкрив касаційне провадження за названою скаргою.

11. 14 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який ухвалою від 19 лютого 2018 року касаційну скаргу прийняв до провадження.

12. Позивач заперечення на касаційну скаргу не подавав.

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Соціалістичної Республіки В'єтнам.

13.1. На підставі угоди між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і організації СРСР від 02 квітня 1981 року прибув в Україну у 1987 році з метою працевлаштування. З 1897 року до 1992 року працював на Первомайському заводі м. Бердянська. Після звільнення з роботи залишився на постійне проживання в Україні в м. Харкові.

14. Згідно картки фізичної особи - платника податків від 21 травня 2008 року, 27 травня 1998 року позивач одержав ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

15. 07 жовтня 2003 року після звернення до УГІРФО ГУМВС України в Харківській області з відповідною заявою, відповідно до абз.4 п.4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію» прийнято рішення щодо документування його посвідкою на постійне проживання Серія НОМЕР_10. Того ж дня в паспорті позивача УГІРФО ГУМВС України в Харківській області поставлено штамп «Дозволено проживання в Україні».

16. Згодом, 19 травня 2008 року позивачеві ВГІРФО УМВС України в Харківській області на підставі висновку від 19 травня 2008 року повторно оформлено та видано посвідку на постійне проживання в Україні Серія НОМЕР_4 з безстроковим терміном дії.

17. Згідно штампу в посвідці на постійне проживання, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 10 жовтня 2003 року.

18. Судами також встановлено, що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції внесено актовий запис про народження ОСОБА_2 (дитина позивача) від 06 липня 2004 року за № 2329 та видано позивачу (батько дитини) Свідоцтво про народження від 11 лютого 2014 року (повторно видано) Серія НОМЕР_5.

19. З матеріалів справи вбачається, що позивач декілька разів вже звертався до Харківського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

20. 09 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до ГУ ДМС України в Харківський області, в якій просив здійснити йому обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні, у зв'язку з досягненням 45 річного віку.

21. 07 лютого 2014 року ГУ ДМС України в Харківський області своїм листом №04/2010 повідомив його, що на даний час неможливо вирішити питання по суті в зв'язку з вилученням СУ ГУМВС України в Харківській області особової справи про залишення па постійне проживання в Україні позивача. Позивач оскаржив бездіяльність відповідача в судовому порядку.

22. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року № 820/3204/14, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року, адміністративний позов громадянина СРВ ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено в повному обсязі.

22.1. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо здійснення обміну посвідки на постійне проживання в Україні, серія НОМЕР_6, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у зв'язку із досягненням ним 45-річного віку.

22.2. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити обмін ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, його посвідки на постійне проживання в Україні, серія НОМЕР_7 у зв'язку із досягненням ним 45-річного віку. Постанова набрала законної сили 17 червня 2014 року.

23. 17 липня 2014 року відповідачем на підставі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року, позивач був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_8, у зв'язку із досягненням 45-річного віку, на підставі раніше виданої посвідки серії НОМЕР_9 від 19 травня 2008 року.

24. На підставі висновку про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 29 грудня 2014 року щодо гр. СРВ ОСОБА_1, 29 січня 2015 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області визнано недійсними та вилучено у позивача посвідку на постійне проживання серія НОМЕР_10 від 07 жовтня 2003 року та видані на її підставі у подальшому посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 19 травня 2008 року та серії НОМЕР_8 від 17 липня 2014 року та анульовано відмітку про наявність дозволу на постійне проживання в Україні у паспортному документі позивача.

25. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, по справі № 820/1786/15 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено у повному обсязі.

25.1. Визнано протиправним та скасовано висновок головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне місце проживання в Україні від 29 грудня 2014 року щодо ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

25.2. Зобов'язано головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області видати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, посвідку на постійне місце проживання. Постанова набрала законної сили 02 червня 2015 року.

26. Окрім того, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року по справі № 820/79/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2016 року, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії.

26.1. Скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 03 грудня 2015 року про припинення провадження за заявою ОСОБА_1.

26.2. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області розглянути заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, про оформлення набуття його дитиною громадянства України за територіальним походженням від 25 серпня 2015 року.

26.3. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанова вступила в законну силу 06 червня 2016 року.

27. З матеріалів справи вбачається, що наказом ДМС України від 10 листопада 2016 року № 290 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», відповідно до пп.18, 25 п.10 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 20 серпня 2014 року № 360, та абз. 3 п.2.9 наказу МВС від 15 липня 2013 року № 681 «Про затвердження Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року за № 1335/23867 (зі змінами), та на підставі висновку ГУДМС у Харківській області від 13 жовтня 2016 року стосовно ОСОБА_1, скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Харківській області від 03 жовтня 2003 року та ГУДМС у Харківській області від 13 липня 2015 року про документування посвідками на постійне проживання в Україні гр. СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

27.1. Зазначений наказ оскаржений позивачем до суду та був предметом дослідження судами попередніх інстанцій в межах цієї справи.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

28. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Відповідно до статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

30. Згідно із частиною першою статті 3 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

31. За змістом частини п'ятнадцятої статті 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

32. При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

33. Відповідно до абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України від 7 червня 2001 року №2491-III «Про імміграцію», вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

33.1. Іншим законом ця норма скасована не була, а тому підстави вважати, що ця норма втратила чинність відсутні.

34. Стаття 12 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:

1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

35. Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року (далі - Порядок №1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

36. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

37. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію».

37.1. Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (п. 24 Порядку № 1983).

38. Згідно з абз. 6 статті 1 Закону України «Про імміграцію» посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

39. Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачений Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим Постановою КМ України, від 28 березня 2012 року № 251 (надалі - Порядок № 251).

40. Пунктом 17 Порядку № 251 передбачено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі:

1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку;

2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі;

4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання);

6) інших випадках, передбачених законами.

41. Відповідно до пункту 11 Порядку № 251, за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.

42. Таким чином, Закон України «Про імміграцію» і положення Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, суб'єктів владних повноважень обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

VI. Позиція Верховного Суду

43. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

44. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у висновку ГУ ДМС України в Харківській області від 13 жовтня 2016 року не вказано жодної з переліку вищезазначених підстав для прийняття рішення про відмову в проведенні оформлення посвідки на постійне проживання в Україні.

45. Доводи представника відповідача в касаційній скарзі про те, що на момент звернення позивача із заявою про видачу посвідки на постійне проживання положеннями законодавства не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», а отже громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 не мав права на документування посвідкою колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

46. При наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2003 році відповідачем була проведена перевірка законності залишення його на постійне проживання на території України. При цьому відповідач керувався п.4 Розділу V «Прикінцеві положення «Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідачем виявлено не було та надано громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 посвідку на постійне місце проживання в Україні.

47. За таких обставин, колегія суддів зауважує, що відповідач безпідставно в касаційній скарзі посилається на пункт 4 «Прикінцевих положень «Закону України «Про імміграцію» обґрунтовуючи правомірність прийняття ним протилежного рішення, а саме висновку ГУДМС у Харківській області від 13 жовтня 2016 року та оскаржуваного пункту 20 з підпунктами 20.1, 20.2, 20.3 наказу № 290 від 10 листопада 2016 року.

48. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та скасування підпунктів 20.1, 20.2, 20.3 пункту 20 наказу № 290 від 10 листопада 2016 року.

49. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

50. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

51. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

52. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

В.М. Шарапа