Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2019 року

Київ

справа №823/1940/18

адміністративне провадження №К/9901/65456/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до сільського голови Геронимівської сільської ради Харченка Василя Олександровича про визнання незаконним і скасування розпорядження і зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою сільського голови Геронимівської сільської ради Харченка Василя Олександровича на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Губської О.А., Парінова А.Б., Беспалова О.О. від 24 вересня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до сільського голови Геронимівської сільської ради Харченка Василя Олександровича про визнання незаконним та скасування розпорядження сільського голови Геронимівської сільської ради від 07 травня 2018 року № 13/02-04 «Про зупинення дії пункту 3 рішення від 27 квітня 2018 року № 39-5/VII «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що розпорядженням сільського голови Геронимівської сільської ради від 07 травня 2018 року № 13/02-04 зупинено дію пункту 3 рішення 39 чергової сесії Геронимівської сільської ради VII скликання від 27 квітня 2018 року № 39-5/VII «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» щодо надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовної площею 0,22 га у власність для ведення особистого селянського господарства в межах АДРЕСА_1. Підставою для прийняття вказаного розпорядження було те, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,22 га, яку має намір отримати у власність позивач, співпадає із земельною ділянкою орієнтовною площею 1,31 га на АДРЕСА_1, якій рішенням Геронимівської сільської ради від 13 жовтня 2015 року № 61-10/VI надано статус скверу «Молодіжний».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 липня 2018 року позовні вимоги задоволено частково, визнано незаконним та скасовано розпорядження сільського голови Геронимівської сільської ради від 07 травня 2018 про зупинення дії пункту 3 рішення від 27 квітня 2018 року № 39-5/VII «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», зобов'язано сільського голову Геронимівської сільської ради вирішити питання про підписання та оприлюднення пункту 3 рішення Геронимівської сільської ради від 27 квітня 2018 року № 39-5/VII «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стосовно надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,22 га у власність для ведення особистого селянського господарства в межах АДРЕСА_1, з урахування правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо прийняття розпорядження про зупинення дії раніше прийнятого рішення за відсутності на те підстав, не були послідовними і не сприяли юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси позивача

23 серпня 2018 року сільським головою Геронимівської сільської ради Харченком Василем Олександровичем подано апеляційну скаргу на зазначене рішення суду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року зазначена апеляційна скарга була залишена без руху та наданий строк для усунення недоліків протягом десяти календарних днів з моменту отримання копії вищезазначеної ухвали, шляхом подання до суду документа про сплату судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року апеляційну скаргу сільського голови Геронимівської сільської ради Харченка Василя Олександровича на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року по справі № 823/1940/18 за позовом ОСОБА_2 до сільського голови Геронимівської сільської ради Харченка Василя Олександровича про визнання незаконним і скасування розпорядження і зобов'язання вчинити дії повернуто скаржнику у зв'язку з невиконанням ухвали від 03 вересня 2018 року, а саме неусуненням недоліків апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, сільський голова Геронимівської сільської ради Харченко Василь Олександрович звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведене рішення суду апеляційної інстанції та направити справу до Київського апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 30 жовтня 2018 року. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою сільського голови Геронимівської сільської ради Харченка Василя Олександровича на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до сільського голови Геронимівської сільської ради Харченка Василя Олександровича про визнання незаконним і скасування розпорядження і зобов'язання вчинити дії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи рішення про повернення апеляційної скарги, Київський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року апеляційну скаргу сільського голови Геронимівської сільської ради Харченка Василя Олександровича на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 липня 2018 року у даній справі залишено без руху, запропоновано позивачу протягом десяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надати суду документ про сплату судового збору.

17 вересня 2018 року, на виконання вимог вказаної ухвали суду апеляційної інстанції, апелянтом надіслано оригінал документу про сплату судового збору на суму 2114, 40 грн. (квитанцію та фіскальний чек від 12 вересня 2018 року).

Разом з тим, станом на 24 вересня 2018 року відомості про здійснення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду по справі № 823/1940/18 у Реєстрі підтверджень оплат із Казначейства відсутні, що свідчить про не зарахування вказаних у платіжному документі коштів до спеціального фонду Державного бюджету України, апеляційну скаргу голови Геронимівської сільської ради Харченка Василя Олександровича на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2018 року повернуто скаржнику.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно повернуто апеляційну скаргу у зв'язку з невиконанням ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2018 року, оскільки 17 вересня 2018 року на адресу Київського апеляційного адміністративного суду було надіслано документ про сплату судового збору, що є підтвердженням сплати судового збору. Крім того зазначає, що незаконне повернення скарги є позбавленням права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Приймаючи рішення про повернення апеляційної скарги голови Геронимівської сільської ради Харченка Василя Олександровича Київський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що скаржник в установлений судом строк не усунув недоліки апеляційної скарги, оскільки станом на 24 вересня 2018 року відомості про здійснення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду по справі № 823/1940/18 у Реєстрі підтверджень оплат із Казначейства відсутні.

Механізм реалізації перевірки зарахування коштів судового збору визначений Законом України "Про судовий збір". Так, частиною другої статті 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду. Таким чином, обов'язок перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 826/2429/18.

Так, згідно наданих скаржником до суду апеляційної інстанції оригіналів документів (фіскального чеку, квитанції) останнім було сплачено судовий збір у розмірі (2114,40 грн.), що свідчить про бажання апелянта усунути недоліки апеляційної скарги, залишеної без руху, у встановлений судом строк.

Не визнаючи належним доказом документи про сплату судового збору (фіскальний чек, квитанцію) від 12 вересня 2018 року, завірені печаткою відділення Укрпошти від 12 вересня 2018 року, суд апеляційної інстанції також не перевірив, правильність реквізитів за якими був здійснений даний платіж.

При винесенні цього рішення, суд також враховує, що до касаційної скарги заявником додано завірену копію платіжного доручення № 135134 від 18 вересня 2018 року, згідно якого, Черкаською дирекцією ПАТ Укрпошта сплачено судовій збір у розмірі 2114,40 грн. по справі 823/1940/18 з відміткою Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області про зарахування коштів до Державного бюджету 19 вересня 2018 року.

Крім того, колегія суддів зазначає, що право особи на доступ до правосуддя гарантовано статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань та посадових осіб.

Слід зазначити, що частиною другою статті 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Суд виходить з того, що забезпечення конституційного права на апеляційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов'язок суду прийняти та розглянути подану апеляційну скаргу.

Верховний Суд не ставить під сумнів, що підстави для усунення недоліків апеляційної скарги існували. Проте, приймаючи до уваги вимоги до апеляційної скарги, передбачені КАС України, суд дійшов висновку, що застосовані судом апеляційної інстанції наслідки є передчасними, і обмежили право на апеляційне оскарження (в аспекті доступу до суду) і стали перешкодою для захисту прав відповідача.

Відтак, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про те, що суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу без наявних на те підстав.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист; воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

У своєму рішенні від 8 квітня 2015 року у справі № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зробив наступний висновок: право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 36 рішення «Беллет проти Франції» (Bellet v. France № 23805/94) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Такий підхід корелює з правовою позицією Європейського суду з прав людини, який у пункті 39 рішення по справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain № 58695/97) зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "не примушує Держав-учасниць створювати апеляційні або касаційні суди. Однак, якщо такі суди існують, то гарантії, які передбачені статтею 6, повинні бути забезпечені".

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France № 29731 /96).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим там, де такі суди існують, гарантії, що містяться в статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх „цивільних прав та обов'язків" (пункт 65 рішення у справі „Гофман проти Німеччини" (Hoffmann v. Germany № 34045/96) та пункт 122 рішення у справі „Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland № 30210/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною першою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційним судом, на підставі неправильного застосування норм процесуального права, протиправно повернуто апеляційну скаргу.

З огляду на викладене, ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року підлягає скасуванню, а справа - поверненню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу сільського голови Геронимівської сільської ради Харченка Василя Олександровича задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у справі № 823/1940/18 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко