Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 240/17096/21

адміністративне провадження № К/990/10070/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду вид 22 жовтня 2021 року (суддя: Лавренчук О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2022 року (суді: Сушко О.О., Залімський І.Г., Мацький Є.М.) у справі позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у м. Києві щодо непідвищення позивачу посадового окладу із 277 грн. до 338 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2004 року № 1481 за період із 01 листопада 2004 року по 27 грудня 2004 року і невиплати такого підвищення; зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві підвищити позивачу посадовий оклад із 277 грн. до 338 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2004 року № 1481 за період із 01 листопада 2004 року по 27 грудня 2004 року і виплатити на його користь таке підвищення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду вид 22 жовтня 2021 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2022 року провадження у справі закрито.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції з якою погодився апеляційний адміністративний суд виходив з приписів пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України, відповідно до яких суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду вид 22 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2022 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що cуди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували обставини справи, помилково ототожнили вимогу позову у даній справі з відмінними вимогами позовів у справах № 2-П-237/06 та № 806/30/16 і невірно застосували пункт 4 частини першої статті 238 КАС України, що призвело до ухвалення помилкового рішення про закриття провадження у справі.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2022 (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.), відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду вид 22 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду.

Джерела права та акти їхнього застосування, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Верховний Суд надаюци оцінку наявністі підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, наслідком якого є закриття провадження у справі, неодноразово, зокрема у поставновах від 31 березня 2021 року у справі № 240/6357/20, від 27 серпня 2021 року у справі № 580/3966/20, від 15 грудня 2020 року у справі № 804/5759/17, від 17 серпня 2022 року у справі № 520/9008/2020 та багатьох інших, зазначав, що закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаній постанові, яка застосовується Верховним Судом при перегляді судових рішень, якими закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 809/487/18 зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що у цьому випадку наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки у цій справі має місце спір між тими самими сторонами, стосується одного й того самого предмету і позов, заявлений з тих самих підстав, що й у постанові Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2006 року (а.с. 12) та в ухвалі Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року у справі №806/30/16.

Надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Суд виходить з такого.

Згідно пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників судового процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.

Таким чином спірним є питання наявності в межах двох справ одночасної сукупності вказаних умов для закриття провадження у справі, що розглядається.

У постанові Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2006 року вказано про те, що у позовній заяві у справі, що розглядалась Подільським районним судом м. Києва позивач, серед іншого, просить зобов`язати Державну податкову адміністрацію у м. Києві підвищити із 01 листопада 2004 року його посадовий оклад і грошове забезпечення відповідно до Постанови КМУ від 04 листопада 2004 року №1481 (а.с.12 зворот).

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2006 року досліджувалась вимога та докази в частині підвищення позивачу з 01 листопада 2004 року посадового окладу і грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2004 № 1481, що вбачається з мотивувальної частини постанови. У задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено (а.с. 13).

Окрім того, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року у справі №806/30/16 закрито провадження в адміністративній справі за позовом позивача до Головного управління ДФС у м. Києві в частині стягнення недорахованого грошового забезпечення у вигляді підвищення посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2004 року № 1481 (а.с. 14-15). Вказана ухвала була залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року

Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №806/30/16 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року залишено без змін.

Загальновідомою є та обставина, що ГУ ДФС України у м. Києві є правонаступником Державної податкової адміністрації у м. Києві.

Наведене свідчить, що судами вже досліджувалась вимога та докази в частині підвищення позивачу з 01 листопада 2004 посадового окладу і грошового забезпечення відповідно до постанови КМ України від 04 листопада 2004 № 1481.

За таких обставин справи та правового врегулювання, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки позивач використав своє право на звернення до суду з такими вимогами і судами вже надавалась оцінка діям відповідача на щодо непідвищення позивачу посадового окладу із 277 грн. до 338 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2004 року № 1481 за період із 01 листопада 2004 року по 27 грудня 2004 року і невиплати такого підвищення.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 350 КАС України передбачено, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі не підлягають скасуванню.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду вид 22 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О.Єресько

В.М. Соколов