Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2019 року

Київ

справа №814/1735/16

адміністративне провадження №К/9901/17918/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року (головуючий суддя Косцова І.П., судді - Градовський Ю.М., Турецька І.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання дій протиправними та стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУ НП в Миколаївській області), в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби в поліції, стягнути з ГУ НП в Миколаївській області грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5496,08 грн та зобов'язати перерахувати вказану суму на картковий розрахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "ПриватБанк".

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскільки відповідачем несвоєчасно виплачено йому грошове забезпечення при звільненні, то згідно приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), позивач має право на отримання середнього заробітку за час такої затримки.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправними дії ГУ НП в Миколаївській області в частині затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого управління ОСОБА_2 за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», на виконання наказу ГУ НП в Миколаївській області від 1 серпня 2016 року №213 о/с "По особовому складу». Стягнуто з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5496,08 грн.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ГУ НП в Миколаївській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року залишити в силі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ОСОБА_2 скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 7 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.А., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 серпня 2016 року ОСОБА_2 згідно наказу ГУ НП в Миколаївській області від 1 серпня 2016 року № 213о/с "По особовому складу» звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через скорочення штатів).

Проте, повний розрахунок при звільненні, а саме: грошове забезпечення за один робочий день (1 серпня 2016 року), компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу при звільненні, відповідачем проведено лише 31 серпня 2016 року, що підтверджено довідкою Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" від 1 вересня 2016 року.

На переконання ОСОБА_2, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_2 звернувся до суду з метою захисту своїх законних прав.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у спірних правовідносинах пріоритетними є норми спеціального законодавства, якими не передбачено виплату компенсації за затримку розрахунку при звільненні, виплата позивачу грошового забезпечення в останній день місяця його звільнення не є підставою для нарахування та стягнення цих сум за правилами КЗпП України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в нормах спеціального законодавства питання стосовно строків розрахунку з працівником поліції під час його звільнення та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовані, а відтак необхідно застосовувати норми трудового законодавства, зокрема, статей 116, 117 КЗпП України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 94 Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

За правилами статті 102 вказаного Закону пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно з пунктом 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок), грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 15 Порядку передбачено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.

Разом з тим, а ні Законом України "Про Національну поліцію", а ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції 1 серпня 2016 року у відповідності до наказу ГУ НП в Миколаївській області від 1 серпня 2016 року № 213 о/с "По особовому складу", тоді як фактичний розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги відповідачем проведено 31 серпня 2016 року.

З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо необхідності стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець